Ця сторінка в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробила користувачка Скопецька Лілія (внесок, журнали) о 13:19 UTC (1388778 хвилин тому).

Академічний плагіат [англ. academic plagiarism) - це свідоме поширення чужої наукової інформації із позиції власного авторства.

Згідно Закону України "Про освіту" Академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Історія виникнення

Привласнення чужих думок розпочалося ще із початку виникнення писемності (2750 до н.е. - давньошумерський етап). Автори періоду античності скаржилися на поширення їх наукових і творчих міркувань під іншим іменем, але про захист авторських прав із юридичної чи адміністративної сторони тоді не йшлося. У період доби Середньовіччя був страх стати винним у єресі і тому власну інтелектуальну роботу приписували церковній владі. У XV-XVI століттях у таких державах як Англія та Венеція авторство стояло у новому вигляді - влада забезпечила контроль над авторською власністю. Закони цих окремих країн надали дозвіл певним авторам та творцям друкувати власну літературу на взірець королівських патентів. За допомогою таких методів підвищилися державні кошти та відбувався постійний аналіз змісту видань. Практичні проблеми авторського права виникли у XVIII столітті. Головним фактором у цьому випадку була необхідність визначити авторство особи для визначення прав власності у ринковому просторі. З того періоду європейські країни прийняли закони, в яких були захищені авторські права. Франція у 1793 році започаткувала у Європі сферу авторства на будь-яку національність чи громадянство. Пізніше сформувалася міжнаціональна концепція захисту, яка складається із таких конвенцій:

Бернська угода (1886 р.), яка стосується захисту літературних та художніх творів.
Женевська угода (дійсна з 1955 р.), ще її називають Всесвітньою. З'явилася через непорозуміння у національних законодавствах, які в результаті реформ сьогодні зникли. Україна у 1993 році підтвердила свій перехід до Женевської угоди, а понад двох років вона солідаризувалася із Бернською угодою.

Сьогочасний науковець М. Філонов стверджує, що філософ із Франції Мішель де Монтень списував цілі уривки із праць грецького історика Плутарха. Деякі намагалися дебютувати переписуючи цілі античні твори. Відома "Історія готів" Прокопія була привласнена Брунні д’Ареццо, а трактат «De gloria» Цицерона був списаний венеціанцем Альціоно. Люди, які мали великі прибутки мали змогу вільно запозичувати наукові та художні твори. Із 1655 року Жан де Судьє викладав науку "плагінісмус" у власній академії. Теоретик плагіату Франсуа Ла Мот Ле Вайє міркував:

	««Запозичувати в давніх — усе одно, що вчинити морський набіг, але обкрадати сучасників — усе одно, що розбишикувати на дорозі»
— - Ла-Мот-Ле Вайє.

У XX столітті факт плагіату почав оббурювати суспільство, тобто почалося осмислення правової свідомості. Було затверджено законодавчу базу, яка захищала права авторів різної літератури. Сьогодення масштабно поширене плагіатом. У ЗМІ дедалі більше та частіше можна почути скарги відомих людей стосовно поширення їх власних матеріалів. Використання публічних облич на різних білбордах та оголошеннях використовується без їх згоди.

Основні види

Дослівне копіювання

Списання деяких фрагментів або всього тексту наукової роботи без вказання автора. (Можливе лише у цитуванні із належним оформленням).

Значне копіювання

Дані інших наукових процесів та досліджень. (Можливе при вказуванні посилання).

Перефразування

Написання чужих авторських думок без використання дослівного копіювання методом перефразування чи довільного переказу без дозволу та посилання на автора. (Можливе лише із збереженням змісту).

Вчений, Президент Національного університету "Києво-Могилянська академія" та декан факультету правничих наук НаУКМА Мелешевич Андрій Анатолійович сформував загальний відсоток експлуатації чужих джерел у студентських роботах:

6% - Групова робота без авторської участі в написанні тексту;
7% - Посилання на власні праці;
8% - Перекладають чужі тексти з іноземної мови;
12% - Використовують чужі тексти дослівно, але з посиланням на інші джерела;
13% - Копіюють чужі тексти зі зміною порядку слів у реченні;
14% - Використовують повністю або частково чужі тексти;
17% - Завантажують есе та інші види робіт з сайтів та експлуатують їх під власним ім'ям;
23% - Переписують з джерел власними словами без вказування посилань.

Програми для визначення унікальності

Відповідальність

У квітні 2009 року в українській науці було прийнято Етичний кодекс ученого, який обґрунтовує методи праці науковців та стверджує, що наслідки праць, які можуть позначатися на піднесенні суспільства чи духовної спадщини містять моральну відповідальність.

Користувачка:Скопецька Лілія/Чернетка

Зміст