Клюфас Іван Якович
Клюфас Іван (Іоан) Якович (19 червня 1894, Стібенець — 1965, Верхнє Синьовидне) — священник УГКЦ, громадсько-культурний діяч.
| о. Іван Клюфас Іван Якович Клюфас | |
|---|---|
| парох села Бонарівка (1927—1945) | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 19 червня 1894 Стібенець |
| Смерть | 1965 Верхнє Синьовидне |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР → .svg){kind=small} УНР → Польська Республіка → .svg){kind=small} Третій Рейх→  СРСР |
| Освіта | Перемишльська греко-католицька семінарія |
| Служіння в церкві | |
| Титул | Короснянський декан |
| Конфесія | УГКЦ |
| Рукоположення | 1919 |
Життєпис
ред.Уродженець Стібенця поблизу Перемишля на Надсянщині [1]. В 1914 році закінчив українську гімназію в Перемишлі.
В 1924—1925 рр. і в 1927—1945 рр. — парох замішанського села Бонарівка [2].
Декан Короснянського деканату Перемишльської єпархії ГКЦ (з 1934 р. — Апостольської адміністрації Лемківщини) в 1931 — 1945 рр.
В ході свого служіння на Замішанщині Іван Клюфас часто запрошував в Бонарівку сина Івана Франка Тараса. Родина Тараса Франка і отця Клюфаса добре товаришувала між собою, чому є підтвердження у спогадах Ярослава Пащака [3].
Отець Іван був тим самим священником, який звершував чин похорону над загиблою 27 липня 1944 року Юлією Опарівською — вдовою о. Василя Опарівського, тещею Степана Бандери. Загиблу було поховано на сільському цвинтарі села Бонарівка. Могила збережена [4]
2 червня 1945 року спільно зі своїми парафіянами прибув на станцію Снятин під час депортацій українського населення з Закерзоння в 1945 — 1951 років [5].
Учасник Львівського собору (1946), де представляв Снятинський деканат ГКЦ.
В 1945 — 1954 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в селі Горішнє Залуччя на Снятинщині.
В 1954 — 1964 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в с. Верхнє Синьовидне на Сколівщині.
Похований в крипті церкви своєї останньої парафії [6].
Примітки
ред.- ↑ Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 8.
- ↑ Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 14.
- ↑ Пащак Я. «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. С. 85 .
- ↑ Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
- ↑ Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 15.
- ↑ Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014. С. 231.
Джерела
ред.- Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 13—15.
- Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
- Голей М. З наших. Документальний нарис. Коломия: Вік, 2021. 232 с.
- Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014.
- Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 6—9.
- Пащак Я. «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. 204 с.