Крапив'янський Петро Андрійович
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Петро́ Андрі́йович Крапив’я́нський (нар. 24 квітня 1926 року ( с.Червоні Партизани, Носівський район, Чернігівська область) - помер 12 січня 2023 року (м. Ніжин, Чернігівська область) – учасник Другої Світової війни, службовець у другому полку партизанського з’єднання «За Батьківщину», з 2015 року Почесний громадянин Чернігівської області[1][2][3].
| Крапив'янський Петро Андрійович | |
|---|---|
 | |
| Народження |
24 квітня 1926 (98 років) Червоні Партизани (Носівський район) |
| Війни / битви | Друга світова війна |
| Нагороди |
 |
Родина ред.
Народився 24 квітня ||1926 року, в мальовничому селі Червоні Партизани. Батьки хлопчика Андрій Трифонович та Гафія Григорівна були з козацького роду потомственними хліборобами. В родині було четверо дітей: Оля, Петя, Марія та Вітя.
Батько, який був учасником громадянської війни, воював у загоні троюрідного брата Кропив’янського Миколи Григоровича, коли організовували колгоспи, записався до них першим. Та незрозуміло по якій причині в 1937 році був репресований. Ось тоді Петтро, хоч ще був дитиною, мусив тяжко працювати, щоб допомогти матері звести кінці з кінцями. Так, пасучи чужі корови, весь час дивився на поїзди, котрі зупинялися на 17 полустанку – виглядав батька.
Друга Світова війна ред.
У 1940-му році повернувся додому Андрій Трифонович, Коли розпочалася німецька окупація – став допомагати партизанам працюючи мірошником у млині, а мати Гафія пекла для них хліб. Знайшлись поліцаї, які доповіли німцям про зв`язок Андрія Трифоновича з партизанами. Батька забрали і розстріляли в Ніжині на території в`язниці.
А в 1942 Петро поклявся помститися за смерть батька і 150 односельців, хоч йому було лише шістнадцять років. Спочатку юнак працював на залізниці і виконував завдання партизан як розвідник, а коли за доносом його заарештували, то повідомлені партизани чудом врятували юнака.
З 1943 року Петро служив у другому полку партизанського з’єднання «За Батьківщину», займався розвідкою, підривав поїзди, залізничні мости, відбивав атаки при проведенні облав. Ворог лютує: спалюють разом із людьми [[Село Козари|села Козари]], Сулак, Коробчине і частину Червоних Партизан. Дивом уціліла їхня хата, і мама забирає до себе жити 6 сімей сусідів. Щоб врятувати партизанський загін, командир І.М. Бовкун і комісар М.І.Стратілат вирішили вночі вирватися з оточення і відступити за Десну. Пройшло кілька тижнів, ніякої звістки від партизан і мама повірила в найгірше… По-християнськи пом’янула своїх убієнних дітей. А коли незабаром партизани повернулися і Петро навідався в село, радощам мами не було меж, діти живі. Партизани підірвали німецький бронепоїзд «Адольф Гітлер», загинув троюрідний брат Петра Андрійовича – Петро Єгорович Кропив’янський. Партизани, що з’явилися за продуктами, були з чужого села і коли мама спитала: «Як там мої діти?», - стримано сказали – «Ми вашого сина Петра Кропив’янського поховали в лісі під липами». І знову, вже вдруге, поминає мати свого сина. А через кілька днів вночі Петро прийшов до матері, як вона плакала, від радості – син живий. Велику роль відіграли партизани з’єднання «За Батьківщину» при звільненні Києва, допомагаючи своїм військам, захопивши плацдарм на правому березі і успішно утримуючи його до підходу регулярних військ. Після звільнення Києва, Петра Крапив’янського направляють в Унзенську полкову школу, з якої він вийшов молодшим сержантом, командиром відділення 82 м. м. міномета, і зразу ж на фронт. При взятті міста Гумбінін ворожий снаряд накрив міномет, яким командував сержант Крапив’янський. Всі, хто був поблизу, бачили, що на місці міномета залишилась глибока воронка. І знову матері, вже втретє, повідомляють про смерть сина. Але і на цей раз Петро виявився живим. Похоронна команда збирала з поля бою вбитих. Коли відгребли з-під землі бійця, то виявили в нього ознаки життя і відправили в госпіталь. Молодий організм при допомозі лікарів переміг смерть. Після лікування знову фронт і закінчив війну Петро аж у Східній Пруссії. Відступаючи гітлерівці палили села, забирали вціліле майно, часто знищуючи людей[4].
Подальше життя ред.
Влітку 1955 року Петро Крапив`янський навчався в Харківському юридичному інституті. В цей час одружується на Олександрі Несторівній. А в 1957 році у них народжується син Сергій. Закінчивши інститут Петро Андрійович працював помічником прокурора міста Ніжина, а потім слідчим залізничної міліції станції Ніжин. Більше 500 справ пройшло через руки й серце слідчого Крапив’янського. Але не раз у сни ветерана приходили жахливі картини військової буденності. Після виходу на пенсію, він ще кілька років працював адвокатом при Ніжинському нарсуді.
Нагороди ред.
Петро Андрійович має близько 35 нагород. Це два ордени: Орден Великої Вітчизняної війни II ступеня за хоробрість, стійкість, і мужність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками; Орден «За мужність»; Нагрудний знак «Партизан України»; Медаль «Партизан Вітчизняної війни» за відвагу і мужність; Медаль «За розвиток науки, техніки та освіти»; Медаль «За віру і вірність» та інші.
Література ред.
1. Невигадана історія життя ніжинського партизана. Валентина Згода. — 2020. [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ Ніжинський ветеран органів внутрішніх справ Петро Крапив’янський відзначив 95-річччя. ЧЕline | (ru-RU) . 24 квітня 2021. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Невигадана історія життя ніжинського партизана. Ніжин.City (укр.). Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ День народження заслуженого ветерана МВС Петра Крапив’янського: «Мені всього 92. Життя продовжується!». Уездные новости (ru-RU) . 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Невигадана історія життя ніжинського партизана. Валентина Згода. — 2020