Козачка (оповідання)

«Козачка» — оповідання Марка Вовчка про трагічну долю закріпачених селян та, зокрема, жінки-кріпачки, що вийшло друком у 1857 році. Належить до критичного реалізму. «Козачка» увійшла до першої збірки «Народних оповідань» разом з іншими короткими творами: «Сестра», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо.

Проблематика

«Козачка» — твір антикріпосницького спрямування. В образі головної героїні Олесі, колишньої козачки, Марко Вовчок розкриває типове пригноблення українського селянства, нелюдське страждання, неможливість мати нормальну сім'ю. Всі пани постають в її творі як жорстокі поневолювачі, авторка не дає їм імен, з властивою їй манерою вона називає лише бідних пригноблених. Розкриваючи долю головної героїні, авторка показує відносини панів та кріпаків, де останні не мають права ні на що: ні на достойне життя, ні на спокійну старість і смерть. Авторка використовує протиставлення, описуючи життя Олесі-кріпачки та вільних козачок. Вона показує, яким життям могла б жити жінка, якби не відмовилась від усього заради кохання. Метою оповідання є показати, що кріпацтво чуже народу.

Мова твору

«Козачка» написана простою мовою. Відчувається вплив народного фольклору. Слова Олесі за інтонацією перекликаються з народними піснями-голосіннями, що створює додатковий гнітючий ефект. Авторка дотримується мелодійності мови. Головна героїня родом з народу, тому її мова — точне відображення розмовної мови того часу. Сюжет та композиція оповідання прості та зрозумілі. Події розгортаються в хронологічному порядку. Майже відсутні ліричні відступи, окрім зображення пейзажів.

Дійові особи та сюжет

Олеся

Олеся — дочка заможного козака. Після смерті матері, а згодом і батька, залишаться сиротою. Трохи згодом вона закохується у кріпака і вирішує з ним одружитись. Для неї це означатиме необхідність самій піти в неволю. Не слухаючи того, що все село намагалося відмовити її, вона вступає в шлюб. Після весілля її доля складається нещасливо. Гроші, що залишаються після батьків, швидко закінчуються. Олеся народжує трьох синів, а чоловіка змушують їхати з паном у Москву. Згодом дітей теж відправляють служити паничам. Від виснажливої роботи Олеся швидко старіє і починає хворіти. Неспроможну поратися по господарству, її виганяють з панського двору. Олесі трапляється добрий чоловік, що бере її на роботу і платить гроші. Але через деякий час він пропонує Олесі їхати з ним на хутір. Вона йде просити дозволу у пані, але та не пускає. Не допомагають ні гроші, які має платити їй Олеся, ні вмовляння її нового господаря. Олесю знову беруть у панський двір. Там вона згодом і помирає. Панам ніякого діла до смерті служниці немає. Її ховають інші слуги.

Іван

Другорядний персонаж, чоловік Олесі. Після одруження стає все похмурішим, оскільки йому боляче дивитися на життя власної сім'ї. Помирає на чужині, встигаючи написати додому лист, у якому розповідає, що не має ні копійки і часто навіть голодує.

Пані

Безіменна упродовж усього твору, її характер описаний через дії. Вона непривітна до людей, взагалі не вважає кріпаків живими істотами, що мають право думати та відчувати. Івана й Олесю, які приходять до неї за благословенням перед одруженням, зустрічає сухо, лише згадує, щоб добре працювали. Коли Олеся, в розпачі від того, що від Івана немає звісток, приходить до пані, та виганяє її. Не зважує вона на сльози Олесі і коли від неї відривають її дітей. Вона лише гримає за те, що вона плаче. Остаточно розкривається сутність пані, коли вона спочатку сама виганяє хвору Олесю, щоб та марно не їла, а потім не відпускає її на хутір з чоловіком, що найняв її. Пані вимагає грошей. Коли Олеся, поговоривши з господарем, обіцяє гроші, виявляється, що пані хоче ще більше. Вона просить так багато, що чоловік, який найняв Олесю, не в силі стільки платити. Він пробує переконати пані, але вона вперто стоїть на своєму.