Книга спільних молитов

Книга суспільного богослужіння[1] або Книга спільних молитов ( англ. The Book of Common Prayer) — коротка назва кількох взаємопов'язаних теологічних документів церков Англіканської спільноти. Книга містить в собі послідовність літургії, а також збори молитов при інших богослужбових обрядах.

Книга спільних молитов
валл. Llyfr Gweddi Gyffredin
валл. Lliver gweddi Gyffredin a gwenidogaeth y sacrametae, ac eraill gynneddfeu a' ceremoniae yn Eccles Loecr : vewed, perused and allowed by the bishops, accordyng to the act stablished for the translation of the Bible, and thys booke into the Brytyshe tongue
Book of Common Prayer 1760.jpg
Жанр есей
Автор Томас Кранмер
Мова англійська і Валлійська мова
Опубліковано 1549
Наступний твір Common Worshipd

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

Хоча «Книга» неодноразово переглядалася і деякі англіканські церкви створили інші богослужбові книги, на її фундаменті лежала ключова роль загального керівництва з основ віри і релігійної практики, скріплюючи таким чином Англіканське співтовариство. «Книга громадського богослужіння», поряд з 39 статтями англіканського віросповідання і Ордіналов — доктринальне джерело віровчення Церкви Англії.

Свою назву вона отримала через те, що спочатку замислювалася як єдина богослужбова книга англійською мовою для всіх дієцезів Церкви Англії, які використовували раніше на місцях кілька різновидів літургійних форм латинського обряду. З розповсюдженням впливу Церкви Англії на другі країни термін зберігся, так як більшість англікан продовжувало використовувати «Книгу» по всьому світу.

ІсторіяРедагувати

Комітет богословів, головою якого був Архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер, завершив перше видання «Книги» у 1549 році, за правління юного короля Едуарда VI. На підставі парламентського Акта про единообразии, вона увійшла в обов'язкове вживання починаючи з Дня П'ятидесятниці 9 червня 1549 року, у якості єдиної законної форми богопоклоніння. Нововведення розпалило конфронтацію як серед частини духовенства, так і мирян. У графствах Корнуолл і Девон відбулося народне повстання, жорстоко придушене королівською армією.

Повна назва книги 1549 була такою: The booke of the common praier and administration of the Sacramentes , and other rites and ceremonies of the Churche: after the use of the Churche of Englande. У початковій редакції, розробленої на основі латинських богослужбових книг (Миссал, Бревіарій, Понтіфікал і ін.), Книга ще досить строго дотримувалася римської літургії. Внаслідок подальших успіхів руху Реформації в Англії назріла необхідність перегляду вихідної редакції, який відбувся в 1552 році[1].

У 1553 році на трон зійшла Марія Католичка, правління якої ознаменувалося спробами відновити католицизм в Англії, серед інших заходів було повернуто сарумський обряд. У цей період понад 800 представників англійського духовенства вимушені були бігти, майже 300 священиків стратили, у тому числі Томаса Кранмера і Хью Латимера.

Після недовгого правління Марії королевою стала Єлизавета I, якій для підтвердження свого статусу були необхідні визнання реформаційних змін її батька. Вона закликала церкву до єдності і знаходженню компромісу, проводячи політику так званого «середнього шляху» (Via media). При Єлизаветі I Книга знову була затверджена парламентом у 1559 році, причому піддалися зміні окремі позиції, що викликали найбільш запеклі нападки католиків. Проте, сарумський обряд був остаточно скасований[1].

При Якові I зіткнення з пуританами викликало необхідність у новім перегляді літургії. Скликана з цією метою конференція не дійшла згоди, після чого король в 1604 році своєю владою справив зміни. Під час Англійської революції «Книга», «Акт про однаковість» і «39 статей» втратили силу обов'язкового керівництва. Після Реставрації Стюартів і відновлення державного статусу Церкви Англії ці документи були знову видані. Нова Книга 1662 року в основному повторювала попередню версію.

У Вікіджерелах є оригінали текстів

Прихід до влади в результаті Славної революції Вільгельма Оранського і його співправительки королеви Марії зажадав пошуків нових шляхів до компромісу з пресвітеріанами, і, за наполяганнямиархієпископа Кентерберійського Джона Тіллотсона, король Вільгельм санкціонував створення комісії для перегляду літургії.[3]. Результатом її роботи стала так звана «Літургія осягнення» (Liturgy of Comprehension) 1689 року, в якій були враховані дві третини пресвітеріанських вимог 1661 року. Однак учасники конвокацій Кентербері і Йорка[en] (збірки духовенства і мирян обох англійських архієпархій), налякані поглядами короля Вільгельма, відхилили без обговорення запропонований на їх розгляд проект, і довгий час він не був доступний широкому загалу[1] Проте, ця редакція Книги вплинула на зміст молитовників багатьох британських колоній.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Fawcett Timothy J. The liturgy of comprehension 1689: An abortive attempt to revise the Book of common prayer. — Mayhew McCrimmon, 1973. — 616 p. — ISBN 0-85597-031-6.

ЛітератураРедагувати

  • Fawcett Timothy J. The liturgy of comprehension 1689: An abortive attempt to revise the Book of common prayer. — Mayhew McCrimmon, 1973. — 616 p. — ISBN 0-85597-031-6.
  • Gibson E.C.S. The First and Second Prayer Books of Edward VI. — Everyman's Library, 1910.

ДжерелаРедагувати

  1. Англиканская церковь // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  2. Англиканская церковь (ru). Советская историческая энциклопедия.— М.: Советская энциклопедия. Под ред. Е.М.Жукова. 1973—1982. Архів оригіналу за 2013-02-17. Процитовано 2013-02-08. 
  3. Иллюстрированная энциклопедия «Руссика». История. 16–18 вв (ru). ОЛМА Медиа Групп. Процитовано 2013-02-08.