Вікіпедія

Кралицький Анатолій

закарпатський священник-василіянин, літератор-прозаїк, етнограф, історик, фольклорист, журналіст, громадський діяч

Кралицький Анатолій Федорович (словац. Anatolij Kralický, хресне ім'я Олександр; 12 лютого 1835(18350212), Вишні Чабини, тепер Межилабірський округ, Словаччина — 11 лютого 1894, Мукачеве) — український священник-василіянин, літератор-прозаїк, етнограф, історик, фольклорист, журналіст, громадський діяч; один із закарпатських «будителів» другої половини ХІХ ст.

о. Анатолій Кралицький, ЧСВВ
Ім'я при народженніОлександр
Народився12 лютого 1835(1835-02-12)
с. Вишні Чабини (Словаччина)
Помер11 лютого 1894(1894-02-11) (58 років)
Мукачеве
Діяльністьукраїнський священик-василіянин, літератор-прозаїк, етнограф, історик, фольклорист, журналіст, громадський діяч
Галузьгреко-католицькі церкви[1], література[1], National revivald[1], історія[1], етнографія[1], фольклор[1] і публіцистика[1]
Знання мовукраїнська[1]
Конфесіягреко-католик

Біографія

ред.

Народився Анатолій Кралицький в селі Вишні Чабини (нині — в Словаччині) в багатодітній сім'ї священика.

Навчався у монастирських школах та в Ужгородській духовній семінарії. З 1858 року працював учителем, а з 1869 року і до кінця життя — ігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря.[2]

Анатолій Кралицький зібрав велику бібліотеку. Багато книг подарував йому Михайло Драгоманов. Драгоманов надсилав йому етнографічні та фольклорні матеріали і збірки. Серед них були «Малоруські народні пісні» та «Малоруські народні перекази». Кралицький вів листування з Яковом Головацьким та Іваном Франком, що опублікував деякі записи Кралицького у газеті «Життя і слово». Також Кралицький підтримував зв'язок з багатьма діячами науки та культури, серед яких Антон Будилович, Федір Єзбера, Олексій Петров, Корнило Сушкевич, Ізмаїл Срезневський, Михайло Раєвський.

Помер 1894 року в Мукачівському монастирі, на кладовищі при якому похований.

 
Анатолій Кралицький ‒ фото від нього самого
 
Анатолій Кралицький

Творчість

ред.

Анатолій Кралицький друкувався в різних виданнях Будапешта, Відня, Києва, Львова, Москви і Санкт-Петербурга, зокрема на сторінках перших у Закарпатській Україні періодичних видань «Церковная газета» (1856—1858) і «Світ», у галицьких часописах «Слово», «Житє і слово». Співробітничав із тижневиком «Сова».

Бібліографія наукових, публіцистичних і літературних праць Анатолія Кралицького налічує понад 400 позицій. У 1874 році він опублікував уривок з Мукачівського літопису XV ст. (сам літопис не знайдений) та статтю «Північно-Східна Угорщина», в якій дав топографічно-географічний опис усіх закарпатських комітатів з характеристикою міст і сіл, національного складу їхніх мешканців тощо.

Підтримував творчі контакти з багатьма діячами культури та науки, зокрема з А. Будиловичем, Б. Дідицьким, А. Дешком, Ф. Єзберовим, О. Петровим, К. Сушкевичем, І. Срезневським, М. Ф. Раєвським, І. Франком, листувався з Яковом Головацьким та особисто зустрічався і листувався з Михайлом Драгомановим. Ці дослідники надрукували зібрані о. А. Кралицьким фольклорні матеріали: Головацький — у чотиритомній праці «Народные песни Галицкой й Угорской Руси» (1878), Драгоманов — у збірках «Малоруські народні пісні» та «Малоруські народні перекази». Іван Франко — в журналі «Життя і слово».[3]

Заслуговує на увагу серія статей о. А. Кралицького у «Науковому сборнику Галицко-руской матиці» (1866, вип. І—IV). Він же залишив нариси про Олександра Духновича, Арсенія Коцака, Василя Поповича та ін. Автор багатьох оповідань з життя рідного краю, закарпатських лемків.

