Оксана Вовчанська
Цебак Семен Семенович (псевдо: "Старий" нар. 1912 р. - 1992 р., село Вовче, Львівська область) - український військовий, член ОУН, керівник боївки УПА.
Біографія ред.
Цебак Семен Семенович народився 1912 році в селі Вовче, Львівської області.[1] Дитинство і юність припали на роки Першої світової війни, виникнення ЗУНР і українсько - польської війни, встановлення замість австро - угорського польського окупаційного режиму. Участь односельчан у названих подіях, існування осередків просвітницьких, політичних організацій безумовно впливали на формування його самосвідомості. Початок Другої світової війни, радянська і відтак нацистська окупація, встановлення тоталітарних режимів теж вплинули на його свідомість. Щоденні турботи про життя пристарілих батьків, братів і сестер, власних дітей (їх було п’ятеро), гартували його характер і волю.
Діяльність в ОУН ред.
В роки німецької окупації стає зв’язковим осередку ОУН і УНС. Бере участь у наданні допомоги мешканцям східних регіонів, які з наближенням фронту відходили на Захід, супроводженні їх до Сяну. Після відновлення радянської влади він разом з двома братами – Михайлом і Василем та іншими односельчанами був мобілізований до Червоної армії, перебував деякий час у збірному навчальному пункті в селі Бітля. За його свідченнями, під час перебування на збірному пункті мобілізованих більше допитували, ніж навчали. Намагалися вивідати, які мав зв’язки з українським націоналістичним підпіллям. Разом з окремими колегами обдумує план втечі та спосіб влитися в ряди УПА. Переслідування не припинялось й після перекидання мобілізованих на територію Чехо-Словаччини. 5 грудня Семен Цебак і ще 7 чоловік зі зброєю, використавши слушний момент, залишили окопи і добралися на Турківщину. Провід ОУН скерував їх до куреня «Рена», який дислокувався в Мученому за Сяном. Там вони пробули декілька днів , одержали інструктаж і завдання, згідно з якими мали повернутись на свій терен, щоб розширювати підпілля, залучати нових членів, протидіяти більшовицькому режиму,зокрема, зривати енкаведистські плани арештів і масового вивезення населення в Сибір, допомагати людям ховатися під час облав, саботувати насильне забирання хліба у селян.[2]
Керівник боївки УПА ред.
Боївка, членом якої він був, складалася з 15-18 чоловік. В січні 1945 р. з фронту втік його брат Михайло і певний час також входив до вказаної боївки. Боївку, що діяла у Вовчому і околицях, очолював Дмитро Пухир («Орел»), який загинув влітку 1946 р., після його смерті її очолив Семен Цебак («Старий») .У кожному селі діяла так звана «опергрупа» з офіцером у складі 12-18 чоловіків, на озброєнні яких було два ручних кулемети, декілька собак. На допомогу їм приходили прикордонники. Зиму 1947- 1948 років його боївка зустрічала в рідному селі. Своїми силами та з допомогою селян біля витоку Дністра, в урочищі Завалина, в умовах суворої секретності було збудовано криївку, зроблено запас харчів. В ній повстанці збиралися перезимувати , а весною за наказом проводу перейти у район Підбужа, де планувалася широкомасштабна операція. Але на самий Святий вечір о 6 годині ранку постовий повідомив, що з усіх боків наближається велика група війська. Місце криївки видав провокатор. Не встигли повстанці зорієнтуватись, як почули противників,які назвавши їхні псевда, пропонували здатися. Оточені затягували переговори, щоб дочекатися ночі. Але ворог почав стрілянину, розбив продовольчу комірчину. Через димохід стали запускати отруйний газ. У криївку впустили жителя села Івана Музику, який повинен був вмовити обложених здатися. Він повідомив про кількість ворога. Повстанці зрозуміли, що становище безнадійне, остаточно вирішили: живими у полон не здаватися. Вояк «Дир» запропонував вибігати з криївки і нав’язувати бій. Взяв автомат і в вискочив з криївки, вистріливши на ходу, і тут же був скошений автоматною чергою. Тоді вирішили остаточно: самогубство. Першими приклали пістолети собі до голови і натиснули на спусковий курок «Муха», «Сян», «Чайка». Каральники, почувши постріли у криївці, здогадалися про самогубство і підірвали криївку. Живим залишився Семен Цебак. Контужений, він опам’ятався, коли вже лежав на снігу, оточений солдатами і собаками. Накинувши на шию мотуззя, оточивши собаками, солдати повели його в село, посадили в машину і повезли в Турку. Почалися допити, тортури в Турці, Самборі, Львові, які закінчилися вироком: 25 роками ув’язнення і 5 роками позбавлення прав. Восени 1948 року його відправили на Колиму, в констабір «Холодний» на золотодобувні шахти.
Останні роки життя та смерть ред.
Влітку 1958 року повернувся в рідне село. Вдома застав зруйноване господарство. Дружина, діти, старі батько і мати пережили страшні муки , тортури, знущання, фізичну і моральну наруги. Влаштуватися на роботу вдалося у кам’яному кар’єрі в Турці, а відтак у міжколгоспну будівельну організацію. Протягом майже 20 років перебував під «невсипущим оком» КГБ. Найщасливішим днем для нього було 22 січня 1990 року – День злуки, коли підняв над своєю хатою національний синьо-жовтий прапор. Помер Семен Цебак у 1992 році.