Коритувата

село в Козятинському районі Вінницької області України

Коритува́та — Село Коритувата, Козятинського району, Вінницької області, рік заснування 1836 воно розмістилися на правому берегах річечки Питайбіди лівої притоки річці Десни (басейн  річки Південного Бугу), відстань до сільської ради села Самгородок 10 км., до райцентру м. Козятин 35 км., до обласного центру м. Вінниці 50 км.. Площа населеного пункту 50 га.; станом на 01.01.2019 рік домогосподарств – 40; проживає - 92 особи, у т.ч. чоловіків - 44, жінок – 48.

село Коритувата
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Козятинський район
Рада/громада Самгородоцька сільська рада
Код КОАТУУ 0521486806
Основні дані
Засноване 1680
Населення 152
Площа 0,15 км²
Густота населення 1013,33 осіб/км²
Поштовий індекс 22163
Телефонний код +380 4342
Географічні дані
Географічні координати 49°30′03″ пн. ш. 28°55′17″ сх. д. / 49.50083° пн. ш. 28.92139° сх. д. / 49.50083; 28.92139Координати: 49°30′03″ пн. ш. 28°55′17″ сх. д. / 49.50083° пн. ш. 28.92139° сх. д. / 49.50083; 28.92139
Середня висота
над рівнем моря
280 м
Місцева влада
Адреса ради 22163, Вінницька обл., Козятинський р-н, с. Самгородок, вул. Миру, 48а, тел. 3-52-45; 3-52-42
Карта
Коритувата. Карта розташування: Україна
Коритувата
Коритувата
Коритувата. Карта розташування: Вінницька область
Коритувата
Коритувата
Мапа

Історія селаРедагувати

Вперше села нашого краю, як Губин і Прилука згадується в Літописі Руському в лютому - березні 1146 року, коли князь Галицький Володимир Володаревич воюючи з Київським великим князем Всеволодом по дорозі до Києва «приде Володимирь и взя Прилукъ».1 Давньоруське місто Губин, що розташоване на лівому березі річки Десна, за 6км від села Коритовата. Поряд із селом проходить Чорний шлях, по вододілу між Дніпром і Південним Бугом.

За даними Л.Похилевича на 1864р село Коритіно належало поміщику Леопольду Павловичу Меленієвському (католик) власникові с. Вівсяників, входило до Вівсянецької парафії церкви Петра і Павла. Жителів-112 осіб, виключно шляхти, більшою мірою православної.

Коритувата поділялась на польську (католицьку) і українську (православну) частини.

На 1900 рік в поселенні (посьолку) Коритовата було – 22 дворів, жителів – 155 осіб (чоловіків - 84, жінок - 71), основне заняття сельчан було землеробство. Відстань до повітового центру м. Бердичів – 52 верст, до залізничної й телеграфної ст. Голендри – 18 верст. Земля (117 десятин) належала спадкоємцям поміщика Леонарда  Меленевського, яку орендують вільні наймачі - селяни. Господарювання на землі ведеться орендарем -Станіславом Івановичем Коцюбським, по трипільній системі. Власницька ферма при поселені «Коритоватій» був поміщик Лопатін, у ній було – 2 двори, жителів - 17 (чоловіків - 8, а жінок - 9), основне заняття сельчан було землеробство. Відстань до містечка Самгородок 8 верст.   Землі числиться всього - 281 десятин, власник - поміщик Лопатін господарювання на землі ведеться самою поміщиком по трипільній системі.

Власниця ферма при поселені «Коритоватій» поміщиця Куліковсько. У ній і було: дворів - 1, жителів - 22 (чоловіків - 13, а жінок - 9), основне заняття сельчан було землеробство. Відстань до містечка Самгородок 8 верст. Землі числиться всього  - 263 десятин, власник - Юзефа Леонардівна Куліковська. Господарювання на землі ведеться самою поміщицею по шестипільній системі.

За 1917 і 1920 роки Самгородоцький волревком подає цікаві порівняльні дані про населення села Коритовата: кількість дворів у 1917 - 43, а в 1920 - 41; кількість жителів у 1917 – 193 осіб, а в 1920 - 186 осіб; відповідно кількість відсутніх у селі у 1917 становило 33 чоловік, а в 1920 – 7, це виключало мобілізованих до війська. Це свідчить про участь коритоватських селян у повстанському русі, вони разом із повстанцями навколишніх сіл (в першу чергу вівсянецьких «тютюнників») створили невеликий повстанський загін, який добряче надокучав радянській владі.

По даним, що містяться в «Список населених пунктів Бердичівської округи. (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17 – ХІІ. 1926 ). Бердичів. Бердичівське округове статистичне  бюро. 1927. Стор. 42-43.» Коритовате село – рік заснування 1836, Всього господарств - 52, у т.ч. не селян. типу-1. Населення – 191 осіб, чоловіків - 104,  жінок - 87. Розподіл населення за національністю господаря: українці - 25, росіяни - 0, поляки - 166, євреїв - 0. Сільська рада – Збаразька. Віддалення населеного пункту: До сільської роди – 6 верст, райцентру Козятин – 25 верст, до окружного центру Бердичів – 55 верст. Найближча залізнична станція -  Голендри, до неї – 20 верст. До 1917 року - Київська губернії, Бердичівський повіт, Самгородоцька волость.