Автор низки романтичних творів — «Князь Лаборець», «Пугачов», «Наполеон в Москві», «Жизнь на Руси», «Пастир у полонинах», «Не ходи, Грицю, на вечорниці!», біографічного нарису «Михаил Александрович Балудянский» та ін. Особливе місце серед них займає повість «Князь Лаборець» (1863). Літературний образ самого князя Лаборця, його доньки Віри та Українця, використаний о. А. Кралицьким, є яскравим свідченням його позиції щодо єдності закарпатських русинів-українців із русинами-українцями інших українських етнічних земель.[4] З цього ж приводу о. А. Кралицький писав:

«Ми з роду, крові, назви — русини, потомки тих батьків, котрим полюбилося покинути Наддністрянські степи і переселитись з мадярами на сю сторону Карпатів; наші батьки зброєю в союзі з мадярами добилися теперішнього гнізда… Ми потомки тих 40.000 новгородських русинів, котрими безсмертної пам'яті князь наш Феодор Коріятович біля року 1360 заселив Мукачево… Ми сім'я преславної України і незабутнього Запоріжжя».[5]

На основі аналізу історичних джерел А. Кралицький відстоював думку, що закарпатські українці є спадкоємцями Володимирового хрещення Русі-України, а про якесь хрещення їх святими братами Кирилом і Методієм (Мефодієм) підстав говорити немає:

«Предки угро-русів переселилися в Угорщину то з сусідньої Червоної Русі (Галичини), то з Поділля; а оскільки і Червону Русь, і Поділля просвітив св. рівноапостольний князь Володимир, то й просвітителем угро-русів повинен вважатися св. Володимир»[6].

Видання

ред.

Сучасні видання творів Кралицького:

  • Хрестоматія закарпатської української літератури XIX ст. — Ч . 2. — Кошиці, 1985.
  • Вибрані твори. — Пряшів, 1984.
  • Кому мила єсть отчина… — Ужгород, 1998.
  • Ми діти преславної України. — Львів, 2023

Пам'ять

ред.

На честь Анатолія Кралицького в містах Ужгород та Мукачево названо вулиці, а в селі Чабини, де він народився, йому споруджено пам'ятник.

З нагоди 125-ліття відходу до вічності о. Кралицького в Ужгороді стараннями Провінції св. Миколая Василіянського Чину в Україні, Інституту Історії Церкви Українського католицького університету, Інституту Історії Церкви Мукачівської греко-католицької єпархії та Ужгородського національного університету відбувся науковий симпозіум «На службі Богу і рідному народу».[7][8] Матеріали цього симпозіуму, тобто тексти виголошених доповідей, опубліковано в ужгородському науково-мистецькому часописі «Екзиль».[9][10][11][12]

Література

ред.

Посилання

ред.
  • Кралицький Анатолій Федорович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.223-224

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  3. ↑ Мороз, Володимир (2018). Чернець та його доба: національна та релігійна ідентичність у спадщині о. Анатолія Кралицького, ЧСВВ (1835-1894) (PDF). Журнал "Етнічна історія народів Європи" (Українська) . Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Процитовано 26 жовтня 2018.
  4. ↑ Мороз В. Чернець та його доба: національна та релігійна ідентичність у спадщині о. Анатолія Кралицького, ЧСВВ (1835—1894) // Етнічна історія народів Європи. - Випуск 56. — 2018, С. 41.
  5. ↑ А. К. [Кралицький А.]. Изъ Угорской Руси // Слово. — 10 януарія 1862, С. 10.
  6. ↑ По поводу 900-летнего ювилея крещения русского народа // Листокъ. – 1888 – №12. Ужгород. 1888. с. 178.
  7. ↑ «На службі Богу і українському народу»: в Ужгороді відбувся Науковий симпозіум присвячений о. Анатолію Кралицькому, ЧСВВ – відомому досліднику Закарпаття. www.osbm.org.ua. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 6 квітня 2019.
  8. ↑ В Ужгороді провели симпозіум пам’яті визначного священика-історика Закарпаття. risu.org.ua. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 6 квітня 2019.
  9. ↑ о. Франціск Онисько, ЧСВВ. На службі Богу і українському народу // Екзиль 2-3 (2019) 25-26.
  10. ↑ Володимир Мороз. Будитель українського духу // Екзиль 2-3 (2019) 27-29.
  11. ↑ о. Єронім Грім, ЧСВВ. Життєвий шлях та служіння о. Анатолія Кралицького, ЧСВВ // Екзиль 2-3 (2019) 30-32.
  12. ↑ о. Михайло Михайлець. Духовно-виховні моменти у художній творчості о. Анатолія Кралицького // Екзиль 2-3 (2019) 33-34.
 
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кралицький_Анатолій&oldid=41705478