Вікіпедія

Пабло Касальс

Пабло Касальс (Pablo Casals), справжнє ім'я Па́у Каза́льс-і-Дефільо́[6] (Pau Casals i Defilló); 29 грудня 1876(18761229) — 22 жовтня 1973) — каталонський віолончеліст, композитор і диригент.

Пабло Касальс
кат. Pau Casals i Defilló
Основна інформація
Дата народження29 грудня 1876(1876-12-29)[1][2][…]
Місце народженняАл-Бандрель, Баш-Панадес[4]
Дата смерті22 жовтня 1973(1973-10-22)[1][2][…] (96 років) або 14 серпня 1973(1973-08-14)[5] (96 років)
Місце смертіСан-Хуан, США[4]
ПохованняCementiri del Vendrelld
Роки активностіз 1891
ГромадянствоІспанія
Професіївіолончеліст, диригент, композитор, автобіограф, музичний педагог, викладач університету
ОсвітаMunicipal Conservatory of Music of Barcelonad і Мадридська консерваторія
ВчителіVíctor Mirecki Larramatd
Відомі учніJuliette Alvind, Gaspar Cassadód, Bernard Greenhoused, Жаклін Дю Пре, Alexander Schneiderd і Борисяк Андрій Олексійович
Інструментивіолончель
Жанрикласична музика і сардана
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
ЗакладConservatori Superior de Música del Liceud
ЛейблиColumbia Records, Philips Recordsd і His Master's Voice
Нагороди
БатькоCarles Casals i Ribesd
МатиPilar Defilló Amiguetd
У шлюбі зSusan Metcalfe Casalsd і Marta Casals Istomind
Брати, сестриEnric Casalsd
Автограф
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Навчався в консерваторіях Барселони і Мадрида. У 1895—1898 роках грав в оркестрі Паризької опери. Дебютував у 1899 як соліст у Лондоні, потім у Парижі. З 1905 виступав у тріо разом ‎Жаком Тібо і Маргеріт Лонґ.

Здійснив багато цінних записів соло, камерної музики і з оркестром. Найвідоміший з них, запис сюїт Баха для віолончелі соло, які він зробив у 1936—1939 роки. В 1939 році покинув Іспанію і оселився у французькому муніципалітеті Прад.

Пабло Касальс виховав багатьох видатних віолончелістів, таких, як Гаспар Кассад і Мстислав Ростропович. У 1950—1968 роках за його ініціативою відбувся фестиваль Баха у Праді. У 1956 оселився в Сан-Хуані (Пуерто-Рико), де у 1957 році організував фестиваль. У 1971 створив гімн миру для Організації Об'єднаних Націй. Касальс також є автором хорових та інструментальних п'єс.

З 1957 в різних країнах проводяться міжнародні конкурси імені Касальса (1-й — в Парижі) і на честь Касальса (у Будапешті). Серед нагород Касальса — Медаль за свободу (США, 1963), Великий хрест Ордену «За заслуги» (Франція, 1971) та інші.

На його честь названо астероїд 39549 Касальс[7].

Дискографія

ред.
  • 1926—1928: Казальс, Жак Тибо і Альфред Карто — перші тріо Шуберта, Шумана і Мендельсона, «Archduke» Бетховена, G Major Гайдна і «Какаду» Бетховена Варіації (Записані у Лондоні)
  • 1929, Брамс: Подвійний концерт з Тибо і Карто, проведений власним оркестром Казальса.
  • 1929: Канцорт Брамса і Дворака
  • 1929: Бетховен: Четверта симфонія (запис в Барселоні)
  • 1930: Бетховен: Місячна соната Op. 69, з Отто Шульхофом
  • 1936—1939: Бах: Cello Suites
  • 1936: Бетховен: Місячна соната Op. 102 No. 1; і Брамс: Cello Sonata Op. 99
  • 1936: Бакеріні: Cello Concerto в B-flat; і Бруз.
  • 1937: Дворак: Cello Concerto — Czech Philharmonic conducted by George Szell.
  • 1939: Бетховен: Cello Sonatas Nos. 1, 2, and 5, з Mieczysław Horszowski.
  • 1945: Місячні концэрти Ельгара і Гайдна: BBC Symphony. Диригент Едріан Болт.
  • 1950: Перші записи в Колумбії:
    • Бах: Sonatas for Viola da Gamba, BWV 1027—1029,
    • Шуман: Fünf Stücke im Volkston, з Leopold Mannes
    • Шуман: Cello Concerto, з Казальсом у ролі диригента.
  • 1951: На фестывалі ў Перпіньяні, включаючb:
    • Бетховен: Cello Sonata Op. 5 No. 2, and three sets of Variations, з Rudolf Serkin
    • Бетховен: Trios, Op. 1 No. 2, Op. 70 No. 2, Op. 97, і the Clarinet Op. 11 transcription; також
    • Шуберт: Trio No. 1, D.898, усе з Alexander Schneider і Eugene Istomin.
  • 1952: У Праді, включаючи:
    • Брамс: Trio Op. 8, з Isaac Stern і Myra Hess
    • Брамс: Trio Op. 87, з Joseph Szigeti і Myra Hess
    • Шуман: Trio Op. 63, і Шуберт: Trio No. 2, D.929, з Alexander Schneider і Mieczysław Horszowski
    • Шуберт: C Major Quintet, і Isaac Stern, Alexander Schneider, Milton Katims і Paul Tortelier
    • Брамс: Sextet No. 1, зноў з Stern, Schneider, і Katims, plus Milton Thomas і Madeline Foley
  • 1953: At Prades, including:
    • Бетховен: Cello Sonatas Nos. 1, 3, 4, and 5, з Rudolf Serkin
    • Бетховен: Trios Op. 1 No. 1, and Op. 70 No. 1, з Joseph Fuchs і Eugene Istomin
    • Шуман: Cello Concerto in A minor, Op. 129, з Eugene Ormandy, які диригував оркестром.
  • 1954: У Праді (усі концерти с живим звуком), включаючи:
    • Бетховен: Cello Sonata No. 5, and Op. 66 Variations, з Mieczysław Horszowski
    • Бетховен: Trios Op. 70 No. 1, and Op. 121a, з Шимоном Гольдбергом і Rudolf Serkin
  • 1955: У Праді (усі концерти с живим звуком), включаючи:
    • Брамс: Trios Nos. 1–3, з Yehudi Menuhin і Eugene Istomin
    • Брамс: Clarinet Trio Op. 114, з кларнетистом David Oppenheim і Eugene Istomin
    • Бетховен: Trio Op. 70 No. 2, з Szymon Goldberg і Rudolf Serkin
  • 1956: У Праді (усі концерти с живим звуком), включаючи:
    • Бах: Sonata BWV 1027 for Viola da Gamba, with Mieczysław Horszowski
    • Шуман: Trio No. 2, з Yehudi Menuhin і Mieczysław Horszowski
    • Шуман: Trio No. 3, з Шандором Вегам і Rudolf Serkin
  • 1958: В Бетховен-Хаусі в Бонні (усі концерти с живим звуком), включаючи:
    • Бетховен: Sonata Op. 5 No. 1, з Вільгельмом Кемпфом.
    • Бетховен: Sonatas Op. 5 No. 2, Op. 102 No. 2, і the Horn Op. 17 з Mieczysław Horszowski
    • Бетховен: Trios Op. 1 No. 3, і Op. 97, з Sándor Végh і Mieczysław Horszowski
    • Бетховен: Trio Op. 70 No. 1, з Sándor Végh і Karl Engel
  • 1959: У Праді (усі концерти с живим звуком), включаючи:
    • Гайдн: «Farewell» Symphony (No. 45) і Моцарт «Linz» Symphony (No. 36)
    • Бетховен: Trio Op. 1 No. 3, з Єхудою і Hephzibah Menuhin
    • Шуберт: String Quintet, з Будапешцьким струнним квінтетом.
  • 1961: Мендельсон: Piano Trio No. 1 з Александром Шнайдером і Mieczysław Horszowski (Запис 13 листопада 1961 года ў Білому домі)
  • 1963: Бетховен: Eighth Symphony
  • 1963: Мендельсон: Fourth Symphony, at Marlboro
  • 1964–65: Бах: Brandenburg Concerti, at Marlboro
  • 1966: Бах: Orchestral Suites, at Marlboro
  • 1969: Бетховен: First, Second, Fourth, Sixth («Pastorale»), and Seventh Symphonies
  • 1974: El Pessebre (The Manger) oratorio

