Користувач:Der Kaen/сандбокс11
| Павло Кузьмич Поджаров | |
|---|---|
| Павел Кузьмич Поджаров | |
| Народився |
9 (22) березня 1913 Піщане, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер |
14 червня 1988 Привілля, Ворошиловградська область, УРСР, СРСР |
| Громадянство |
 Російська імперія → УСРР → СРСР |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | шахтар |
| Партія |
ВКП(б) (1944-1952) КПРС (1952-1988) |
| Нагороди |
 |
| Премії |
 |
| Звання |
 |
 Депутат Верховної Ради УРСР
| |||
|---|---|---|---|
| III скликання | |||
| ВКП(б)/КПРС | 20 квітня 1951 | — | 30 березня 1955 |
Павло Кузьмич Поджаров (рос. Павел Кузьмич Поджаров; нар. 9 (22) березня 1913, Піщане, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — пом. 14 червня 1988, Привілля, Ворошиловградська область, УРСР, СРСР) — український радянський діяч, вибійник шахти № 5 «Тошківка» тресту «Первомайськвугілля», новатор вугільної промисловості, продовжувач стахановського руху в Кізелівському басейні.
Біографія ред.
Народився 9 (22) березня 1913 у селі Піщане, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія (нині Куп'янський район, Харківська область, Україна) у селянській родині. Батько Павла у свій час також працював вибійником на шахтах Донбасу. За національністю — росіянин. Трудову діяльність почав у 1923 році: спочатку працював пастухом, пізніше став трактористом у радгоспі.
У 1930 році переїхав на Донбас, де був назначений в механічний цех шахти № 1/2 ім. Мельникова тресту «Лисичанськвугілля». Майже 4 роки працював на поверхні машиністом насоса, машиністом підйомної машини, слюсарем з ремонту механізмів. У 1935–1937 роках проходив строкову службу в Червоній армії. У 1937 році повернувся працювати на шахту, опанував спеціальність вибійника. Перейшовши на шахту № 14 тресту «Первомайськвугілля», незабаром став відомим як один з передових вибійників району.
Після початку німецько-радянської війни залишився на шахті, разом з іншими шахтарями працював на будівництві оборонних споруд. У 1942 році був евакуйований на Урал, направлений на роботу в Кізелівський вугільний басейн. Працював спочатку слюсарем в механічному цеху шахти № 2 «Капітальна». Незабаром, вивчивши особливості залягання вугільних пластів, спустився в забій. Працюючи на проходженні ската застосував свій власний новий метод швидкісної проходки — метод глибокого врубу по постанню виробки, з подальшим відбоєм стельової товщі вугілля зверху вниз. Новий метод виявився виключно продуктивним, що дало змогу виконувати за зміну 12-15 норм. У 1944 році встановив рекорд виїмки твердих порід крутопадаючих пластів: при нормі 1,1 погонного метра виробив 16,5. За 1942–1945 роки виконав 12 річних норм. Навчив своїй майстерності 115 осіб.
По басейну ходили розмови про те, що Поджарову приписують тони виробки. Щоб їх спростувати, він відпрацював зміну на найбільшій в басейні шахті імені Леніна, однієї з найвідсталіших. Не знаючи гірничо-геологічних умов шахти, за п'ять годин роботи Поджаров виконав понад шістдесят змінних норм. За це його стали називати «уральським Стахановим», його метод роботи набув поширення, як в Радянському Союзі, так і за кордоном, вивчався в школах передового досвіду, увійшов в підручники гірничої справи.
З 1944 року — член ВКП(б). З 1950 року переведений знову на Донбас. Працював вибійником шахти № 5 «Тошківка» тресту «Первомайськвугілля». Декілька років керував колективами шахт «Матроська» та № 7 імені Мельникова тресту «Лисичанськвугілля». У 1954 році був обраний членом Президії ЦК профспілок працівників вугільної промисловості, завідувачем житлово-побутовим відділом. В складі шахтарських делегацій Павлу Поджарову доводилося бувати в Англії, Польщі, Угорщини, НДР, Румунії, в інших країнах. Траплялося, шахтарі недовірливо ставилися до досвіду його роботи і тоді він брав відбійний молоток та особисто демонстрував свою майстерність.
У 1972 році, пішов на пенсію та повернувся до Лисичанська. Очолив службу організації праці на шахті імені Капустіна. Був частим гостем в школах і профтехучилищах, технікумах та в музеї гірничої справи.
Помер 14 червня 1988 у місті Привілля, Ворошиловградська область, УРСР, СРСР (нині Луганська область, Україна).