Відкрити головне меню

Клод Шаброль

французький кінорежисер, сценарист, кінопродюсер та актор

Клод Шаброль (фр. Claude Chabrol; 24 червня 1930, Париж — 12 вересня 2010, Париж) — французький кінорежисер, сценарист, актор, продюсер. Шаброль є одним з основоположників французької «нової хвилі», лідерами якої стали Жан-Люк Годар і Франсуа Трюффо. Разом з цими двома режисерами Шаброль починав як кінокритик у журналі Cahiers du cinema.

Клод Шаброль
Claude Chabrol
Claude Chabrol Berlinale 2009 Iberty.jpg
Клод Шаброль у 2009
Дата народження 24 червня 1930(1930-06-24)
Місце народження Париж, Третя французька республіка
Дата смерті 12 вересня 2010(2010-09-12) (80 років)
Місце смерті
Поховання
Громадянство Франція Франція
Професія кінорежисер, кіноактор, press agent, сценарист, кінопродюсер, кінокритик, актор
Alma mater Паризький університет
Роки активності 1956 - 2010
Діти Matthieu Chabrol[d] і Тома Шаброль[d]
IMDb ID 0001031
Нагороди та премії
«Золотий ведмідь» (1959)
Commons-logo.svg Клод Шаброль у Вікісховищі

Перший фільм Шаброля «Красень Серж» вийшов в 1958 році, він викликав значний глядацький інтерес і заслужив позитивні відгуки критиків. Друга картина режисера — зняті в 1959 році «Кузени» — удостоїлася головного призу Берлінського кінофестивалю.

Клод Шаброль є одним з найплідніших режисерів Франції. Майже щороку на екранах з'являється нова картина, в титрах якої є ім'я Шаброля. Всього за час своєї режисерської роботи Шаброль зняв понад півсотні картин. Крім режисури великого кіно, Шаброль знімався як актор і працював на телебаченні.

У 1964—1980 роках Клод Шаброль був одружений з акторкою Стефан Одра.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Клод Шаброль народився 24 червня 1930 у Парижі.

Його прихід у кіно почалася не з режисерських теренів, а з літературних. З середини 1950-х років він працював у журналі «Cahiers du cinema» пліч-о-пліч з Франсуа Трюффо, Жан-Люком Годаром, Еріком Ромером і Жаком Ріветта. А весь свій вільний час Шаброль присвячував читанню детективів.

Журнал «Cahiers du Cinema» своїми поглядами надихнув багатьох початківців критиків почати знімати власне кіно. Так почалася французька «нова хвиля».

Перша стрічка Шаброля — «Красунчик Серж» (1958) — стала маніфестом нового кіноруху і викликала фурор: недорогий (був знятий на гроші, отримані Шабролем у спадок) і гострокритичний по відношенню до буржуазної дійсності, абсолютно некомерційний фільм викликав, тим не менше, великий інтерес, як і наступна картина — «Кузени» (1959). В обох фільмах проявилися риси подальшої творчої манери режисера — гострий сюжет, критика буржуазного укладу життя, холодна мізантропія в зображенні провінції.

Все своє життя Шаброль є прихильником жанру «чорного детективу», проте в найкращі роки своєї творчості використав жанрові канони для гостросоціального аналізу та демонстрації широкої картини відносин всередині буржуазного суспільства. Особливо яскравим був період кінця 1960-х — початку 1970-х років: «Невірна дружина» (1969), «Нехай помре звір» (1969), «М'ясник» (1969), «Розрив» (1970), «Криваве весілля» (1973), коли критика називала режисера, його постійного співавтора сценаріїв Поля Жегоффа і актрису (і дружину Шаброля) Стефан Одра творцями «нової людської комедії», порівнюючи з Бальзаком.

Гостросюжетна фабула в цих фільмах була необхідна для того, щоб розкрити лицемірство і нерідко криміналізованість людських відносин усередині середнього і вищого класів суспільства.

У 1975 закінчився тривалий період співпраці з Жегоффом. Однак Шаброль спробував зберегти колишню творчу манеру, продовжуючи знімати «чорні детективи»: «Інспектор Лаварден» (1986), «Маски» (1987), «Крик сови» (1992), в той же час вносячи розмаїтість у свої теми, екранізуючи гучні судові процеси півстолітньої давності: «Віолетта Нозьєр» (1978), «Жіноча справа» (1988); літературу XX століття: «Чужий кров'ю» (1984) за Сімоне де Бовуар, «Тихі дні в Кліші» (1990) за Генрі Міллером; класичну літературу: «Мадам Боварі» (1991) Гюстава Флобера; фольклорну прозу: «Кінь гордині» (1979) П'єра Еліаса. Цей період творчості Шаброля не містить удач і позначений почуттям втоми і холодного професіоналізму.

Всі подальші фільми давно визнаного класика стали варіаціями знайомого жанру — детективами в буржуазному середовищі. Почав Шаброль теж з класики — першої в ряду стала «Бетті» (1992). Своє «Пекло» (1994) Шаброль не без гумору назвав «останнім марксистським фільмом», але тему класової боротьби і повстання мас виразно розкрив, швидше, у фільмі «Церемонія» (1995), звівши в дуеті актрис Ізабель Юппер і Сандрін Боннер. Після уїдливої поліцейської комедії «Ставок більше немає» (1997), Шаброль відзначив черговий ювілей — картина стала 50-ою в кар'єрі режисера.

Психологічний трилер «У серці брехні» (1999) дозволив Шабролю пофілософствувати: «Коли всі брешуть, то брехня зникає, а коли всі винні, то винен ніхто». Після фільму Шаброль несподівано сам зрадив свою Музу: він розлучився з Одра і тут же одружився на Орор Пакісс — з цією жінкою він пропрацював на знімальному майданчику з 1959 року.

Серед останніх робіт режисера фільми: «Спасибі за шоколад» (2000), серіал «Небезпечні» (2001), «Квітка зла» (2003), «Подружка нареченої» (2004), «Комедія влади» (2006), «Дівчина, розрізана навпіл» (2007), серіал «Новели Гі Де Мопассана» (2007—2008), «Белламі» (2009).

ФільмографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати