Костел Святого Антонія (Великі Межирічі)

	Костел Святого Антонія
Країна	Україна
Адміністративна одиниця	Великі Межирічі
Місце розташування	Великі Межирічі
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України
	Костел Святого Антонія у Вікісховищі

50°37′04″ пн. ш. 27°09′03″ сх. д. / 50.617721° пн. ш. 27.150758° сх. д. / 50.617721; 27.150758

Костел Святого Антонія — культова споруда в колишньому містечку Межирічі корецькому (нині село Великі Межиричі Рівненської області, Україна). Пам'ятка архітектури України національного значення. Збудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об'ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон.

Історія

Побудований упродовж 1702–1725 рр. коштом тодішнього володаря села, краківського старости, князя Єжи Домініка Любомирського. Будували його за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича (майстер любомирського^{[джерело?]} цеху каменярів і каменотесів, автор проєктів костелів Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Угнів), Святого Марка (Варяж) та Новоукраїнки).

"Костел св. Антонія Падуанського, ордену Найсвятішої Панни Марії отців піарів у Межирічі", згадується у листі папи римського Климента XI до межиріцьких монахів ордену піарів. Його датовано 6 липня 1715 року, і в ньому йдеться про утримання ордену, навчання студентів, публічні зібрання, читання сезонних ораторій, приймання бідних, проведення богослужінь у костелі св. Антонія під час різних урочистостей, обрядів і т.п. Також, папа відпускав усі гріхи членам цього ордену, і тим хто вступить до нього (у перший день вступу). Це мало сприяти зростанню ордену, позаяк папа "ввіряв його милосердному Всемогутньому Богу і благодаті св. Петра і Павла".^[1]

Консекрацію храму 1725 року провів єпископ Стефан Богуслав Рупньовський.

У наші дні — покинутий, стоїть пусткою та потребує реставрації, ніяк не використовується.

У листопаді 2014 року поблизу храму були перепоховані знайдені всередині на нижньому поверсі людські останки^[2].

План костелу

Архітектура

Побудований за проєктом архітектора Войцеха Ленартовича, в індивідуальному стилі митця, з грою різновеликих об'ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон. Будівля цегляна, тринавна, чотиристороння, зального типу з хорами. Склепіння хрещаті. Середня нава виділена у просторову структуру інтер'єру; він значно ширше бічних, відрізняється глибинним розкриття внутрішнього простору. Цьому сприяє трьох-пролітна аркада, яка об'єднує з ним середнє членування нартекса і розкритий в інтер'єрі апсидний обсяг. Бічні членування в нартексі з гвинтовими сходами завершуються двоярусними, квадратними в планах вежами-дзвіницями. Ззовні стіни будинку розчленовані пілястрами; на бічних фасадах розташування відповідає внутрішнім опорним стовпам. Вікна з лучковими перемичками розташовані високо. Спорудження прикрашено трьома фронтонами барокового характеру. Принципам розвиненого бароко в зовнішньому декорі відповідають розірваний сегментний фронтон головного порталу, сегментні сандрики і високий антаблемент з розкрепованим фризом і карнизом, периметрально оперізуючий будинок. Абсида прямокутна. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси.

Інтер'єр вирізнявся багатством пластичного декору. Мав орган. Інтер'єри зруйновані.