Відкрити головне меню

«Кобзарський хор» — український музичний колектив, створений у серпні 1918-го року за сприяння Гетьмана Павла Скоропадського під керівництвом бандуриста та синьожупанника Василя Ємця. Хор бандуристів проіснував до березня 1919-го.

Це був перший мистецький професійний колектив в Україні. З нього була започаткована нова традиція у бандурному мистецтві − гуртовий професійний спів зрячих артистів у супроводі бандур.[1]

Багато з учасників постраждали під час революційних подій, інші емігрували на Захід.

Пізніше, в 1923-му, була сформована «Київська капела бандуристів» кістяк першого складу котрої склали два бандуристи колишнього «Кобзарського хору» — Федір Дорошко та Георгій Копан. Обидва за часів Сталінського терору в 30-х були фізично знищені.

Зміст

ПередумовиРедагувати

1902 року, в Харкові відбувся XII археологічний з'їзд, на якому Гнат Хоткевич організував виступ кобзарів та лірників. Виступ мав значний успіх. В Києві перший колектив бандуристів був створений з студентів Київського університету в 1906–1909 під керівництвом Михайла Домонтовича. Колектив складався з шести учасників і часто виступав на українських громадських імпрезах довколо міста.

В 1910 короткий час існував ансамбль, який складався з учнів класу гри на бандурі музичної школи М. Лисенка, де викладав кобзар Іван Кучеренко. Відомо також, що бандури для школи виготовив кобзар, майстер бандур родом з Чернігівщини Петро Бондар.

Думка про створення кобзарського колективу виникла у Василя Ємця в 1911 після концерту кобзарського квартету в Охтирці, де грала група слобідських кобзарів під керівництва кобзаря Івана Кучеренка. На задум В. Ємця вплинуло теж й існування кобзарського колективу під керівництва В. Шевчєнка при українському товаристві «Кобзар» в Москві, де Ємець вчився у 1913–1914, а також певні спроби та експерименти, які він провів на Кубані в 1913 р.

1918–1919Редагувати

У травні 1918 оголошення про створення колективу кобзарів були надруковані в газетах «Відродження», «Робітнича газета» та «Народна воля».

Учасниками та співтворцями Кобзарського хору Василя Ємця і його тріумфальних виступів у Києві були Михайло Теліга та кубанський бандурист Федір Діброва. Василь Ємець називав Михайла Телігу «одним із ліпших членів… київської Капели кобзарів»

Репетиції «Кобзарського хору» почалися в серпні того ж року.

3 листопада 1918 у Києві відбувся перший прилюдний концерт Кобзарського хору. Публіка палко вітала колектив. Гроші за оренду зали сплатив гетьман Павло Скоропадський. Концерт відбувся у другій за розмірами залі Києва — Театрі «Берґонє» (тепер театр ім. Лесі Українки).

Програма першого концерту включала:

  • Гей нумо хлопці до зброї — обр. В. Ємця — Інструментальний твір
  • Про Морозенка (соло)
  • Та літа орел — обр. В. Ємця
  • Про смерть козака (соло)
  • Ой, на горі та женці жнуть — обр. В. Ємця
  • Ми гайдамаки
  • Я сьогодні щось дуже сумую — (соло)
  • Виклик — Інструментальний твір (Варіації на теми Ніч така місячна);— обр. В. Ємця
  • Гопак — (за М. Кропивницьким)
  • Тарасова ніч — соло В. Ємець
  • Ой, що ж що за шум — обр. В. Ємця
  • Киселик — соло
  • Та вже років двісті
  • Гей, не дивуйте добрії люди
  • Ой, за гаєм, гаєм
  • Горлиця — Інструментальний твір
  • Гречаники
  • Не пора
  • Ще не вмерла України

Потім були гучні виступи в Українському робітничому домі, Купецькому зібранні, Українському молодому театрі Леся Курбаса, що був по вінця набитий військовими…

Коли до влади прийшла Директорія, Кобзарський хор виступив у великій залі міністерства Народної освіти — на бенкеті Директорії, потім виступав для Українського козацтва — на Печерську, в Олексіївському парку, в Луцьких казармах, де були розташовані Січові стрільці. Полковник Василь Кучабський від імені стрілецтва вітав бандуристів. У своїй промові він ставив зіграність хору в приклад вояцтву, кажучи, що, коли вояки будуть змагатись за Україну душа в душу, нога в ногу «отак гарно, як гарно, струна в струну, продзвеніли бандури та пролунали голоси кобзарів — можемо бути певні, що воля України буде забезпечена»[2].

В березні 1919 р., після концерту, присвяченому Т. Шевченкові, який відбувся на Шулявці, колектив припинив своє існування.

НаступникиРедагувати

У 1923 під керівництвом учасника колишнього «Кобзарського хору» Григорія Копана була сформована і почала діяльність «Київська капела бандуристів». Кістяк її першого складу котрої склали два бандуристи «Кобзарського хору» — Федір Дорошко та Георгій Копан. Обидва за часів Сталінського терору в 1930-х були фізично знищені.

З «Кобзарським хором» через «Київську капелу бандуристів» і «Українську державну зразкову капелу бандуристів» (1935–1941) пов'язують свою історію «Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка», утворена в Києві в 1941, з повоєнного часу має осідок в місті Детройт, США та «Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди», уьворена в 1949 в Києві.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Ємець В. Гетьман Павло Скоропадський та перша Капела кобзарів — Торонто, 1961
  • Ємець В. На добру славу Україні — г. Український робітник, Канада 17.11.1950