Користувач:Наталія Околітенко/Чернетка

Запере́чення СНІ́Ду — загальна назва альтернативних поглядів тих науковців, які, не ставлячи під сумнів синдром набутого імунодефіциту (СНІД), заперечують те, що його спричинює ретровірус ВІЛ.

Аргументація

Головна підстава таких поглядів — це недодержання постулатів Роберта Коха, які полягають ось у чому. Щоб визнати мікроорганізм причиною захворювання, треба задовольнити чотири умови:

1. Збудник виявляється у хворому організмі й відсутній у здоровому.

2. Збудника можна виділити з хворого організму й виростити в чистій культурі.

3. Після зараження цим збудником тварина (або людина) захворіє на таку саму недугу з характерними комплексами.

4. Збудника можна виділити повторно з експериментально зараженої тварини (або людини).

Крім того, у світлі останніх відкриттів у біології -- ЯКИХ? ВКАЗАТИ АВТОРІВ!^[1] зворотна транскрипція (ознака ретровірусів, які переписують свою РНК на ДНК) так само притаманна життю, як і пряме переписування інформації з ДНК на РНК з допомогою полімеразного комплексу, та й по самій ДНК переміщується маса ендогенних вірусів — транспозонів, які нічим від ретровірусів не різняться. Вчені, які заперечують зв'язок між ВІЛом і СНІДом, наводять й інші аргументи.

До ВІЛ-дисидентів належать ^enПітер Дюсберґ, який відкрив мінливість вірусу грипу, нобелівський лауреат Кері Малліс — автор полімеразної реакції, на підставі якої ставлять діагноз ВІЛ-зараженим, доктор медицини Роберто А. Джиральдо, які, зацікавившись, чому в разі визначення ВІЛ-статусу сироватку крові розводять у сто разів, експериментально довели, що кожен із нас більшою чи меншою мірою прореагував з ВІЛ. Це також Пертська група (Австралія) на чолі з ^svЕлені Папандопулос-Елеопулос, соціолог Луїс Ботінас (Іспанія), французька педіатрична група вивчення ВІЛ-інфекції на чолі із Стефані Бланш та інші. ВІЛ-дисиденти також звертають увагу на те, що «чуми ХХ століття» не відбулося: на першому місці за смертністю, попри нагнітання пристрастей навколо СНІДу, стоять серцеві хвороби, рак і діабет. Всупереч усім прогнозам, населення африканських країн, нібито поспіль уражене ВІЛом, збільшилось удвічі^[2].

Опоненти ВІЛ-дисидентів вважають безпідставним посилатися на постулати Коха. Зокрема, Джонні Стейнберґ написав у статті «П’ять міфів про ВІЛ і СНІД», опублікованій у журналі «New Scientist»: «Спірна річ, чи доречно зосереджуватися на низці принципів, розроблених стосовно бактеріальних інфекцій у столітті, коли ще не були відкриті віруси. Однак ВІЛ відповідає постулатам Коха, поки їх не застосовують у сміховинно докладний спосіб»^[3]. У тій же статті автор пояснив, як саме ВІЛ відповідає вимогам: ймовірна причина значною мірою пов'язана з хворобою; ймовірного збудника можна виділити і поширити за межі організму хазяїна; коли цей збудник передається іншому, неінфікованому хазяїнові, тоді в того розвивається хвороба^[4].

В Україні ставляться до аргументів ВІЛ-дисидентів як до ненаукових і воліють не вступати в предметні дискусії на цю тему. Прихильники альтернативного погляду на роль ретровірусів у природі як петлі зворотного зв'язку з конкретними механізмами активації генів відповідно до викликів довкілля окремо влаштовують міжнародні наукові конференції й мають свої видання.

Незважаючи на брак наукового контакту між двома таборами, заперечення СНІДу мало значний політичний вплив — особливо в ПАР під головуванням Табо Мбекі.

В Україні ВІЛ-дисидентами є професор Гор Ширдел, який після закінчення Київського медичного інституту та клінічної ординатури ^ruРосійського науково-дослідницького нейрохірургічного інституту в Санкт-Петербурзі тримає приватну клініку в Білій Церкві, доктор біологічних наук УАН Наталя Околітенко, доктор технічних наук УАН і ЄАН, фахівець у галузі медичної техніки Микола Колбун^[5], президент правозахисної організації «Ліга захисту громадянських прав» В'ячеслав Костилєв, лікарка Наталя Коломієць та інші.

Література

За зв'язок між ВІЛом і СНІДом

Проти зв'язку між ВІЛом і СНІДом

Папандопулос-Элеопулос Элени, Тернер Валендар Ф., Пападимитриу Джон М. «Является ли положительный результат анализа, проведенного Вестерн Блот, доказательством ВИЧ-инфицирования?» — J. M. Biotechnology, 11, 696–707 (1983)
Околитенко Н. И., Колбун Н. Д. «Ошибочность концепции СПИДа: биологическое обоснование». Международная конференция «Проблема ВИЧ/СПИДа и семейное благополучие нации», Екатеринбург, 29-30 мая 2008
Лалаянц И. «Гомо сапиенс и геном». — М., «Наука и жизнь», № 7, 2002, с. 74-80
Сазонова И. М. «ВИЧ-СПИД: виртуальный вирус или провокация века». — М., 2007
Околитенко Н. И., Колбун Н. Д. ВИЧ/СПИД в аспекте эволюционного развития. Тезисы и доклады международной конференции «Интегративная медицина», 25-27 мая, 2009, К., «Алтимед», с. 153-156
Гор Ширдел. «Спид. Первая мировая афера. Два афериста, которые потрясли мир!», Біла Церква, видавець Олександр Пшонківський, 2010
Околитенко Н. И., Колбун Н. Д. «ВИЧ в свете законов природи: альтернативный взгляд», Киев, 2009.
Гвоздев В. А. «Пространственное расположение хромосом в клеточном ядре определяет активность генов». Соросовский образовательный журнал, т. 7, № 2, 2001, с. 11-17
Дмитриевский А., Сазонова И. «СПИД — приговор отменяеться» — М., издательство АСТ, 2003
Зуев В. А. «Медленные вирусные инфекции человека и животных». — М., Наука, 1988

Примітки

↑ Навести відповідні джерела
↑ Треба вказати джерело таких даних
↑ Jonny Steinberg. Five myths about HIV and AIDS. New Scientist, 23 June 2009
↑ The Evidence that HIV Causes AIDS. National Institute of Allergy and Infectious Disease. 4 September 2009
↑ http://lightweb.com.ua/shok-spida-net/

[1] Навести відповідні джерела

[2] Треба вказати джерело таких даних

[3] Jonny Steinberg. Five myths about HIV and AIDS. New Scientist, 23 June 2009

[4] The Evidence that HIV Causes AIDS. National Institute of Allergy and Infectious Disease. 4 September 2009

[5] ttp://lightweb.com.ua/shok-spida-net/

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]