Карти́на сві́ту — складова світогляду, система образів об'єктивної реальності, що існує в суспільній свідомості. Цілісна картина світу, що відображає його різні аспекти, а насамперед узагальнений образ соціального середовища, становить вихідну умову людського буття. Картина світу створюється в процесі практичної діяльності людей і різниться залежно від епохи та соціальної групи, якою вона породжена.

Історія термінаРедагувати

Запровадження терміна «картина світу» приписується фізикам та філософам початку ХХ століття. Зокрема фізик Макс Планк стверджував, що цілісна картина світу — це мета, до якої прагне природознавство, адже вона дає змогу об'єднати розмаїття фізичних явищ в єдину систему[1]. Людвіг Вітґенштайн у своєму «Логіко-філософському трактаті» (1921) називав картиною світу поєднання фактів, що відтворює структуру дійсності в цілому або структуру її окремих компонентів[2]. Завдяки їм сформувалося уявлення про зміну картин світу в фізиці згідно панівних напрямів: від механістичної до електромагнітної та релятивістської. Слідом виникли поняття хімічної, біологічної картин світу і т. д.[1]

Освальд Шпенглер у «Присмерку Європи» (1918) висловлював подібну думку щодо історії, але більш скептично; в історії Шпенглер вбачав систему образів, які дозволяють людині, спираючись на уявлення про минуле, виробити ставлення до сучасності. З цієї причини він вважав, що історія не може бути об'єктивною, що вона завжди подає світ з огляду на теперішні умови, вона — зручна «картина світу» для конкретної культури[3]. Мартін Гайдеґґер вживав термін «картина світу» в лекції «Епоха картини світу» (1938) як опредмечене уявлення про світ в цілому. На його думку, таке уявлення виникає за Нового Часу, коли людина починає мислити себе як індивіда і утверджується думка про необмеженість її можливостей в освоєнні світу завдяки науці[4].

У радянській науці Олексій Леонтьєв у 1970-і вживав «образ світу» і «картина світу» як синонімічні поняття[5], тоді як його учні Сергій Смирнов і Валерій Петухов у 1980-і виділяли в картині світу ядерні структури, незалежні від людини, що створюють образ світу; та поверхневі структури, пов'язані із пізнанням світу зі спеціальною метою, яка включає створення певного ставлення до нього[6].

Лео Вайсгербер у 1930-і запровадив у науку схожий термін «мовна картина світу», який уперше вжив Вільгельм фон Гумбольдт. Згідно з Вайсгербером, мовна картина світу — це структура мови, зумовлена історично складеною системою значень, що впливає на сприйняття людиною довкілля[7]. Тему мовної картини світу пізніше розробляли Едвард Сепір і Бенджамін Лі Ворф, склавши гіпотезу Сепіра — Ворфа (мовний релятивізм)[8].

ХарактеристикиРедагувати

Картина світу створюється в процесі пізнавальної діяльності. Суб'єктом цього процесу виступає суспільство, що перетворює сфери об'єктивної реальності на поле власної діяльності шляхом окультурення. Картину світу складає єдність багатьох різних ракурсів та аспектів дійсності, що розкриваються в процесі освоєння дійсності та які подаються в певному зрозумілому для загалу образі. Картина світу не стала, а постійно змінюється; існують окремі картини світу, притаманні конкретній культурі, етносу чи епосі[9].

Вона є складною знаковою системою, де образ об'єктивних речей та явищ світу поєднується зі значеннями, складеними в культурі. Картина світу втілює широку панораму дійсності, яка виходить далеко за межі особистого світу індивіда, його власного досвіду, безпосередніх вражень і відчуттів. Формування картини світу відбувається за допомогою різних типів людського пізнання, зокрема буденного, художнього та наукового[9].

Картина світу наповнює сприйняття навколишніх речей культурним змістом, опосередковує людські комунікації, втілюючи смисловий контекст взаєморозуміння між людьми, сприяє виробленню програми практичної поведінки, орієнтації людини в світі соціальних явищ, у реалізації прийнятого способу життя[9]. Вона загальнозначуща і дозволяє будувати моделі видимого й ідейного світу, стратегії поведінки, плани і сценарії розвитку суспільства[10].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Некрасова, Н.А.; Некрасов, С.И. (2009). Философия науки и техники: Тематический словарь справочник. Учебное пособие. М.: МИИТ. с. 278. 
  2. Вітґенштайн, Л. (1995). Tractatus Logiko-Philosophicus. Філософські дослідження. К. 
  3. Spengler, Oswald (1991). The Decline of the West (англ.). Oxford University Press. с. 11–12. ISBN 978-0-19-506634-0. 
  4. Heidegger, Martin (1997). У Tauber, Alfred I. The Age of the World Picture. Main Trends of the Modern World (англ.). London: Palgrave Macmillan UK. с. 70–88. ISBN 978-1-349-25249-7. doi:10.1007/978-1-349-25249-7_3. 
  5. Леонтьев, А.Н. (1979). Психология образа / Вестник Моск. ун-та. Психология 2. с. 3–13. 
  6. Петухов, В.В. (1984). Образ мира и психологическое изучение мышления / Вестник Московского Университета. Психология 4. с. 13–20. 
  7. Weisgerber, Leo (1929). Muttersprache und Geistesbildung (нім.). Vandenhoeck & Ruprecht. 
  8. Language and Thought | Linguistic Society of America. www.linguisticsociety.org. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 2 березня 2021. 
  9. а б в Картина світу / Філософський енциклопедичний словник. Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ, Абрис. 2002. с. 271. 
  10. Енциклопедія освіти / Академія пед. наук України; голов. ред. В.Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер. 2008. с. 234. 

ПосиланняРедагувати