Вікіпедія

Каппадокійські отці

Каппадокійські отці, також відомі як Три Каппадокійці. До них відносять Василя Великого (330—379), єпископа Кесарії; молодшого брата Василія — Григорія Ніського (бл. 335 – бл. 395), єпископа Ніського, а також їх близького друга — Григорія Богослова (329—389), Константинопольського патріарха у 380–381 роках.[1]

Григорій Богослов (фреска з церкви Хора, Стамбул)
Ікона Григорія Ніського (фреска 14 століття, Хорська церква, Стамбул)

«Каппадокійці» стимулювали розвиток ранньохристиянської теології, наприклад, вчення про Трійцю[2]:22 і високо шануються, як святі, у західній та східній церквах.

Географічні передумови ред.

Регіон Каппадокії, що на території сучасної Туреччини, був раннім місцем християнської духовної активності, починаючи з кількох місій апостола Павла.

Біографічні передумови ред.

Старша сестра Василія Великого та Григорія Ніського, Макрина, перетворила маєток родини на чернечу громаду. Василій Великий був найстаршим з братів Макріни, другим за старшинством був відомий християнський правознавець Навкратій.[3] Ще один брат, Петро Севастійський, також став єпископом. Їхній дід по материнській лінії є християнським мучеником, а батьки Василій Старший та Емелія Кесарійська також визнані святими.

Богословські внески ред.

Каппадокійські отці мали на меті продемонструвати, що християни можуть тримати себе в бесідах з освіченими грецькомовними інтелектуалами, і що християнська віра, хоч і суперечила багатьом ідеям Платона та Аристотеля (та інших грецьких філософів), вважалась ними своєрідним рухом зі зціленням душі людини та її єднанням з Богом у центрі, що найкраще представлено чернецтвом. Вони зробили значний внесок у формування визначення Трійці, остаточно оформлене на Першому Константинопольському соборі у 381 році, і остаточної версії Нікейського символу віри.

Каппадокійська трійця зробила ключовий внесок у відповідь Церкви на виникнення аріанства та аполінарізму. [2] :Глава 1

Після Першого Нікейського собору аріанство трансформувалось. Рішення Нікейського собору стверджували, що Син мав ту саму субстанцію (хомоосіос), що й Батько, а напіваріани почали вчити, що Син має подібну субстанцію з Батьком (хомоосіос), на відміну від відвертих аріан, які вчили, що Син не був схожий на Батька, але був створений, а отже, не був Богом. Отже, Син вважався подібним до Батька, але не такої ж сутності, як Отець. Каппадокійці працювали, аби повернути напіваріан до ортодоксальної думки. У своїх працях вони широко використовували (тепер ортодоксальну) формулу «одна сутність (οὐσία) у трьох особах (іпостасях)».[2] :66 Василій Кесарійський стверджував, що взаємозв’язок зрозуміліший у порівнянні з платонізмом:

Будь-які три людські істоти є окремими особами, і їх всіх об’єднує спільний універсал, їх людяність.

Формулювання чітко визнавало відмінність між Отцем, Сином і Святим Духом (різниця, у розмиванні якої, звинувачували Нікейську догматику), але водночас наполягала на їх істотній єдності. Так Василій писав:

У короткому вислові скажу, що сутність (οὐσία) пов’язана з особою (іпостась) як загальне з особливим. Кожен з нас бере участь в існуванні, тому що він бере участь у сутності, тоді як через свої індивідуальні властивості він є A або B. Отже, у даному випадку, сутність відноситься до загальної концепції, як-от добро, божество або подібні поняття, тоді як іпостась спостерігається в особливих властивостях батьківства, синівства та освячуючої сили. Якщо тоді говорять про осіб без іпостасі, то говорять нісенітниці, але якщо вони визнають, що ця особа існує в реальній іпостасі, як вони визнають, нехай вони порахують їх так, щоб зберегти принципи однорідності в єдності божества, і проголошують своє благоговійне визнання Батька, Сина і Святого Духа, в повній і досконалій іпостасі кожної, так званої, особи. — Послання 214.4.

Таким чином, Василій намагався віддати належне доктринальним визначенням Нікейського собору, водночас відрізняючи нікейську позицію від модалізму, який був початковим звинуваченням Арія проти Александра Александрійського в Нікейській суперечці. Наслідком стало те, що аріанство і напіваріанство практично зникло у межах офіційної Церкви.

«Каппадокійці» ставилися до жінок вище, ніж багато їхніх сучасників.[4] Деякі вчені припускають, що Макрина Каппадокійська була рівною в групі Каппадокійських отців, і тому її слід визнати «Четвертою Каппадокійкою».[5]

Хоча каппадокійці мали багато чеснот, кожен з них мав свої сильні сторони. Вчені відзначають, що Василій був «людиною дії», Григорій Богослов — «оратором», а Григорій Ніський — «мислителем». [6]

Дивіться також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Commentary on Song of Songs; Letter on the Soul; Letter on Ascesis and the Monastic Life. World Digital Library. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 6 березня 2013.
  2. ↑ а б в McGrath, Alister (1998), Historical Theology, Oxford: Blackwell Publishers, ISBN 0-63120843-7
  3. ↑ Gregory of Nyssa (1916). Life of Macrina. London: SPCK. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 6 червня 2022.
  4. ↑ Beagon, Philip (May 1995), The Cappadocian Fathers, Women, and Ecclesiastical Politics, Vigiliae Christianae, Brill, 49 (2): 165—166, doi:10.1163/157007295X00167, JSTOR 1584393
  5. ↑ Pelikan, Jaroslov (1993). Christianity and Classical Culture: The Metamorphosis of Natural Theology in the Christian Encounter with Hellenism. New Haven and London: Yale University Press. с. 9. ISBN 0300062559.
  6. ↑ Quasten, Johannes (1962), Patrology, т. 3, Utrecht-Antwerp: Spectrum Publishers, с. 204, 236, 254, ISBN 0-87061086-4, as quoted in Børtnes, p. 10


  Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каппадокійські_отці&oldid=38864719