Вікіпедія

Каспрук Тетяна Андріївна

українська акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каспрук.

Тетя́на Андрі́ївна Каспру́к (нар. 15 липня 1959(19590715), Дубровиця, Рівненщина) — українська театральна акторка і педагогиня, народна артистка України (2021)[1]. Починала акторську кар'єру в Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Одна з засновниць і актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.

Каспрук Тетяна Андріївна
Народилася 15 липня 1959(1959-07-15) (64 роки)
Дубровиця, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність акторка, педагог
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Заклад Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької[d] і Львівський академічний театр імені Леся Курбаса
Нагороди
Народний артист України Заслужений артист України
IMDb ID 8005193

Життєпис ред.

Акторська кар'єра ред.

Початок театральної кар'єри Тетяни Каспрук пов'язаний із Львівським українським драматичним театром ім. М. Заньковецької. 1980 року Тетяна закінчила театральну студію при цьому театрі (учениця Олекси Ріпка) і протягом 1978—1988 років працювала актрисою театру Заньковецької. У цей період творчого життя Тетяна співпрацювала з такими режисерами, як Алла Бабенко, Олексій Ріпко, Збігнєв Хшановський, Анатолій Кравчук. Показала себе у найрізноманітнішій драматургії: від світової та української класики до сучасної драматургії — у постановках за Франком, Кропивницьким, Карпенко-Карим, Мольєром, Шекспіром, Боккаччо та іншими[2]. Тетяна зазначала, що пройшла тут добру школу постановного театру[3].

  Зовнішні зображення
  «Маруся Чурай» 1996 р.

1988 року разом із Володимиром Кучинським і Олегом Драчем стала однією з засновниць Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Відтоді — актриса цього театру. Першою роллю Тетяни з режисурою Кучинського стала Маруся Чурай за однойменною п'єсою Ліни Костенко того ж 1988 року, це була давня мрія акторки, якою вона поділилася з режисером[4]. Родзинка Марусі у виконанні Тетяни Каспрук — її могутній голос. Співала акторка з дитинства і вчилася співу у викладача консерваторії Нестора Модестовича Горницького, який давав їй уроки ще в шкільні роки.

Газета «Збруч» назвала Тетяну Каспрук «акторкою притчевою» за її ролі в першій версії «Благодарного Еродія» Григорія Сковороди, у виставі «Апокрифи» Лесі Українки та «Silenus Alcibiadis» за твором Платона «Бенкет»[2]. Сама Каспрук зауважувала, що найсильніше на неї повпливала драматургія Винниченка: «Він відкриває увесь внутрішній світ актора: настроєві перепади, трагедії, почуття. Він колосальний. Власне, я, зігравши „Закон“, переступила той поріг, де вже можна кинутися в прірву почуттів і контролювати себе. І це мені дав Винниченко»[3].

  Зовнішні зображення
  «Апокрифи» за Лесею Українкою

За роки роботи в театрі Курбаса артистка показала широкий спектр акторських можливостей, в своєму репертуарі має ролі від глибоких і трагічних до комедійних із відтінком гротеску. У виставі «Лісова пісня» Андрія Приходька Тетяна виконує роль матері Лукаша[3].

Педагогічна діяльність ред.

1996—2000 роках викладала в театральній студії при Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.

1990 року закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка (філологічний факультет), де згодом почала викладати сценічну мову в якості доцента кафедри театрознавства та акторської майстерності з 1999 до 2009 року, а тоді 2012-го поновила викладацьку діяльність до 2017 року[5][6]. Серед її учнів — театральний режисер Євген Худзик.

Каспрук вчить студентів методиці, за якою сама працює в театрі. Про свої очікування від студентів під час навчання каже:

  Мені найважливіше, щоби студенти не заучували інтонації, щоби не повторювали їх чітко. Потрібно, щоби вони несли думку і щоб та думка була жива. І щоб я бачила, що слово стає матеріальним, явним, щоби вони розуміли, про що говорять. Це дуже важливо, щоби актор мислив. Бо актор не інформатор, не диктор новин, він повинен передати глибинні почуття людської душі[3].  

Родина ред.

Чоловік — Андрій Гуменюк, львівський живописець, учасник АТО[7][8], автор спогадів про війну[9]. Брат-близнюк Андрія, Петро Гуменюк, працює художником у театрі ім. Леся Курбаса, автор портрету Тетяни Каспрук[10]. Дочка — Іванна, здобуває акторську освіту.

Творчість ред.

Ролі в театрі ред.

