Клочки (Мукачівський район)

село в Закарпатській області, Україна

Клочки́ — село в Кольчинській селищній громаді Мукачівського району Закарпатської області України.

село Клочки
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Мукачівський район
Громада Кольчинська селищна громада
Основні дані
Населення 300
Площа 1,021 км²
Густота населення 293,83 осіб/км²
Поштовий індекс 89644
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°31′14″ пн. ш. 22°44′49″ сх. д. / 48.52056° пн. ш. 22.74694° сх. д. / 48.52056; 22.74694Координати: 48°31′14″ пн. ш. 22°44′49″ сх. д. / 48.52056° пн. ш. 22.74694° сх. д. / 48.52056; 22.74694
Середня висота
над рівнем моря
264 м
Місцева влада
Адреса ради 89644, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Верхня Визниця, вул. Миру, 25а
Карта
Клочки. Карта розташування: Україна
Клочки
Клочки
Клочки. Карта розташування: Закарпатська область
Клочки
Клочки
Мапа
Мапа

CMNS: Клочки у Вікісховищі

Село назване на честь Андраша Ключко (Ключковича), першопоселенця.

1600: Klocskófalva, 1645: Klutsko Falva, 1678: Klucsko falva, 1773: Klocskofalva, Kloczkafalva, Kloczky, 1808: Klocskófalva, Klocskofalva, Klocky, 1851: Kloczkófalva, 1877: Kolcskófalva, Klocskuvci, 1913: Lakatosfalva, 1925: Kločky, Kločkova, 1944: Klocskófalva, Клочковъ , 1983: Клочки.

Церква св. Петра і Павла. 1990.

У 1692 р. згадано про церкву і церковну ділянку, а в 1699 р. — про дерев'яну церкву.

Дерев'яну церкву з мініатюрною вежкою, що згадується у 1778 p., належала до давнього хатнього типу. Вона стояла в селі до 1986 р., коли на її місці збудували невелику цегляну церкву, що повторює форми дерев'яної.

Греко-католицька громада відновилася в 1993 p., але не має церкви.

Присілки ред.

Белебово

Белебово - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Клочки рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

14 лютого 1608 року Ференц Магочі направив кріпаків Міхалі Кенеза та Івана, щоб заселити це місце.

1608: Kis Belebele, Nagy Belebele, 1610: Kys Belibelj, Nagj Belibelj, 1645: Kis Blebal, 1773: Kis Belebele, Belebowo, 1808: Belebele, Belebowó, 1851: Nagy-Belebele (Belebovo), 1877: Belebele (Nagy-), Belebovo, 1882: Belebele (Nagy-), Belebovo, 1888: Belebele, 1898: Belebele, 1913: Kiscserjés, 1925: Belebovo, 1944: Belebova, Белебово.

Старозавітне Белебово з його кам'яними вуличками-полями любили мисливці - серед яких австрійський принц Рудольф, який неподалік застрелив двох ведмедів.

Каплиця: священики були тут у XVI і XVII ст. Останнім згадують Олександра Петричка в 1682 р. У 1991 р. на цвинтарі збудували маленьку дерев'яну каплицю і поряд — дзвіницю. Обидві споруди вкрито бляхою.

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 298 осіб, з яких 145 чоловіків та 153 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 298 осіб.[2]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 98,33 %
російська 1,33 %
білоруська 0,33 %

Туристичні місця ред.

- храм св. Петра і Павла. 1990.

- старозавітне Белебово з його кам'яними вуличками-полями любили мисливці - серед яких австрійський принц Рудольф, який неподалік застрелив двох ведмедів.

Примітки ред.

  1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

Посилання ред.