Клара Хаскіл (рум. Clara Haskil; 7 січня 1895, Бухарест, Румунія — 7 грудня 1960, Брюссель) — швейцарська піаністка румунсько-єврейського походження.

Клара Гаскіл
рум. Clara Haskil
Clara Haskil fiatalon.jpg
Основна інформація
Дата народження 7 січня 1895(1895-01-07)[1][2][…]
Місце народження Бухарест, Румунія[1]
Дата смерті 7 грудня 1960(1960-12-07)[1][2][…] (65 років)
Місце смерті Брюссель[d], Бельгія
Поховання
Роки активності з 1905
Громадянство Швейцарія і Франція
Національність євреї[5] і Сефарди[5]
Професії піаністка
Освіта Паризька вища національна консерваторія музики й танцю[6]
Вчителі Альфред Корто[7][8], Lazare Lévyd і Richard Robertd
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Файли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

 
Пам'ятна дошка на будинку в Веве, де жила Клара Хаскіл

Клара Хаскіл народилася в Бухаресті однією з трьох дочок у сефардській родині. Незадовго перед народженням Клари батько Ісаак Хаскіл (помер 1899) перебрався з Бессарабії до Бухареста, де й одружився з Бертою Москоні. Клара займалася музикою з трирічного віку, навчалася гри на фортепіано та скрипці у Відні та Парижі. З 1927 по 1940 жила у Франції, після 1942 — в Швейцарії (м. Веве в кантоні Во), в 1949 прийняла швейцарське громадянство.

Почала концертувати в 1910 в Італії та Швейцарії, здобула широку популярність після циклу концертних виступів 1949 в Нідерландах. Прославилася виконанням творів Моцарта та композиторів-романтиків (Бетховен, Шуман, Шуберт, Шопен, Брамс, Рахманінов). Виступала в ансамблі з Джордже Енеску, Еженом Ізаї, Пабло Казальс, Гезою андою, Артюром Грюма, з диригентами Ансельмом Ансерме, Леопольдом Стоковський, Шарлем Мюншо, Гербертом фон Караяном.

Померла після важких травм голови, отриманих при падінні зі сходів Брюссельського вокзалу. Похована в Парижі на кладовищі Монпарнас. З 1963 в Веве щорічно проходить Міжнародний конкурс піаністів імені Клари Хаскіл, тут їй встановлено пам'ятник, на її честь названо вулицю.

ЛітератураРедагувати

  • Spycket J. Clara Haskil. Lausanne: Payot, 1975
  • Apropos Clara Haskil/Eike Wernhard, Hrsg. Frankfurt/Main: Neue Kritik, 1997.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати