Свята Корона або Стефаніда[2] (нім. Corona або Korona; або Stephana; * близько 160 року в Єгипті чи Сирії; † 177 ) вважається ранньохристиянською мученицею. З католицької точки зору вона — покровителька грошей, м'ясників і шукачів скарбів. Заступництву в грошових питаннях завдячує своєму імені, що німецькою мовою означає «корона», позначення різних валют.

Корона
St Corona am Wechsel Kirche Bildnis.JPG
Народилася 160[1]
Померла 177[1]
·тортури
У лику святий
Медіафайли на Вікісховищі
Святі Віктор і Корона

ПереказиРедагувати

Згідно переказу, Корона зазнала мученицької смерті у 16-ти річному віці разом із канонізованим солдатом св. Віктором Дамаським у часи переслідування християн. Св. Віктор був вояком за часів імператора Антоніна й служив у війську, ймовірно, у Єгипті. Коли його комендант довідався, що він християнин, то хотів примусити вояка, щоб він приніс жертву місцевим богам. Але відважний Христовий борець не злякався погроз і почав уголос прославляти Христа. За це взяли його на жахливі муки.

Поки Віктора мучили, Корона, яка, можливо, будучи нареченою одного з його товаришів по службі, втішала і підбадьорювала Віктора. З цієї причини її заарештували і допитували. За іншим переказом, під час ув'язнення Віктора Корона почала прославляти Христа. За те її також ув'язнили і привели до судді, що почав намовляти її зректися віри в Христа. Коли вона рішуче відкинула таку намову, мучителі Корони за наказом судді зв'язали її між двома зігнутими пальмами і розірвали надвоє, відпустивши пальми. За переказами, Віктор був обезголовлений. Інші джерела повідомляють, що Корона була дружиною Віктора.

ВшануванняРедагувати

День спомину св. Корони — 14 травня, зрідка 20 лютого. Особливо святу вшановують в Австрії і Східній Баварії, де їй присвячені різні паломницькі місця:

  • Санкт-Корона-ам-Шепфль
  • Санкт-Корона-ам-Вексель
  • Паломницька церква св. Корони поблизу Штаудаха
  • Паломницька церква св. Корони в однойменному районі Пассау
  • Колишня паломницька церква св. Корони в Альтенкірхені поблизу Фронтенгаузена
  • Каплиця св. Корони в Аржеті
  • Паломницька церква Гандлаб

Також у середньовічному Бременському соборі, куди було перенесено 965 мощей святої, мабуть, був важливий культ св. Корони, про що тут повідомляють значки паломників і три скульптури в соборі.[3] Також її вшановував король Оттон III, який після своєї королівської коронації у 996 році переніс мощі св. Корони разом із мощами св. Леопарда з Отріколі в Умбрії до Аахена.[4] Обидвоє святих стали покровителями Аахенського фонду Марії. Реліквії з раннього XI століття були знову знайдені в 1843 році.[5] У 1911 році їхній вміст був вбудований у новостворену святиню для св. Корони і св. Леопарда в Аахенському соборі, який наразі (березень 2020 року) реставрується.[6]

 
Єгипетські святі: Віктор Дамаський, Вікентій Сарагоський і Стефаніда

У Страсбурзькому соборі вона зображена на вітражі XIV століття у довгій сукні, з накидкою і вуаллю, із мученицькою пальмою у лівій руці. Пізніші зображення показують, як вона дає монету жебраку або тримає грошову скриньку в правій руці.

 
Св. Корона між двома пальмами, значок паломника, близько 1400 року, Музей Фокка, Бремен

Молитва корони — це народно-магічний ритуал, який був особливо популярний у XVII-XVIII століттях і використовувався для виявлення прихованих скарбів. ЇЇ можна знайти в багатьох магічних книгах, у тому числі в 6-й та 7-й Книгах Мойсея.[7] Молитва за скарби продавалася нібито магічними експертами як нібито безпечний засіб здобуття величезного багатства. Судові процеси раннього сучасного періоду, які стосуються пошуку скарбів, здебільшого не локалізують злочин у царині магії, а радше розцінюють його як шахрайство. Окрім св. Корони, також святий Христофор був популярним покровителем шукачів скарбів.

 
Базиліка св. Віктора і св. Корони, внутрішній двір, Фельтре, Італія

З нижньоавстрійського Санкт-Корона-ам-Вексель збереглася паломницька пісня до св. Корони «Corona hoch erhoben aus diesem Erdental»,[8] яку співають на мелодію пісні «Gelobt sei Jesus Christus in alle Ewigkeit».[9] Автор і час написання тексту невідомі. З Санкт-Корона-ам-Вексель повідомляють про заклики до стійкості у вірі, прохання проти негоди і поганих врожаїв та запобіганню епідемій (поголів'я худоби).[10][11] Про це також йдеться у відповідній статті «Екуменічної енциклопедії святих», проте не зафіксовано в фаховій літературі. Внесок походить із місцевої традиції у Санкт-Корона-ам-Вексель, згідно з якою тамтешнє сільське населення молилося до св. Корони проти хворіб худоби.[12]

Парафія святого Панкратія у Родінзі опублікувала новену на час пандемії коронавірусу 2019/20 із закликом до св. Корони.[13]

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #129115991 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Sowohl lat. corona wie griech. stephanos bedeuten „Kranz, Krone“.
  3. Alfred Löhr: Die heilige Corona und ihre mittelalterlichen Darstellungen in Bremen. In: Bremisches Jahrbuch, Band 66, Bremen 1988, S. 47–58.
  4. Helga Giersiepen: Die Inschriften des Aachener Doms. Reichert, Wiesbaden 1992, ISBN 3-88226-511-6, S. 14.
  5. Zur Geschichte und Eigenart der mittelalterlichen Schreine siehe inschriften.net.
  6. Robert Esser: Coronas Knochen liegen in der Schatzkammer, Aachener Zeitung, 18. März 2020
  7. Corona-Gebet. In: Handwörterbuch des deutschen Aberglaubens. Band 2: C.M.B. – Frautragen. de Gruyter, Berlin 1930, Reprint 1987, ISBN 3-11-011194-2, Sp. 106 f. (Корона (Стефана) // Internet Archive).
  8. Corona hoch erhoben aus diesem Erdental …, volksliedwerk.at, 13. März 2020, abgerufen am 16. März 2020
  9. T. u. M.: Hildesheim 1736. Zitiert nach: Gotteslob. Katholisches Gebet- und Gesangbuch. Ausgabe für das Bistum Regensburg. Pustet, Regensburg 1975, Nr. 894, S. 970.
  10. Pfarre St. Corona: Geschichte, abgerufen am 16. März 2020
  11. Pfarrkirche St. Corona, Gemeinde Sankt Corona am Wechsel, abgerufen am 16. März 2020
  12. Klaus Graf: St. Corona ist Seuchenpatronin, echt jetzt?, Beitrag auf Archivalia-Blog.
  13. Novene in Seuchenzeiten, Domradio, 20. März 2020; abgerufen 22. März 2020