Вікіпедія

Кошелівець Іван Максимович

(Перенаправлено з Кошелівець)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ярешко.

Іван Максимович Кошелівець (справжнє прізвище: Ярешко) (10 (23) листопада 1907(19071123), Велика Кошелівка, Чернігівщина — 5 лютого 1999, Мюнхен) — український літературознавець, літературний критик, публіцист, редактор, перекладач, мемуарист, громадський діяч. Почесний доктор філософії Українського вільного університету в Мюнхені (ФРН), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.

Іван Максимович Кошелівець (Ярешко)
Іван Кошелівець
Іван Кошелівець
Іван Кошелівець
Народився 10 (23) листопада 1907(1907-11-23)
с. Велика Кошелівка, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 5 лютого 1999(1999-02-05) (91 рік)
Мюнхен, Німеччина
Країна  Німеччина
 СРСР
 Російська імперія
Національність Українець
Діяльність журналіст, літературний критик
Alma mater Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Галузь Літературознавство
Заклад Український вільний університет
Членство Наукове товариство імені Шевченка

Біографія ред.

Народився в селі Велика Кошелівка, Ніжинського повіту Чернігівської губернії, Російської імперії (нині село Ніжинського району Чернігівської області, України) в родині козака Максима Трофимовича Ярешка та Килини Григорівни. Закінчив сільську школу. Вступив до комсомолу, очолював комсомольський осередок в селі Великій Кошелівці, потім став членом ВКП(б). З 1927 року навчався в Ніжинському інституті народної освіти.

1930 року закінчив Ніжинський інститут народної освіти[1]. У 1930 році працював директором середньої школи та шкільним вчителем у містечку Городниці на Житомирщині.

У 1930—1933 роках — асистент, доцент Кременчуцького інституту соціального виховання[1]. Керував секцією наукових робітників у місті Кременчуці.

Весною 1933 року звинувачений в «гнилому лібералізмі» та українському націоналізмові, виключений із членів ВКП(б), звільнений з роботи в інституті та позбавлений права викладати у вищих навчальних закладах. Був безробітним, з осені 1933 року тимчасово працював на посаді доцента у Ніжинському педагогічному інституті. У квітні — листопаді 1934 року служив у Червоній армії.

З листопада 1934 року — вчитель, потім — заступник директора в середній школі міста Ніжина. 1938 року отримав дозвіл читати окремі курси з історії стародавньої української літератури в Ніжинському педагогічному інституті. 1940 року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.

Під час 2-ї світової війни — співробітник газети «Ніжинські вісті».

Від 1944 року — в еміграції[2], з 1946 року — в Тіролі (Австрія), в таборі для «переміщених осіб». Від 1947 року в Зальцбурзі (Австрія) разом з іншими українськими письменниками, що емігрували з УРСР, почав видавати журнал «Літаври». Тут була опублікована його перша стаття «Нотатки про український роман».

У цей же час познайомився з В. Кубійовичем, який запропонував йому роботу в редакції «Енциклопедії українознавства». Від 1957 — член її редколегії і редактор відділу літератури. Написав велику кількість статей спеціально до «ЕУ».

У 1951—1955 роках редагував літературну сторінку часопису «Сучасна Україна» (виходив у Мюнхені)[2]. Згодом на її основі було створено «Українську літературну газету». У 1955—60 роках редагував її разом з Ю.Лавріненком[2]. На кінець 1960 року часописи «Сучасна Україна» і «Українська літературна газета» були об'єднані, і з січня 1961 року почав виходити літературний і громададсько-політичний журнал «Сучасність». І. Кошелівець був його головним редактором протягом 1961—1966, 1976—1977, 1983—1984 років.

1992 року вперше після довгої перерви зміг відвідати Батьківщину. Згодом ще кілька разів був у Києві, 1997 року презентував книжку «Жанна д'Арк».

Був одружений із поетесою Еммою Андієвською[3].

Помер та похований у Мюнхені.

З метою увічнення пам'яті Івана Максимовича головний редактор міжнародного часопису «Соборність» Олександр Деко заснував у 1999 році Міжнародну літературну премію імені Івана Кошелівця.

Творчість ред.

Перекладав філософські та художні твори, зокрема Ф. Ніцше, Д. Дідро, Ф. Кафки.

Був упорядником і видавцем низки книг, зокрема:

  1. «Панорама найновішої літератури в УРСР. Поезія. Проза. Критика» (Нью-Йорк, 1963; упорядник і видавець, 1974 — друге і доповнене видання);
  2. «Симоненко В. Берег чекань» (Мюнхен, 1965, 1973; перевидання — К., 2001; упорядник);
  3. «Україна 1956—1968: Збірник документів українських дисидентів» (польською мовою; Париж, 1969; Варшава, 1986; упорядник);
  4. «Статті й промови з національного питання Миколи Скрипника» (Мюнхен, 1974; упорядник і видавець);
  5. «Сверстюк Є. Вибране» (Мюнхен, 1979; упорядник)[4].

Бібліографія ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Француженко, 2015, с. 227.
  2. ↑ а б в Француженко, 2015, с. 228.
  3. ↑ Француженко, 2015, с. 231.
  4. ↑ Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ: Наук. думка, 2008. — ISBN 978-966-00-0855-4. Том 5 : Кон—Кю. — 2008.— Сторінка 259.

Посилання ред.

  • О. Г. Астаф'єв (2014). Кошелівець Іван Максимович. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 24 квітня 2016.

Література ред.

  • Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
  • Бойко Ю. 70-ліття Івана Кошелівця. «Сучасність», 1977, № 12
  • Бойчук Б. Іван Кошелівець //Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 60-65.
  • Василенко В. Про межі критики, або Літературознавчі одкровення Івана Кошелівця (Рец. Кошелівець І. МОЖНА ОДВЕРТО? або ТУГА ЗА КАТАРСИСОМ (статті, огляди, рецензії, інтерв’ю). – Харків, 2018. – 648 с.) // Рідний край: Альманах Полтавського національного педагогічного університету. – 2020. – № 1–2 (42–43). – С. 193–203. Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/17320/1/37.pdf
  • Дроздовська О. Кошелівець Іван Максимович. «Українська журналістика в іменах», вип. 5, 1998
  • Жулинський М. Слово на 90-ліття. «Слово і час», 1998, № 1
  • Іван Кошелівець: Некролог. «ЛУ», 1999, 11 лют.
  • Клиновий Ю. Опис літературознавчих і літературно-критичних праць Івана Кошелівця // Слово. Збірник 7. — Едмонтон, 1978. — С. 193—196.
  • Ковалів Ю. І. Кошелівець Іван Максимович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. — Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 39.
  • Ковальчук О. Кошелівець Іван Максимович.— В кн.: Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 3. К., 2006.
  • Лущій С. «Редактором зробила мене війна» // Літературна Україна. — 2007. — 27 грудня. — С. 1, 7.
  • Одарченко П. Іван Кошелівець: До 80-ліття з дня народження // Українська література: Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип, 1995. — С. 221—232.
  • Реп'ях С. Між Сциллою і Харибдою (Іван Кошелівець). — Луцьк, 2003.
  • Реп'ях С. Між Сциллою і Харибдою // Літературний Чернігів. — № 4(40), 2007. — С. 157–173.
  • Слабошпицький М. Наука безстрашної думки (Іван Кошелівець) // Не загублена українська людина (55 портретів з української діаспори). — К.: Ярославів Вал, 2004. — С. 430—440.
  • Кошелівця Івана імені Міжнародна літературна премія // Степаненко М. І. Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні: наукове видання — Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2014. – с. 182-185.
  • Тарнашинська Л. Іван Кошелівець, відомий і невідомий // Слово і час. — 1999. — № 4/5. — С. 19-21.
  • Тарнашинська Л. Літературнокритична думка Івана Кошелівця як альтернатива офіційному дискурсу // Презумпція доцільності: Абрис сучасної літературознавчої концептології. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 304—317.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кошелівець_Іван_Максимович&oldid=39495019