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
  • 1978 — «Украдене щастя» за Іваном Франком — Настя
  • 1979 — «Дами і гусари» за Фредром — Пані Дольська, Зузя, Фрузя, Юзя
  • 1980 — «По щучому велінню» Марка Кропивницького — Мати
  • 1984 — «Отелло» Вільяма Шекспіра — Дездемона
  • 1985 — «Тартюф» Мольєра — Маріанна
  • 1986 — «В степах України» Миколи Корнійчука — Катерина
  • 1987 — «Безталанна» Марка Кропивницького — Софія
Львівський академічний театр імені Леся Курбаса[5]
  • 1988 — «Маруся Чурай» Ліни Костенко — Маруся
  • 1988 — «Двір Генріха ІІІ» Олександра Дюма — Герцогіня де Гіз, Королева Медичі
  • 1988 — «Закон» Володимира Винниченка — Інна
  • 1990 — «Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки — Мелхола
  • 1990 — «Між двох сил» Володимира Винниченка — Софія
  • 1991 — «Двір Генріха ІІІ» Олександра Дюма — Королева (друга редакція)
  • 1991 — «Сни» за романом «Злочин і кара» Федора Достоєвського — Соня, Катерина Іванівна
  • 1992 — «Ілюзії» за романом «Злочин і кара» Федора Достоєвського — Соня
  • 1993 — «Благодарний Еродій» Григорія Сковороди — Еродій
  • 1994 — «Забави для Фауста» за романом «Злочин і кара» Федора Достоєвського — Пульхерія Іванівна
  • 1995 — «Апокрифи» за Лесею Українкою — Мелхола, Марція
  • 1996 — «Сон» вечір поезії Тараса Шевченка
  • 1996 — «Садок вишневий» за п‘єсою «Вишневий сад» Антона Чехова — Раневська, Варя
  • 1997 — «Молитва до зір» вечір поезії Богдана Ігоря Антонича
  • 1998 — «Камінний господар» Лесі Українки — Долорес
  • 2000 — «Хвала Еросу» за філософським твором «Бенкет» Платона — Гея
  • 2002 — «Камінний господар» Лесі Українки — Донна Консепсьйон
  • 2002 — «Silenus Alcibiadis» за філософським твором «Бенкет» Платона — Діотима
  • 2008 — «Амнезія, або маленькі подружні злочини» Еріка-Емманюеля Шмітта — Ліза
  • 2010 — «Між двох сил» Володимир Винниченко — Глікерія Сліпченко
  • 2011 — «Лісова пісня» за Лесею Українкою — Мати
  • 2012 — «Театр злочину» за п'єсою «Репетиція в театрі Злочину» Жака Моклера — Пані Ґазуль
  • 2015 — «Memento vivere» за Роменом Ґарі — Мати
  • 2018 — «Королева краси» Мартіна Мак-Дони — Меґ Фолан
  • 2019 — «Маркіза de Sade» за мотивами творів Юкіо Місіми — Пані Монтрей
  • 2019 — «Кабаре Бухенвальд. Вечір 1» КЛІМа
  • 2020 — «Небезпечні зв'язки» за Крістофером Гемптоном — Мадам де Розмонд

Фільмографія ред.

Визнання ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Указ Президента України від 28 червня 2021 року № 274/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  2. ↑ а б Тетяна Каспрук: смілива мрійниця. Збруч (укр.). 28 травня 2018. Процитовано 12 листопада 2022.
  3. ↑ а б в г Тетяна Каспрук: «…просто говорити слова нецікаво». Збруч (укр.). 26 квітня 2015. Процитовано 12 листопада 2022.
  4. ↑ Львівський молодіжний… початок. Збруч (укр.). 24 березня 2018. Процитовано 12 листопада 2022.
  5. ↑ а б Тетяна Каспрук. www.kurbas.lviv.ua (укр.). Процитовано 12 листопада 2022.
  6. ↑ Список викладачів // Львівський університет [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.] lnu.edu.ua
  7. ↑ Відомий львівський художник Андрій Гуменюк готує свою другу книгу про війну. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
  8. ↑ Тетяна Каспрук: смілива мрійниця / Галина Канарська // Збруч [Архівовано 25 вересня 2021 у Wayback Machine.] zbruc.eu
  9. ↑ Гуменюк, Андрій Дмитрович (Кельт). Пісні війни: етюди про війну / А. Д. Гуменюк. — Львів: Сполом, 2018. — 84 с.
  10. ↑ Променистість тіні: Петро Гуменюк. Збруч (укр.). 20 вересня 2021. Процитовано 12 листопада 2022.
  11. ↑ Указ Президента України від 27 березня 1998 року № 223/98 «Про присвоєння почесних звань України»

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каспрук_Тетяна_Андріївна&oldid=41132438