Вікіпедія

Кароліна Віґура

Кароліна Ядвіґа Віґура-Куіш (пол. Karolina Jadwiga Wigura-Kuisz, нар. 1 жовтня 1980 року у Варшаві) — польська соціологиня, історикиня ідей, публіцистка, пише для політичного відділу тижневика «Kultura Liberalna[pl][4]», викладає на факультеті соціології Варшавського університету. Вона також є Senior Fellow у Zentrum Liberale Moderne[de] (LibMod).

Кароліна Віґура
пол. Karolina Wigura
Народилася 1 жовтня 1980(1980-10-01) (43 роки) або 1980[1]
Варшава, Польська Народна Республіка
Країна  Республіка Польща[2]
Діяльність соціолог, журналістка, викладачка університету, історикиня, політолог
Галузь історіографія[1] і соціологія[1]
Alma mater Faculty of Philosophy and Sociology, University of Warsawd
Науковий ступінь докторський ступінь[3] (8 грудня 2009)
Науковий керівник Paweł Śpiewakd
Знання мов польська і англійська
Заклад Варшавський університет
У шлюбі з Ярослав Куішd

Життєпис ред.

Наукова кар'єра ред.

Kароліна Віґура закінчила магістратуру на факультеті міждисциплінарних індивідуальних досліджень в галузі гуманітарних та соціальних наук Варшавського університету (Kolegium MISH[5]) у 2003 та в Інституті політичних наук[6] у 2005[7]. Над докторською дисертацією працювала в рамках навчання в докторантурі в Інституті соціології Варшавського університету на факультеті філософії і теології Мюнхенського університету Людвіга — Максиміліана[8]. У 2009 році здобула ступінь доктора соціальних наук на підставі дисертації під назвою «Проголошення прощення і покаяння в політиці на прикладах з історії Польщі, Німеччини та України 1945—2006 років. Теорії та практика», науковим керівником якої був Павел Шпєвак[pl], а рецензентами Станіслав Філіпович[pl] і Роберт Пілат[pl]. У 2020 році здобула габілітацію в галузі соціальних наук у Варшавському університеті[9]. Працює доцентом на факультеті соціології Варшавського університету (колишній Інститут соціології), на кафедрі історії соціальної думки, також є членкинею міжфакультетської лабораторії соціальної пам'яті в Інституті соціології Варшавського університету.

Її наукові інтереси охоплюють філософію політики, зокрема Ганни Арендт, Поля Рікера та Карла Ясперса; соціологію та етику пам'яті, з наголосом на питаннях справедливості перехідного періоду, відповідальності, провини, примирення та прощення в політиці — цій темі присвячена книга, що була видана нею у 2011 році під назвою «Провина народів. Прощення як стратегія ведення політики»[10]; також займається історією емоцій та емоцій і настроїв у політиці.

У 2012 році книга Кароліни Віґури «Провина народів» отримала нагороду ім. Отця Юзефа Тішнера[11], а через рік була номінована на премію ім. Єжи Туровича[12]. Лауреатка стипендії ім. Броніслава Геремка в Інституті гуманітарних досліджень у Відні (2012). Вона також була стипендіаткою Програми польських досліджень в Коледжі Святого Антонія в Оксфордському університеті[13] (2016), та проходила дослідницьке стажування в Центрально-європейському університеті в Будапешті (2015). Віґура є лауреаткою грантових конкурсів «Прелюдія» та «Сонати» Національного наукового центру[pl]. У 2020 році була номінована на премію ім. Тадеуша Котарбінського[9].

Протягом академічного року 2016/2017 Кароліна Віґура, разом з Ярославом Куішем, була співдиректоркою в Коледжі Святого Антонія Оксфордського університету польської програми під назвою «Мости знань: Польща та Велика Британія».

Журналістська діяльність ред.

У 2003—2006 рр. працювала журналісткою на Другому каналі Польського радіо, а потім до 2009 р. у тижневику «Europa[pl]», додатку до газети «Журнал Польща-Європа-Світ». За розмову з Юрґеном Габермасом, що була опублікована в журналі «Європа» під назвою Європу охоплює смертельна інерція, Віґура отримала нагороду Grand Press[pl] за найкраще інтерв'ю (2008).

Кароліна Віґура є однією зі співзасновниць інтернетного видання «Kultura Liberalna» (тижневик), де вона входить до ради директорів та регулярно пише для політичного відділу, досліджуючи зокрема радикалізацію польських публічних дебатів.

Її статті регулярно публікуються у провідних періодичних виданнях: The Guardian, The New York Times, Neue Zürcher Zeitung, Газета Виборча, Жечпосполіта, Etyka[pl], Przegłąd Polityczny[pl], Tygodnik Powszechny, Znak[pl][14].

З 2021 року вона є постійною авторкою колонки для німецької щоденної газети Die Tageszeitung (TAZ), що видається в Берліні. Вона часто коментує польську та міжнародну політику для друкованих та інтернет-видань.

Разом із Катажиною Касею[15] проводить подкаст «Погляд з К2» (пол. Widok z K2)[16].

У грудні 2022 року Видавництво Kultura Liberalna надрукувало книгу Кароліни Віґури та Томаша Терліковського "Полька-атеїстка проти Поляка-католика. Книга містить 11 дискусій на найбільш контроверсійні теми, як у Польщі, так і за кордоном: аборти, евтаназія, одностатеві шлюби, релігійні цінності тощо.

Публічна діяльність ред.

Кароліна Віґура є відомою публічною спікеркою, яку регулярно запрошують до виступів на теми емоцій у політиці, національного популізму, ліберальної демократії, Польщі та польсько-німецьких взаємовідносин. Протягом останніх років вона була залучена keynote спікеркою на Афінському демократичному форумі,[17] Delphi Economic Forum, брала участь в щорічних зустрічах Європейської ради з міжнародних відносин, ЄРМВ (англ. ECFR), Zentrum Liberale Moderne[18], Amsterdam-based De Balie, Forum 2000 в Празі, Baden-Baden Entrepreneur Talks, Європейському форумі нових ідей[19] (EFNI) в Сопоті, де Віґура говорила про відчуття втрати та політику страху супроти політики надії.

У 2012—2016 роках Кароліна Віґура була членкинею директорів Фонду ім. Стефана Баторія[pl]. З 2010 р. членкиня Програмної ради Конгресу жінок[20], у 2014—2016 рр. була членкинею Програмної ради Європейського форуму нових ідей. У 2013 році Віґура стала стипендіаткою програми для лідерів Marshall Memorial Fellowship, організованої Німецьким фондом Маршалла (German Marshall Fund[en]).

Кароліна Віґура входить до складу журі Премії ім. Отця Юзефа Тішнера[pl].[21]

Особисте життя ред.

Дружина Ярослава Куіша[pl][22].

Публікації ред.

  • Провина народів. Прощення як стратегія ведення політики, Варшава: Wydawnictwo Naukowe Scholar — Гданськ: Музей Другої світової війни, 2011.[23]
  • (редакція) Кшиштоф Міхальський, Есе про Бога і смерть, ред. Кароліна Віґура, Варшава: Kurhaus Publishing Kurhaus Media, 2014.
  • Складна розплата з минулим. Т. 1, Правосуддя перехідного періоду в міжнародній перспективі, автори Кароліна В., Ярослав К., Садурський В.: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2018.[24]
  • Складна розплата з минулим. Т. 2, Польща в перспективі Центральної та Східної Європи, автори Кароліна В., Ярослав К., Садурський В.: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2018.[25]
  • Винахід сучасного серця. Філософські джерела сучасного мислення про емоції, Варшава: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2019.[26]
  • Кінець ліберального мислення: Нова політика Польщі, автори Кароліна Віґура i Ярослав Куіш, Варшава: Wydawnictwo Kultury Liberalnej, 2020.[27]
  • Полька-атеїстка проти Поляка-католика, автори Кароліна Віґура i Томаш Терліковський, Варшава: Wydawnictwo Kultury Liberalnej, 2022.[28]
  • Посттравматичний суверенітет, автори Кароліна Віґура i Ярослав Куіш, Берлін: Видавництво Suhrkamp Verlag, 2023.[29]

Вибрані публікації в періодичних виданнях ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ Catalog of the German National Library
  3. ↑ Nauka Polska
  4. ↑ Kultura Liberalna. Kultura Liberalna (pl-PL) . Процитовано 9 серпня 2023.
  5. ↑ Kolegium MISH. www.mish.uw.edu.pl. Процитовано 9 серпня 2023.
  6. ↑ ISP PAN. Instytut Studiów Politycznych PAN (pl-PL) . Процитовано 9 серпня 2023.
  7. ↑ Pojęcie przebaczenia w polityce, 2005
  8. ↑ Pracownicy Instytutu. is.uw.edu.pl. Архів оригіналу за 25 серпня 2010. Процитовано 7 серпня 2023.
  9. ↑ а б Wigura-Kuisz Karolina, архів оригіналу за 23 листопада 2021, процитовано 7 серпня 2023 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  10. ↑ Książka Karoliny Wigury „Wina narodów. Przebaczanie jako strategia prowadzenia polityki”
  11. ↑ Nagroda Tischnera – Karolina Wigura
  12. ↑ Karolina Wigura nominowana do Nagrody Jerzego Turowicza, 26 листопада 2013
  13. ↑ St Antony's College, Oxford. Wikipedia (англ.). 3 серпня 2023. Процитовано 9 серпня 2023.
  14. ↑ Feminizm. pfl.uw.edu.pl.
  15. ↑ Katarzyna Kasia. Wikipedia, wolna encyklopedia (пол.). 8 липня 2023. Процитовано 9 серпня 2023.
  16. ↑ [Widok z K2] Q&A z Wigurą i Kasią. kulturaliberalna.pl.
  17. ↑ Athens Democracy Forum.
  18. ↑ Zentrum Liberale Moderne (LibMod).
  19. ↑ Europejskie Forum Nowych Idei.
  20. ↑ Kongres Kobiet o reformie emerytalnej. KongresKobiet.pl. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 7 серпня 2023.
  21. ↑ [1], yetiz, "Kapituła" 
  22. ↑ Drugie śniadanie mistrzów 05.01.2019. tvn24.pl.
  23. ↑ Wigura, Karolina (2011). Wina narodów. Przebaczenie jako strategia prowadzenia polityki (польська) . Wydawnictwo Naukowe Scholar.
  24. ↑ Wigura, K.; Kuisz, J.; Sadurski, W., (2018). rudne rozliczenia z przeszłością. T. 1, Sprawiedliwość okresu przejściowego w perspektywie międzynarodowej. Wydawnictwo Naukowe Scholar 2018.
  25. ↑ Wigura, K.; Kuisz, J.; Sadurski, W. (2018). Trudne rozliczenia z przeszłością. T. 2, Polska w perspektywie Europy Środkowo-Wschodniej. Wydawnictwo Naukowe Scholar.
  26. ↑ Wigura, Karolina (2020). Wynalazek nowoczesnego serca. Filozoficzne źródła współczesnego myślenia o emocjach (Polski) . Wydawnictwo Naukowe Scholar.
  27. ↑ Wigura, Karolina; Kuisz, Jarosław (2020). The end of the liberal mind: Poland's new politics (English) . Warsaw: Kultura Liberalna Foundation. ISBN 978-83-953210-9-2.
  28. ↑ Wigura, Karolina; Terlikowski, Tomasz (2022). Polka ateistka kontra Polak katolik (Polski) . Warszawa: Wydawnictwo Kultura Liberalna. ISBN 978-83-66619-09-8.
  29. ↑ Віґура, Кароліна; Куіш, Ярослав (2023). Posttraumatische Souveränität https://www.suhrkamp.de/buch/posttraumatische-souveraenitaet-t-9783518127834 (німецька) . Suhrkamp Verlag. ISBN 978-3-518-12783-4.
  30. ↑ Wigura, Karolina (27 (3), 2013). Alternative Historical Narrative. Polish bishops’ appeal to their German colleagues of 18 November 1965, East European Politics and Societies and Cultures. с. 400—412.
  31. ↑ Wigura, Karolina (22 (1) 2020). Declarations of forgiveness and remorse in European politics, European Legacy – Toward New Paradigms. с. 16—30.
  32. ↑ Wigura, Karolina (2017). Namiętności, uczucia, czy emocje? Trzy tradycje myślenia o afektach i trzy doktryny afektów w polityce. Kultura i Społeczeństwo. с. 3—25.
  33. ↑ Wigura, Karolina (2016). Dämonologie. Polen vor vier verlorenen Jahren, Osteuropa. с. 109—117.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кароліна_Віґура&oldid=42127810