Коритоватський Юзефо-Миколаївського цукрокомбінату робітниче поселення – рік заснування 1924, Всього господарств -10, у т.ч. не селян. Типу-10, Населення - 26, чоловіків -11,  жінок - 15. Розподіл населення за національністю господаря: українці - 15, росіяни - 3, поляки - 8, євреїв-0. Сільська рада – Збаразька. Віддалення населеного пункту: до сільської ради – 6 верст, до райцентру Козятин – 35 верст, до окружного центру Бердичів - 55верст. Найближча залізнична станція -  Голендри, верст до неї – 20.

Хутір Петрівського - рік заснування 1913, Всього господарств - 4, у т.ч. не селян. Типу - 0, Населення - 24, чоловіків - 6,  жінок - 18. Розподіл населення за національністю господаря: українці - 18, росіяни - 0, поляки - 6, євреїв – 0 належить до сільської ради Збаразажа - 4 верст. Віддалення населеного пункту: до райцентру Козятин -32 верст, до окружного центру м. Бердичів – 52 верст. Найближча залізнична станція -  Голендри, верст до неї -17.

Районування  мали здійснювалися за рахунок укрупнення адміністративних одиниць (волостей) шляхом їх об’єднання. Планувалося здійснити укрупнення на почат­ку 1923 р. Підтвердженням цього може слугувати документ «Наказ № 46 (проект) Бердичівського окружного виконавчого комітету від 17 березня 1923 року», який мав вступити в дію з 1 квітня 1923 р. Так, згідно проекту наказу, шляхом об’єднання та укрупнення в Бердичівському окрузі мало залишитися 13 волостей, у т.ч. Самгородоцька волость мала утворитися шляхом об’єднання Самгородоцької та Спичинецької волостей з волосним центром у м-ку Самгородку у складі сільських рад: Самгородоцької (Самгородок, Червоне), Булаївської, Васильківської, Вівсянецької (Вівсяники, Мухувата), Воскодавинської (Воскодавинці, Вікторівка), Жидовецької, Збаразької (Збараж, Германівка, Губин, Коритовата), Зозулинецької, Левківської, Малинківської (Малинки, Федоси), Мончинської, Ординецької, Сопинської, Сошанської, Спичинецької, Станилівської, Черемошнянської.                              

Червень1925 р  село Коритовата відійшла до Козятинського району.  Розформовано наступні райони: Самгородоцький район Бердичівської округи з віднесенням Самгородоцької, Вівсянецької, Воскодавинської, Збаразької (у її складі с. Коритовата), Зозулинецької, Сошанської сільських рад до Козятинського району.    Це підтверджено документами — «Постанов­ление ВУЦИК и СНК УССР от 17. 06.1925 г. «Об административно- территориальном реконструировании Бердичевского округа и смешанных с ним округов Киевской, Волынской и Подольской губерний».

Утворення самостійної польської національної сільської ради в Коритоватій відбулось у 1929 році (де із 217 жителів - 174 були поляками), щляхом поділу Збаразької сільської ради та приєднання до неї с. Муховата (Константинівка) де на 1928 рік проживало 765 чоловік, з яких - 409 поляків й хутора Петрівського. Польська національна сільська рада діяла до 1930 року. В цей час у селі створили ТСОЗ, незабаром і колгосп.

В 1930-х роках у селі було створено колгосп «Нова нива», а на робочому селищі діє відділок «Коритовацький» Юзефо-Миколаївського цукрокомбінату.

В передвоєнне десятиліття коритоватці, як і всі люди, пережили і лихоліття Голодомору 1933-го, і трагедію державного душогубства 1937 року. Багато селян наклали життям від запланованого знищення. Сільським полякам «шили найстрашніші державні злочини.»

На об’єднаному засіданні оргбюро обкому Вінницького КП(б)У та оргкомітету президії Вінницького облвиконкому по Самгородоцькому району від 18 вересня 1939 року, розпочалось відродження Самгородоцького райо­ну. Який був утворений у 1923 році, у складі Бердичівської округи Київської губернії, коли проводилася районна реформа в рамках нового адміністративно - територіального устрою в країні, але проіснував зовсім недовго і вже в 1925 року і був ліквідований як «економічно малоцінний». Самгородоцькому району судилося з’явитися вдруге в рамках нового на той час адміністративно-територіального утворення — Вінницької області. Район проіснував з 1939 року  до 1957 року.

Окупована німецькими військами Коритовата була 18 липня 1941 року у 2 годині дня, а звільнена 2 січня 1944 року в 1 год. ночі. До Німеччини було забрано – 34 жителів.

