Кострікова Євгенія Сергіївна
Євгенія Сергіївна Кострікова (нар. 1921, Владикавказ, Росія — 1975, Москва, Росія) — радянський офіцер, учасниця Великої Вітчизняної війни, гвардії капітан. Дочка радянського державного і політичного діяча С. М. Кірова (1886—1934, справжнє прізвище — Костріков).
| Кострікова Євгенія Сергіївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 1921 Владикавказ, Горська АРСР, РСФРР |
| Померла | 1975 Москва, СРСР |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна |  СРСР |
| Alma mater | Казанське вище військове командне училищеd |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |        |
У роки II світової війни — військовий фельдшер 79-го окремого (54-го гвардійського) танкового полку (11-ї гвардійської механізованої бригади, 5-го гвардійського механізованого корпусу), потім командир танка, танкового взводу, танкової роти.
Біографія
ред.Ранні роки
ред.Народилася в 1921 році у Владикавказі. Дочка С. М. Кірова (1886—1934, справжнє прізвище — Костріков), радянського державного і політичного діяча, в той час — члена Реввійськради 11-ї армії РСЧА, яка навесні 1920 року увійшла в Баку для встановлення радянської влади. Тут, тоді ще Костріков, познайомився з жінкою, яка стала його першою дружиною. Але незабаром вона захворіла і померла. У 1926 році Кіров (партійний псевдонім Сергія Мироновича) був обраний першим секретарем Ленінградського губкому (обкому) і міськкому партії, він постійно зайнятий державними і партійними справами. Друга дружина — Марія Львівна Маркус (1885—1945) — не прийняла маленьку Женю в сім'ю, і її визначили в дитячий будинок-інтернат[1].
Після вбивства С. М. Кірова в 1934 році, Євгенія залишилася зовсім одна. Закінчила середню школу-інтернат при одному з дитячих будинків «спеціального призначення», заснованих радянським урядом для «дітей війни» з Іспанії. У 1938 році вступила в Московське вище технічне училище імені Баумана[1].
Серед її близьких друзів з дітей партійної еліти були брати Мікоян і Тимур Фрунзе (які в цей час навчалися на льотчиків), іспанець Рубен Ібаррурі (навчався в Московському піхотному училищі імені Верховної Ради РРФСР). Євгенія Кострікова, як і багато її однолітків, також мріяла про військові подвиги. Але 1 квітня 1939 року громадянська війна в Іспанії закінчилася, а 13 березня 1940 закінчилася і радянсько-фінська війна[1].
Медсестра
ред.У 1941 році з початком Великої Вітчизняної війни, маючи незакінчену вищу освіту, закінчила тримісячні курси медичних сестер і добровольцем пішла на фронт. Медсестра Е. С. Кострікова була направлена в медико-санітарний взвод окремого танкового батальйону, у складі якого брала участь в боях на Західному фронті в ході Московської битви[1].
У жовтні 1942 року частина особового складу батальйону, в тому числі і майже весь медичний персонал, була спрямована на укомплектування 79-го окремого танкового полку. Е. С. Кострікова стала воєнфельдшером цього полку[1].
У грудні 1942 року 79-й танковий полк у складі Південного фронту брав участь в Сталінградській битві. У січні 1943 року він був перейменований в 54-й гвардійський танковий полк (11-ї гвардійської механізованої бригади, 5-го гвардійського механізованого корпусу, 2-ї гвардійської армії). У складі Воронезького і Степового фронтів полк брав участь в Курській битві[1].
На Курській дузі гвардії військовий фельдшер Е. С. Кострікова врятувала життя 27-ми танкістам полку і була нагороджена орденом Червоної Зірки. Після поранення, в грудні 1943 року, гвардії старший лейтенант Кострікова була направлена в оперативний відділ 5-го гвардійського механізованого корпусу, де пробула недовго. За підтримки начальника оперативного відділу корпусу полковника А. П. Рязанського була спрямована на навчання в Казанське танкове училище[1].
Командир танкової роти
ред.У 1944 році з відзнакою закінчила прискорений курс Казанського танкового училища і повернулася в свій 5-й гвардійський механізований корпус на посаду командира танка Т-34[1]. За деякими відомостями, брала участь у визволенні Кіровограда в січні 1944 року[2][3].
За роки Великої Вітчизняної війни танкістками стали близько двох десятків жінок. Таких, що закінчили ж танкові училища жінок було всього три. Колишня санінструктор І. Н. Левченко — в 1943 році закінчила прискорений курс Сталінградського танкового училища і служила офіцером зв'язку 41-ї гвардійської танкової бригади, командувала групою легких танків Т-60. Молодший технік-лейтенант О. Л. Бойко (Морішева) — в 1943 році закінчила Челябінське танкове училище і воювала на важкому танку ІС-2. І тільки Е. С. Кострікова після закінчення Казанського танкового училища командувала танковим взводом, а в кінці війни — танковою ротою[1].
Танки Кострікової в складі 5-го гвардійського механізованого корпусу форсували Одер, Нейсе і до 30 квітня 1945 року вийшли до південно-східної околиці Берліна. 5 травня її бойові машини були виведені з участі в Берлінській операції та спрямовані на звільнення Праги. Бойовий шлях 24-річна Євгенія Кострікова завершила в Чехословаччині[1].
Повоєнні роки
ред.Після війни гвардії капітан Е. С. Кострікова демобілізувалася з армії, стала домогосподаркою. Жила в Москві[1].
Померла в 1975 році. Похована на Ваганьковському кладовищі в Москві[1].
Нагороди
ред.Радянські державні нагороди[1]:
- орден Червоного Прапора (11 серпня 1943)
- орден Вітчизняної війни I ступеня (5 травня 1945 [6])
- орден Вітчизняної війни II ступеня (5 липня 1943)
- два ордени Червоної Зірки (2 жовтня 1942, 14 жовтня 1943 [3])
- медалі, в тому числі:
- медаль «За відвагу» (2 січня 1942)
- медаль «За оборону Сталінграда»
Сім'я, особисте життя
ред.Особисте життя в Е. С. Кострікової не склалося. Під час війни вона вийшла заміж за одного полковника, штабного офіцера. Скориставшись її зв'язками у вищих колах влади (Євгенія Сергіївна допомагала своєму танковому полку з постачанням), він незабаром отримав звання генерала, а після війни виявилося, що у нього вже була сім'я. Євгенія Сергіївна більше не виходила заміж, дітей у неї не було. Померла в самоті. З однополчан-танкістів її ховала лише одна найближча військова подруга — Антоніна Олексіївна Кузьміна, колишня військова лікарк [4][5].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Евгений Панов (23.02.2012). Танкист-девица из Казани. Республика Татарстан № 35-36 (27192-27193). Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Дочь Кирова освобождает город имени своего отца. // Красная звезда. — М., май 1989.
- ↑ Александр Рашковский (1 сентября 2012). Дочь Сергея Мироновича Кирова. Вятский наблюдатель. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014.
- ↑ Дудко, 2010, с. 226-227.
- ↑ Файн В. Я., Вершинин С. В. Киров (Костриков) Сергей Миронович // {{{Заголовок}}}. — Триумф, 2013. — С. 148. — ISBN 5893925688.
Література
ред.- Дудко А. Ф. // Славянин. — Харьков : ООО «Институт восточно-славянской цивилизации», 2010. — Т. 2. — С. 167-227. — ISBN 966-8768-48-4. Архівовано з джерела 14 вересня 2014.
- Margaret Bourke-White. // Soviet Russia Тoday. — New York : Friends of the Soviet Union, 1945. — С. 21,33. Архівовано з джерела 14 вересня 2014.
- Дочка Кірова звільняє місто імені свого батька. // Червона зірка. — М. травень 1989.
_Soviet_Russia_Today_1945_21.PNG){kind=link}
Посилання
ред.- Евгений Панов (23.02.2012). Танкист-девица из Казани. Республика Татарстан № 35-36 (27192-27193). Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- Александр Рашковский (1 сентября 2012). Дочь Сергея Мироновича Кирова. Вятский наблюдатель. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014.
- Mapro. Евгения Сергеевна Кострикова (Командир танковой роты) // Интернет-газета «Танки Онлайн». — 2011. — № 23 (28 червня). — С. 7-8. Архівовано з джерела 26 березня 2016. Процитовано 30 березня 2020.