Кравчук Анатолій Андрійович

Кравчук Анатолій Андрійович (8 травня 1934, м. Зінов'євськ — 28 березня 2000, Львів) — український актор, режисер. Народний артист УРСР (1975), заслужений артист Литовської РСР (1963). Нагороджений медаллю ім. А. Д. Попова (1975).

Кравчук Анатолій Андрійович
Народився 8 травня 1934(1934-05-08)
Зінов'євськ, Одеська область, Українська СРР, СРСР
Помер 2000
Львів, Україна
Поховання Янівський цвинтар
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність актор, театральний режисер
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Нагороди та премії

Пам'ятник на могилі народного артиста України Анатолія Кравчука..jpg

ЖиттєписРедагувати

1957 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (викладач В. Неллі).

Працював у театрах України — Кам'янця-Подільського, Хмельницького, Одеси, Києва, Львова.

  • 1960—1963 роки — запросили працювати до театру Червонопрапорній Балтійського Флоту (м. Лієпая) — актором та режисером.
  • 1964—1980 роки — актор та режисер Львівського російського театру Радянської Армії. 1970 року разом із дружиною Іриною на Львівському телебаченні зіграв у виставі «Будка Ч-27» Івана Франка (режисер В. Робочек).
  • 1980—1985 роки — головний режисер Львівського українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
  • 1985—2000 роки — актор та режисер, а також протягом кількох років художній керівник та головний режисер Львівського російського драматичного театру Радянської Армії (нині — Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки), був ініціатором переходу театру на українську мову.

За роки творчої діяльності поставив багато вистав, зіграв більш ніж 200 ролей в театрі, кіно та на телебаченні. 2002 року вийшла збірка його віршів «Храните Гениев, храните!».

Помер 28 березня 2000 року та похований на полі № 36 Янівського цвинтаря , у Львові.

Театральні постановкиРедагувати

Серед поставлених вистав:

  • 1962 — «Анджело — тиран Падуанський» В. Гюго;
  • 1981 — «Сон князя Святослава» за І. Франком;
  • 1982 — «Декамерон» Дж. Бокаччо;
  • 1983 — «Санітарний день» О. Коломій­ця, «Пригоди бравого вояка Швейка» за Я. Гашеком;
  • 1987 — «Дача Сталіна» В. Губаренка, «Мсьє Амількар, або Людина, яка платить» І. Жаміака;
  • 1990 — «Любов і трагедія Сари Бернар» за Дж. Марреллом;
  • 1991 — «Між двох сил» за В. Винниченком;
  • 1992 — «Привиди» Г. Ібсена, «Бал злодіїв» Ж. Ануя;
  • 1993 — «Інтелігент або сповідь колишнього зека» І. Матринця;
  • 1994 — «Адвокат Мартіан» Лесі Українки;
  • 1996 — «Мати-наймичка» за Т. Шев­ченком, «По-модньому» М. Стариць­­кого, «Зойчина квартира» М. Булгакова, «Жахливі бать­ки» Ж. Кокто;
  • 1996 — «На перші гулі» С. Васильченка;
  • «Я дочка твоя, Вітчизно» В. Кошута;
  • «Люди, яких я бачив» С. Смирнова;
  • «Хета Ніскавуорі» Х. Вуолійокі;
  • «Кремлівські куранти» М. Погодіна;
  • «Страх» (за п'єсою «Отак загинув Гуска» М. Куліша);
  • «Він і вона» О. Штейна;
  • «O'ревуар, товариші!» В. Константинова, Б. Рацера;
  • «Ісусова мати» О. Володіна.

РодинаРедагувати

Одружений на однокурсниці, доньці українського режисера-документаліста Сергія Кореняка — Ірині.[1] 1963 року у подружжя народився син Олексій,[2] котрий продовжує справу батьків.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати