Вікіпедія

Карл Гілті

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.

Карл Хілті (народився 28 лютого 1833 року в Грабах — помер 12 жовтня 1909 року в Монтре)[6] — швейцарський філософ, письменник, історик і політичний діяч.

Карл Гілті
нім. Carl Hilty
Народився 28 лютого 1833(1833-02-28)[1][2][3]
Werdenbergd, Санкт-Галлен, Швейцарія[1]
Помер 12 жовтня 1909(1909-10-12)[1][2][3] (76 років)
Кларанd, Монтре, Швейцарія[4]
Поховання Бремгартенський цвинтарd
Країна  Швейцарія[3]
Діяльність суддя, філософ, викладач університету, політик, суфражистка, історик, богослов
Alma mater Göttingen University Faculty of Lawd (1853)[4] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла (1854)[4]
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d][4] (1854)
Знання мов німецька, швейцарський діалект, французька[4] і англійська[4]
Заклад Бернський університет
Членство Інститут міжнародного права
Посада Member of the Swiss National Councild[5]
Партія Free Democratic Party of Switzerlandd
Конфесія протестантизм[4]
Карл Хілті, бл. 1880 р.

Біографія ред.

Хілті народився в маленькому містечку Верденберґ у кантоні Санкт-Галлен на північному сході Швейцарії. Його батьком був лікар Йоганн Ульріх Хілті, який практикував у місті Чур, столиці східного кантону Гризони. Його родина століттями мешкала у Верденберзі, а в 1835 році він придбав на аукціоні зруйнований замок Верденберг.[7] Мати Карла Хілті, Елізабет (уроджена Кіліас), походила з Чура і була донькою колишнього полкового лікаря французької армії. Вона померла у 1847 році.[8]

Після навчання в Курі, Геттінгені та Гейдельберзі, де він отримав ступінь доктора права в 1854 році, він став юристом, а потім присвятив себе історії та філософії Швейцарії.

У 1857 році, після заручин, що тривали лише кілька місяців, Хілті одружився з Йоганною Ґаертнер, яка походила з родини прусських вчених-юристів. Її батько Густав, який помер у 1842 році, був професором права в Боннському університеті. Її мати Марі Сімон, яка народилася в Бреслау як дочка судді й колишня голова Прусської екзаменаційної комісії юристів, написала й опублікувала політичний роман про німецькі революції 1848-1849 років. Як і її брат Генріх Сімон, який був відомим членом Франкфуртського парламенту, вона, очевидно, мусила рятуватися від антидемократичних і антиліберальних репресій у реакційну епоху, що настала після придушення революцій, і приєдналася до нього у його швейцарському вигнанні. Хрещеним батьком Йоганни був націоналістичний і продемократичний письменник Ернст Моріц Арндт, який також був членом Франкфуртського парламенту.[9]

У 1872 році він став членом Великої міської ради міста Чур.[10] Призначений професором конституційного права в Бернському університеті в 1874 році, Хілті був речником за права жінок обирати й бути обраними. Хілті стверджував, що Швейцарія, як національна держава, що складається з кількох національностей і мов, має унікальну місію продемонструвати, що вона може вийти за рамки племінних тенденцій.[11]

У 1890 році він був обраний до Національної ради, де працював до самої смерті.

Публікації ред.

Серед його численних публікацій — Theoretiker und Idealisten in der Demokratie у 1868 році та Les Constitutions fédérales de la Confédération suisse, спочатку опублікований у 1891 році, потім перевиданий у 1991 році, а також Das Glück, опублікований у 1891 році та перевиданий у 1897 та 1901 роках.

Роботи Хілті вплинули на мислення Вільяма Джеймса.[12]

Академічні:

  • Theoretiker und Idealisten der Demokratie (Теоретики та ідеалісти демократії), Берн, 1868
  • Ideen und Ideale schweizerischer Politik (Ідеї та ідеали швейцарської політики), Берн, 1875
  • Vorlesungen über die Politik der Eidgenossenschaft (Лекції про політичну систему Швейцарії), Берн, 1879
  • Ueber die Wiedereinfuhrung der Todesstrafe (Про смертну кару), Берн, 1879
  • Die Neutralität der Schweiz in ihrer heutigen Auffassung (Нейтралітет Швейцарії), Берн, 1889
  • Das Referendum im schweizerischen Staatsrecht (Референдум у Швейцарії), Архів публічного права, 1887
  • Der Burenkrieg (Бурська війна), Берн, 1900.

Особисті:

  • Glück (Щастя), 1891, (переклав нідерландською Едуард Фіммен у 1903)
  • Lesen und Reden (Про читання та говоріння), 1891
  • Für schlaflose Nächte (Для безсонних ночей), 1901.

Посилання та джерела ред.

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118705032 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
  4. ↑ а б в г д е ж https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/003987/2010-01-13/
  5. ↑ https://www.parlament.ch/de/biografie?CouncillorId=2325
  6. ↑ Шаблон:DHS
  7. ↑ Die Familie Hilty in Städtli und Schloss – Schloss Werdenberg. schloss-werdenberg.ch. Процитовано 19 квітня 2023.
  8. ↑ Biographie, Deutsche. Hilty, Carl - Deutsche Biographie. www.deutsche-biographie.de (нім.). Процитовано 19 квітня 2023.
  9. ↑ Bénigne, Mentha (1976). Studie zu einem Bild Carl Hiltys (1833-1909). doi:10.5169/SEALS-245915. Процитовано 19 квітня 2023.
  10. ↑ Heyd, Christa (20 листопада 2009). Schliessen Sie sich Christus an, nicht bloss Menschen. jesus.ch (German) . Процитовано 19 квітня 2023.
  11. ↑ Baycroft, Timothy; Hewitson, Mark (2006). What is a nation? : Europe 1789-1914. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-1-4294-7113-8. OCLC 140066326.
  12. ↑ Capps, Donald (23 жовтня 2015). The Religious Life: The Insights of William James (англ.). Wipf and Stock Publishers. ISBN 978-1-4982-1995-2.

зовнішні посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Гілті&oldid=41252782