Хронологічна довідка від 12. 07. 1945 року, про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населеного пункту Коритовата Самгородоцького району повідомляє: «що воно  було захоплено німецькими окупантами 19 липня 1941 року в 22 години дня та звільнено частинами Червоної Армії 1 січня 1944 року в 18 годині. Під час захоплення села німецькими загарбниками села, а також при визволенні частинами Червоної Армії, село із рук в руки не переходило. На роботу до Німеччини: із Муховата - 29 чол. Вікторівка - 25.(ДА РФ) чол. інші дані-27чол.(ДАВіО)

29 травня 1950 року до колгоспу «Нове життя» с. Коритоватої було приєднано  колгосп «Новий шлях».

17 жовтня 1950 року  колгосп «Нове життя» с. Коритоватої приєднано до колгопу ім. Фрунзе села Вівсяники. В 1957 році колгосп «Нове життя» с. Коритоватої приєднано до колгопу ім. Свердлова села Воскодавинці. В подальшому  колгосп села Коритоватої приєднано об’єднано з  колгоспом ім. Фрунзе села Вівсяники.

До кінця 70-х років населення села по лівому березі (польської частини села) повністю залишило будівлі, які були навіть й неелектрифіковані (початкова школа й клуб), а селяни переселились до радгоспного селища, де їм надавались квартири. Керівництво колгоспу ім.Фрунзе (с.Вівсяники) прийняло рішення про знесення осель, сьогодні там поле  села Вівсяники.

В 1975 році на базі відділень «Коритовата», «Красне», «Самгородок» Юзефо-Миколаївського цукрокомбінату та колгоспу ім. ХХІІ з’їзду КПРС с. Самгородок було створено бурякорадгосп «Самгородоцький», а село у 1981 році віднесено до сільської ради села Самгородок .

22 травня 1995 р. державне підприємство «Самгородоцький бурякорадгосп» перетворено у Сільськогосподарське акціонерне товариство «Самгородоцьке» відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків», а пізніше в САТ «Самгородоцьке». У 2002 році землі САТ «Самгородоцьке» були розпайовані, а 9 вересня 2008 року прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи САТ «Самгородоцьке». Більшість земель відділку орендує ТОВ «Арчі», а село перебуває в складі сільської ради села Самгородок.

Згідно перепису 1989 року в селі Коритовата – 315 жителів (чоловік - 124, жінок - 191).

Історичний нарисРедагувати

С книги «НЕОТОСЛАННЫЕ ПИСЬМА» Ирины Машевской  родившийся феврале 1918 года в селе Корывувата  – Одесса «ДРУК» - 2003 - с. 13-14.

Мы родились и выросли в том месте Украины, где население исповедовало когда-то католическую и православную веру, церкви и костелы были вперемешку. Исповедовавших католическую веру называли «ля-хами». «ляхи» же православных называли «мужиками». Представители двух этих вер враждовали, как и везде в мире — одни не терпели веру других. Вот откуда твоё «мужик». Но это не твоё, нет, родные внушили тебе — в старом поколении живучи пережитки прошлого.

До революции, как и длительное время после, у наших краях, вероятно религия разделяла людей, вызывая недоверие, спесь и высокомерия: одной стороны к другой.  ,

Помню небольшую деревушку, где я родилась. В ней жили одни «ляхи». Небольшая речушка отделяла нас от большой деревни, где жили «мужики». Мы, дети, сходились к речке — каждый со своей стороны — и завевали баталии, сначала словесные. «Ляхи!» — кричали с той стороны и добавляли разные обидные эпитеты, а потом пели песенки, оскорбляющие достоинство ляхов. Мы не оставались в долгу и отвечали тем же начиная выкриком: «Мужик!» Каждая сторона старалась выкрикнуть побольше обидных слов. А когда в одной из сторон иссякали слова, она начинала бросать палки или комья сухой земли на другую сторону. Конец этим баталиям обычно клали старшие.

Когда же мы стали старше и вынуждены были ходить в среднюю школу к «мужикам» — у нас была только четырехлетка — то былой вражды не было и в помине. Заводили романы, обещали любить друг друга до гроба. Правда, ещё дрались, но уже парубки, из-за девчат. Помню роман своей двоюродной сестры. Она, не окончив школу, вышла замуж за «мужика», но жили они недолго. Наступил 1941 год. Он ушел на войну и не вернулся, оставив ей на память сына. Прошли годы, а она все ещё за ним плачет.

И «ляхи», и «мужики» говорили на одном и том же языке, родни­лись часто, но где-то глубоко внутри предрассудки продолжали жить. Став постарше, я заинтересовалась происхождением слова «лях» и узна­ла, что оно уходит к корням легендарного основателя польского госу­дарства Леха. Вопрос, являются ли «ляхи» потомками поляков или ук­раинцев, принявших католицизм во время польского владычества, оста­ется для истории неясным. Пусть история в этом разбирается.

Итак, ты решил, что измена моя сознательна, а причина — то, что ты — «мужик», а я — «ляхивка»! Свою догадку я переживала болезнен­но. Этому не хотелось верить. Ты выше этого, это нам не к лицу. Жела­ние оправдать себя перед тобой стало еще сильнее, хотя часто останав­ливала мысль: «Всё это ему не нужно, всё им давно пережито и забыто.»

ПосиланняРедагувати

Погода в селі