Кифоренко Борис Борисович
Бори́с Бори́сович Кифо́ренко (11 квітня 1974, Вінниця, Українська РСР, СРСР — 29 серпня 2014, під Новокатеринівкою[1], Старобешівський район, Донецька область, Україна) — український військовик, полковник, командир 121-ї бригади зв'язку Збройних Сил України.
| Кифоренко Борис Борисович | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Полковник | ||||||
 | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження |
11 квітня 1974 Вінниця, Українська РСР, СРСР | |||||
| Смерть |
29 серпня 2014 (40 років) під Новокатеринівкою, Старобешівський район, Донецька область, Україна (загибель під час артилерійського обстрілу) | |||||
| Громадянство |
 Україна | |||||
| Alma Mater |
Київський військовий інститут управління і зв'язку Національний університет оборони України імені Івана Черняховського | |||||
| Військова служба | ||||||
| Роки служби | 1996—2014 | |||||
| Приналежність |
Україна | |||||
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |||||
| Рід військ |
 Війська зв'язку | |||||
| Формування | ||||||
| Війни / битви |
Війна на сході України • Бої за Іловайськ | |||||
| Командування | ||||||
| ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
Життєпис ред.
Народився у Вінниці 11 квітня 1974 року. Ріс і навчався у селі Демівка Чечельницкого району.[2]
Закінчив Київський військовий інститут управління і зв'язку (1996) та Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського (2004). Службу проходив у Одесі на різних посадах у військових частинах А4139, А3714, А2171. У 2014 році призначений на посаду командира 121-ї бригади зв'язку (в/ч А1214). Разом з підлеглими проходив службу в зоні проведення АТО.
Загинув смертю хоробрих 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ, під Новокатеринівкою. За словами співслужбовців, яким вдалося вижити, у його УАЗ, який рухався головним в колоні техніки, потрапив ворожий снаряд. Тоді ж загинув майор Андрій Гладков і капітан Олександр Світличний. Поранений водій підповз до командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до УАЗа не під'їхала російська БМП-2, десантники з російськими шевронами на рукавах пораненим зв'язали руки скотчем та кинули напризволяще, поїхавши далі. Помирати під палючим сонцем довелося 4 години.
Похований в передмісті Одеси — смт Авангард.
Родина ред.
У Бориса залишилась дружина та дві доньки тринадцяти та одного року.
Нагороди ред.
- орден Богдана Хмельницького III ступеня — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни(31 жовтня 2014, посмертно)[3]
Примітки ред.
- ↑ Росіяни застрелили полоненого пораненого комбрига Бориса Кифоренка [Архівовано 13 Червня 2015 у Wayback Machine.], «ZN.UA»
- ↑ Останній бій комбрига Кифоренка… [Архівовано 6 Вересня 2018 у Wayback Machine.] (архів) // Крила України, 10 вересня 2014
- ↑ Указ № 838/2014. Архів оригіналу за 3 Лютого 2017. Процитовано 17 Листопада 2016.
Джерела ред.
- http://memorybook.org.ua/14/kiforenko.htm [Архівовано 5 Квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Останній бій комбрига Кифоренка… [Архівовано 6 Вересня 2018 у Wayback Machine.] (архів) // Крила України, 10 вересня 2014
- http://ak-inzt.net/faces/4185-08-09-2014-kak-pogib-kombrig-kiforenko [Архівовано 25 Листопада 2014 у Wayback Machine.]
- http://rupor.od.ua/news/Odessa-proschaetsya-s-geroyami-031989/ [Архівовано 27 Червня 2015 у Wayback Machine.]
- http://ukr-online.com/society/9866-ostanny-by-kombriga-kiforenka[недоступне посилання з липня 2019]
- http://www.odessa.ua/ru/news/28922/ [Архівовано 12 Листопада 2014 у Wayback Machine.]