Космодем'янська Зоя Анатоліївна
Зо́я Анато́ліївна Космодем'я́нська (13 вересня 1923, село Осино-Гай (нині Гавриловський район) Тамбовської області — 29 листопада 1941, село Петрищево Наро-Фомінського району Московської області) — радянська комсомолка-диверсантка початкової фази німецько-радянської війни. Під час війни — перша жінка, що отримала звання Героя Радянського Союзу[4]. У радянській пропаганді увійшла в історію як уособлення патріотизму та самопожертви[5].
| Зоя Анатоліївна Космодем'янська | |
|---|---|
| рос. Зоя Анатольевна Космодемьянская | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Зоя Анатольевна Космодемьянская |
| Народилася | 13 вересня 1923[1][2] Осино-Гайd, Тамбовська область, РСФРР, СРСР |
| Померла | 29 листопада 1941[1][2] (18 років) Петрищевоd, Московська область, РРФСР, СРСР ·повішення |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство |  СРСР |
| Національність | росіянка |
| Місце проживання | 25 Zoi i Aleksandra Kosmodemyanskikh Streetd |
| Діяльність | військовослужбовиця, боєць опору |
| Галузь | війська[3] |
| Знання мов | російська[3] і німецька |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Членство | Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді |
| Роки активності | з 1941 |
| Військове звання | червоноармієць |
| Мати | Космодем'янська Любов Тимофіївнаd |
| Брати, сестри | Космодем'янський Олександр Анатолійовичd |
| Нагороди |   |
За офіційною радянською версією, червоноармієць[6] диверсійно-розвідувальної групи штабу Західного фронту. Як рядовий виконавець тактики «спаленої землі» була в листопаді 1941 закинута в тил ворога на територію Московської області, окупованої німецькими військами. При спробі підпалити сільські хати була спіймана селянами й віддана окупаційній німецькій владі[7], страчена через повішення. У 1942 році посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Біографія
ред.Народилась 13 вересня (за іншими данними 8 вересня) 1923 в селі Осино-Гай, нині це Гавриловський район, Тамбовська область, в родині учителів Анатолія Петровича і Любові Тимофіївни Космодем'янських. Батько походив з священницької родини. Його прізвище походить, як і більшість священницьких прізвищ, від назви церкви, де служив його предок.[джерело не вказане 632 дні]
Дід — Петро Іоанович Космодем'янський, був священником Знаменської церкви села Осино-Гай.[джерело не вказане 632 дні] За непідвердженими данними, в ніч на 27 серпня 1918 Петро Іоанович був схоплений та потопленний в Сосулинському ставку, за звинуваченнями в прикритті контреволюціонерів. Тіло діда було знадйено лише в 1919 році та поховане біля церкви, закритої комуністами.[джерело не вказане 632 дні]
Молодший брат Олександр Космодем'янський — радянський танкіст, Герой Радянського Союзу, учасник радянсько-німецької війни. Після смерті Зої пішов на фронт у віці 17 років. Оскільки подвиг сестри був сильно розкручений радянською пропагандою, юнаку довірили важкий танк КВ-1, на якому був написано «За Зою».[джерело не вказане 632 дні]
Член ВЛКСМ з 1938 року. В жовтні 1941 року добровільно пішла в диверсійно-розвідувальний загін.
На початку війни Зою разом з іншими комсомольцями в складі спецзагонів готували для диверсійних акцій на окупованих німцями територіях — відповідно до сталінської тактики «спаленої землі». Під час Битви за Москву диверсійним загонам було поставлено завдання спалити всі будівлі в радіусі 200 км від Москви, щоб німецьким військам не було де зігрітися й переночувати. Відомий радянський диверсант Ілля Старинов пізніше назвав ці накази злочинними з моральної, безглуздими та навіть шкідливими з військової точок зору[8][9].
Космодем'янська встигла виконати тільки частину бойового наказу, організувавши підпал трьох будинків. Під час другої спроби підпалу мешканець села С. А. Свиридов підняв тривогу, і Космодем'янська була заарештована. Її катували і стратили через повішення 29 листопада 1941 року[7].
