Користувач:Leleka55/Чернетка

«Від Зінькова до Мельборну» — автобіографічна книга, перша частина спогадів українського письменника Дмитра Нитченка. Твір опублікований в 1990 році видавництвом «Байда» в Мельбурні, Австралія. Книга спогадів охоплює широкий часовий період, що включає в себе життя автора на фоні революційних змін в Україні в 1919-1918 роках, українізації на Кубані, українізації в Україні та подальшого її згортання в 1920-і роки, репресії проти української інтелігенції в 1930-і роки, Голодомору, німецько-радянської війни, німецької окупації України, масової еміграції українців на Захід в 1943-45 роках, в спробі врятуватись від репресій радянської влади, життя української громади в Німеччині, та подальшої еміграції українців в інші частини світу.

Від Зінькова до Мельборну
Жанр	Мемуари
Автор	Дмитро Нитченко
Мова	українська
Опубліковано	1990
Видавництво	Байда (Мельбурн, Австралія)
ISBN	0 908480 23 7

Зміст

Спогади викладені в хронологічному порядку. Твір складається з дванадцяти частин.

Раннє життя на Полтавщині та на Кубані

Нитченко починає розповідь про своє життя з опису Ниценкова хутора, що отримав свою назву від прізвища його батька, Василя Ниценка. Василь Ниценко успадкував 15 десятин землі від свого батька, Макара Ниценка, і далі розширив свої володіння майже до 30 десятин. Ниценків хутір належав до села Лютенські Будища. Сам письменник народився в повітовому містечку Зіньків, оскільки там була лікарня, а його тітка по материнській лінії була лікарем. За спогадами Нитченка, в Зінькові було 7-8 церков, чоловіча та жіноча гімназії, кілька шкіл, а населення складало біля 10 000 людей. Нитченко розповідає історію Зінькова: вперше місто згадується в 1604 році, а також фігурує на мапі Боплана. В часи польсько-української війни (1648-1652) Зіньків обнесли земляним валом за наказом Богдана Хмельницького, і містечко перетворилось на фортецю. Так, Зіньків став сотенним містом, де проживало біля 400 козаків.

Свого батька згадує як надзвичайно працьовитого хлібороба та сувору людину. В початкову школу Нитченко ходив в селі Лютенські Будища, де жила його бабуся, батькова матір. Різдво Ниценки проводили в бабусі в Лютенських Будищах, де також збирались й інші родичі. Також в Лютенських Будищах, за спогадами Нитченка, жив коваль Йосип Бажан, дядько Миколи Бажана. Разом з іншими родичами його батько аж до революції утримував в Лютенських Будищах будинок для бідних самотній літніх людей. В 1914 або 1915 році батька Нитченка мобілізували на Першу світову війну. Закінчивши початкову школу, Нитченко продовжує навчання в гімназії в Зінькові, де він жив в свого діда, материного батька, Якова Линника.

Щодо революційних подій 1917 року, Нитченко зазначає, що він із братами чув тільки відлуння тих подій. Зокрема, він чув, що його батько залишив російську армію, прибув до Чернігова та приєднався до полку імені Богдана Хмельницького. Через якийсь час, як пише Нитченко, його батько повернувся додому до господарства. Далі Нитченко пише, що ще через деякий час встановилась гетьманська влада, але хутір продовжував жити своїм життям, хоча й почались напади бандитів на хутір. Водночас його старший брат Володимир, який згодом помер від тифу на Кубані, та дядько Борис пішли добровольцями до гетьманського війська. За спогадами Нитченка, ще через декілька місяців встановилась більшовицька влада, заарештовували та розстрілювали заможних людей. Нитченко пише, що вже пізніше, з різних спогадів стало відомо, що в полтавській в'язниці розстрілювали по 100-200 людей за ніч. Серед розстріляних Нитченко називає батька його товариша Остапа Брагу та Гаврила Дубовника з Бобрівника. Після другого нападу бандитів на Ниценків хутір, батьки письменника виїхали до Кавказу, де мешкав письменників дядько Сашко, а сам письменник залишився в дідуся в Зінькові, де продовжував навчання.

Нитченко зазначає, що в цей час біля Зінькова починають створюватись загони повстанців проти більшовиків: в селі Лютенька такий загін очолював Леонтій Христовий, а в Бірках - дехто, кого називали Мандиком.