Відкрити головне меню
Поклоніння царів Христу.

Адора́ція, або поклоні́ння (лат. adoratio, «вшанування, поклоніння») — символічна поза, жест молитви до божества чи об'єкта поклоніння; його вшанування, поклоніння йому; благання допомоги, пощади, прокляття; торжества перемоги.

Зміст

Форми (пози, жести) адораціїРедагувати

Жест заступництва, молитви, коли обидві руки витягнуті вгору до Бога чи об'єкта поклоніння, є широко відомим у світовій символіці.

До поширення християнства та ісламу, адорація майже ніколи не відбувалася навколішки: найчастіше адорант стоїть, інколи молитовно склавши руки.

В ранньому християнстві позою адорації також було підняття рук[1]. Подібні зображення з піднятими руками, так звані оранти (лат. orantes — «ті, що моляться»), часто знаходять на стінах ранньохристиянських катакомб.

Відомим українцям прикладом є зображення Оранти на склепінні Софійського собору в Києві. У православ'ї така форма адорації збереглася лише під час молитви священиків під час Євхаристичного канону перед престолом.

Адорація в мистецтвіРедагувати

Адорація є типовим сюжетом стародавнього мистецтва: один чи кілька адорантів, зазвичай замовників художнього твору, стоять перед чи моляться божеству або ж зображенню божества. Також дуже поширеним був сюжет, коли адоранта перед старшим божеством веде молодше, яке є ніби представником та заступником людини. У середньовічному мистецтві роль молодшого божества часом відіграють янголи-заступники чи святі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Sullivan, William L. Adoration // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.
  • Словник символів культури України / за загальною редакцією В. П. Коцура. 3-е видання. Київ: Міленіум, 2005, С. 14.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адорація