Джигалюк Вікторія
Мокош, Макош (Мокоша) — слов'янська язичницька богиня родючості. Культ цієї богині був настільки поширений, що Мокош навіть входила до пантеону богів, встановленого Володи[1]миром. З поширенням православ’я образ Мокош злився з образом Параскеви-П’ятниці.
Деякі сучасні дослідники вважають Мокошу дружиною Велеса. Мокош у зв'язку з цим — богиня родючої землі й рослинності. Виступаючи як посередниця між небом і землею, на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась з руками, піднятими до неба, слугувала джерелом тепла та вологи (на відміну від літніх рушників, де руки опущені до землі, породжуючи зерно, готове до нового врожаю). Мокоша — покровителька дощів та весняних обрядодійств, пов'язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль. Символами Богині є прядка і веретено.
У її культі, очевидно, знайшов своє втілення образ індоєвропейської Великої богині, володарки вологи. Позаяк жінка асоціюється з водою, волога сприяє зародженню життя. Тому Мокош також — господиня й цариця водоплавних птахів, змій і жаб. У її володіннях, а отже, й під її владою, перебувають русалки й берегині. Вона крім того — володарка риб, і теж може поставати в риб'ячому образі.
Мокош також вважається покровителькою прядіння і ткацтва. У слов'янських казках розповідається про матір сонця як про «віщу прялю», що нагадує про богиню неба ранніх землеробів. Прядіння — доволі поширений міфологічний мотив, пов'язаний із жіночими хтонічними персонажами, джерелом життя і смерті, долі, родючості. Шматок білої тканини — це атрибут богині. Мокош одержувала в жертву снопи льону та вишиті рушники, які вішали на деревах.
Росіяни вважали, що Мокуша (як вони казали) з'являється в час Великого посту — відвідує оселі й наглядає за прялями. Коли жінки дрімають, а веретено все одно вертиться, кажуть, що то Мокуша їм пряде. Мокуша опікується і стриженням овець, тому на ніч у ножиці, якими стрижуть худібку, вкладають пасма вовни — жертву Мокуші.