    • Література

    ред.
    • Kirk H.L. Pablo Casals; a biography. New York: Holt, Rinehart and Winston, 1974
    • Diran Alexanian. Traite Theorique et Pratique du Violoncelle. Paris: A.Z. Mathot, 1914
    • Alavedra J. Pablo Casals. Madrid: Publicaciones Españolas, 1976
    • Blum D. Casals and the art of interpretation. New York: Holmes & Meier Publishers, 1977
    • Х. М. Корредор. Беседы с Пабло Казальсом. Ленинград: Музгиз, 1960
    • Гинзбург Л. Пабло Казальс. М.: Музыка, 1966
    • Касальс (Казальс) Пабло // Музыкальный энциклопедический словарь. — Москва : Советская энциклопедия, 1990. — С. 240. — ISBN 5-85270-033-9.
    • Кан А. Радости и печали. Размышления Пабло Казальса, поведанные им Альберту Кану. Перев. с английского. М.: Прогресс, 1977

    Примітки

    ред.
    1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
    3. ↑ а б SNAC — 2010.
    4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
    5. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
    6. ↑ http://kurufin.narod.ru/html/catalan.html [Архівовано 1 січня 2012 у Wayback Machine.] ім'я каталонського походження
    7. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Пабло Касальс (англ.) .

    Посилання

    ред.
     
    Вікіцитати містять висловлювання від або про: Пабло Касальс
     
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пабло Касальс
    • Фонд Касальса [Архівовано 12 березня 2020 у Wayback Machine.]
    • Музей Касальса в Сан-Хуані
    • Кан А. Радости и печали. Размышления Пабло Казальса, поведанные им Альберту Кану. Перев. с английского. М.: Прогресс, 1977
    • Pablo Casals, Robert Baldock, Northeastern University Press, Boston (1992), ISBN 1-55553-176-8
    • Pablo Casals, a Biography, H. L. Kirk, Holt Rinehart and Winston, New York (1974), ISBN 0-03-007616-1
    • Conversations with Casals. With an Introduction by Pablo Casals. With an Appreciation by Thomas Mann, J. Ma. Corredor, E. P. Dutton, New York (1957)
    • Joys and Sorrows; Reflections by Pablo Casals as Told to Albert E. Kahn, Pablo Casals, Simon and Schuster, New York (1973) ISBN 0-671-20485-8
    • Pablo Casals, Lillian Littlehales, W. W. Norton, New York (1929)
    • Song of the Birds. Sayings, Stories and Impressions of Pablo Casals, Compiled, Edited and with a Foreword by Julian Lloyd Webber, Robson Books, London (1985). ISBN 0-86051-305-X
    • Just Play Naturally. An Account of Her Study with Pablo Casals in the 1950s and Her Discovery of the Resonance between His Teaching and the Principles of the Alexander Technique, Vivien Mackie (in Conversation with Joe Armstrong), Boston-London 1984—2000, Duende Edition(2006). ISBN 1-4257-0869-2.
    • Arnold Schoenberg Correspondence. A Collection of Translated and Annotated Letters Exchanged with Guido Adler, Pablo Casals, Emanuel Feuermann, and Olin Downes, Egbert M. Ennulat, The Scarecrow Press, Metuchen (1991). ISBN 0-8108-2452-3
    • The Memoirs of Pablo Casals, Pablo Casals as Told to Thomas Dozier, Life en Espanol, New York (1959).
    • Cellist in Exile. A Portrait of Pablo Casals, Bernard Taper, McGraw-Hill, New York (1962).
    • Casals, Photographed by Fritz Henle, American Photographic Book Publishing Co., Garden City (1975). ISBN 0-8174-0593-3.
    • Virtuoso, Harvey Sachs, Thames and Hudson, New York (1982), chapter six, pp. 129–151 is devoted to Pablo Casals. ISBN 0-500-01286-5.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пабло_Касальс&oldid=42684456