Відповідно до історичних розвідок часу радянської «перебудови» та «гласності», Зоя була типовою радянською комсомолкою — молодою людиною, вихованою на радянських комуністичних закликах та без усякого життєвого досвіду[джерело не вказане 632 дні].
Підозра на психічне захворювання
ред.У 2016 році публіцист Андрій Більжо (лікар-психіатр за освітою) заявив, що особисто бачив у лікарні імені Кащенка історію хвороби Космодем'янської (за його словами, вона зникла під час перебудови)[10][11]. Її поведінку під час її страти — мовчання та важке пересування ніг, Більжо пояснює як прояв «кататонічного ступору з мутизмом»[12].
Вулиці
ред.| Цей розділ статті ще не написано. (липень 2024) |
Пам'ять
ред.Могила Зої Космодем'янської знаходиться на Новодівочому цвинтарі в Москві. На Мінському шосе поблизу села Петрищево[ru] їй встановлено пам'ятник.
У Києві
ред.У Києві в 1945 році на розі вулиць Коцюбинського і Чапаєва (нині тут — пам'ятник Олесеві Гончару) було встановлено гіпсову паркову скульптуру Зої Космодем'янської (автор невідомий). У 1985 році її замінили на бронзову (скульптор Анатолій Гайдамака). Упродовж 1990-х —2020-х років громадськість Києва не раз зверталася до місцевої влади з вимогою демонтувати пам'ятник[13]. Наприкінці 1990-х років пам'ятник, що на той час зазнав кількох актів вандалізму, перенесли до скверу на вулиці Олеся Гончара, 74-А[14]. У вересні 2016 році скульптуру було облито фарбою й повалено[15]. У червні 2023 року пам'ятник було демонтовано[16][17].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в Космодемьянская Зоя Анатольевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в FemBio database
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Гурьянову М. А., Космодемьянской З. А., Кузину И. Н., особо отличившимся в партизанской борьбы в тылу против немецких захватчиков» от 16 февраля 1942 года [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 10 марта (№ 7 (166)). — С. 1.
- ↑ Артем Кречетніков (29 листопада 2016). "Русская Жанна д’Арк": как Зоя Космодемьянская стала героиней войны. BBC Русская служба. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 1 грудня 2016. (рос.)
- ↑ Ю. А Жук. Неизвестные страницы битвы за Москву. — М.: АСТ; Хранитель, 2008. — ISBN 978-5-17-039641-2, 978-5-9713-6651-5 — С. 577: «красноармеец З. А. Космодемьянская…»
- ↑ а б Правда о Зое Космодемьянской. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ Илья Старинов. Записки диверсанта [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.] // Альманах «Вымпел», М., 1997, № 3, с. 240.
- ↑ Илья Старинов. Мины замедленного действия: размышления партизана-диверсанта [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.] // Альманах «Вымпел», 1999, № 1, с. 135.
- ↑ Андрей Сидорчик. Диагноз доктора Бильжо. Чем болела Зоя Космодемьянская?. www.aif.ru. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 9 березня 2018.
- ↑ Бильжо заявил, что в его статье не говорится ничего плохого о трагедии Космодемьянской. Он лишь хотел показать, что в войне участвовали и взрослые, и девочки, и душевнобольные (рос.). www.vz.ru. 19.12.2016. Архів оригіналу за 31 грудня 2016. Процитовано 31 грудня 2016.
- ↑ Диагноз недели с доктором Бильжо. Архів оригіналу за 18 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ В Киеве предлагают снести советский памятник «поджигательнице украинских домов»
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 12 лютого 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ В Киеве убрали памятник Зое Космодемьянской, подпорченный вандалами
- ↑ У Києві демонтували пам'ятник радянській диверсантці. ТиКиїв - голос твого міста. Процитовано 1 липня 2024.
- ↑ У Києві демонтували пам'ятник Зої Космодем'янській. tvoemisto.tv. Процитовано 1 липня 2024.
Джерела
ред.- Українська газета: правда про Зою і Шуру.[недоступне посилання з липня 2019] (неактивне)
- Газета Кримінальна Україна. Про Зою Космодем'янську. [Архівовано 28 травня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
- Зоя Космодем'янська. [Архівовано 2 серпня 2009 у Wayback Machine.](рос.)