Відкрити головне меню

Келії єзуїтського монастиря — найстаріша архітектурна споруда у місті Житомирі[1]. Розташовується по вулиці Леха Качинського, 12[2]. Пам'ятка архітектури національного значення[1][3], охоронний номер — 1091[4].

Келії єзуїтського монастиря
Келії єзуїтського монастиря Житомир.jpg
50°15′07″ пн. ш. 28°39′20″ сх. д. / 50.252056° пн. ш. 28.655778° сх. д. / 50.252056; 28.655778
Країна Україна
Місто Житомир
Розташування вулиця Леха Качинського, 12
Засновник ченці-єзуїти
Дата заснування 1724
Дата будівництва  століття
Статус  пам’ятка архітектури національно значення
Стан потребує реставрації

Келії єзуїтського монастиря. Карта розташування: Україна
Келії єзуїтського монастиря
Келії єзуїтського монастиря
Келії єзуїтського монастиря (Україна)

Зміст

ІсторіяРедагувати

Монастир, від будівлі якого до нашого часу залишились лише руїни, був побудований у 1724 році[5] ченцями-єзуїтами. Збереглись свідчення, що будівництво відбулось при сприянні польських магнатів, які запросили ченців до Житомира [6]. Інші історичні літописи повідомляють, що землі, на яких зараз знаходиться початок сучасної вулиці Леха Качинського[7], були привілейовані польським королем Августом II ордену єзуїтів. Після цього відбулось заснування колегії та монастиря[1]. Територія монастиря мала адміністративну незалежність від інших частин міста і перебувала під владою короля[7]. Так виникла назва Єзуїтська Юридика, якою часто називають цю історичну пам'ятку. Термін «Юридика» означає «знаходження під королівською владою». Орден був ліквідований, а потім знову відновлений у правах у першій половині 19 століття[1].

При монастирі діяла трикласна школа, яка була першою, що з'явилась у місті Житомирі [8]. Територія Юридики містила житло для викладачів та тих, хто навчався у школі. Працював завод по виробництву свічок[7]. Діяли магазини та пекарні. Ченцями були побудовані келії та підприємства для ремісників. У 1737 році побудували костел[1]. Перша школа, яка була створена за часів Речі Посполитої називалась «Видзялова». Її створили у 1773 році. Після того, як був ліквідований Єзуїтський монастир, площа школи була значно розширена і почала займати майже всю територію. Її утримання відбувалось за рахунок коштів Едукаційної комісії. Школа отримала статус училища. У 1784 році кількість учнів в училищі сягала 600 чоловік. Єзуїтський монастир був ліквідований у 18 столітті, у будівлях, які належали Юридиці, стали розташовуватись присутствені місця. В 1793 році будівля монастиря була знесена, збереглись лише монастирські келії[1]. Територія пам'ятки була місцем проведення різних заходів. 6 серпня 1796 року у цьому місці відбулось святкування в честь створення Волинської губернії[6]. У 1833 році училище було ліквідовано. Земельні ділянки здавали в оренду [8]. У 1841 році костьол розібрали. У 1943—1944 роках багато споруд Юридики були знищені. Проте келії монастиря збереглись[7]. Після 1945 року у будівлі розташувались книжкові та взуттєві складські приміщення[6]. Вони працювали до початку 1970-х років[1]. До 1980-х років на цій території відбувалось спорудження будинків.

 
Пам'ятка поступово руйнується

У 21 столітті єдиною спорудою, яка залишилась від монастирського комплексу, є напівзруйнована будівля монастирських келій[7]. З кожним роком вона все більше перетворюється на руїни[6] та перебуває в аварійному стані. Планується реставрація будівлі[6]. На її території міститься табличка, надпис на якій свідчить про те, що пам'ятку було законсервовано[9].

АрхітектураРедагувати

У первинному стані будівля була двоповерховою[10], цокольний поверх відрізнявся висотою. Для її спорудження була використана цегла[6]. Цокольний поверх слугував підвальним приміщенням. План побудови був Г-образний. Розташування приміщень у келіях було одностороннім, використовувалась коридорна система. Цегляні стіни були оштукатурені та укріплювались контрфорсами. Перекриття складалось із склепінь, які виготовлялись із цегли. Перемички над отворами були клинчастими цегляними. Сходи, які поєднували поверхи між собою, були дерев'яними. Цокольний поверх мав аналогічну будову з іншими поверхами. Єдина відмінність полягала в тому, що цокольний поверх під самою стелею мав невеликі віконні отвори. На підземному поверсі помітні сходи на рівень нижче, проте у будівлі був відсутній ще один підземний поверх. Раніше цей шлях слугував тунелем у підземелля міста. Потім цей вхід був обвалений та засипаний. Стіни підземного рівня більше метра товщиною[1]. Стеля збереглась у задовільному стані. На цокольному поверсі помітні хрестоподібні перекриття. Одна із несучих стін будівлі містить пустотілу порожнину прямокутної форми[1]. Вона розташовується у перестінку, який колись розділяв кімнати. В зовнішніх стінах подібні архітектурні елементи відсутні. Подібні пустоти також були знайдені у міжкімнатних капітальних стінах. Ці ніші колись слугували отворами, які розділяли приміщення, що поряд розташовувались. До 1970-х років були збережені сходи, по яким можна було потрапити на другий поверх будівлі[1].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати