Кампанія на Чорному морі (1941—1944)

Дата:	22 червня 1941 — серпень 1944
Місце:	Чорне й Азовське моря
Результат:	перемога СРСР

Кампанія Чорному морі (1941—1944)
	Європейський театр Другої світової війни
	Чорне море; Чорне море
Дата:	22 червня 1941 — серпень 1944
Місце:	Чорне й Азовське моря
Результат:	перемога СРСР
Сторони
Союзники:; СРСР	Країни Осі:; Румунське королівство; Третій Рейх; Королівство Італія (1942-43); Третє Болгарське царство; Хорватія
Командувачі
Октябрський П. С.; Владимирський Л. А.	Хорія Мачелларіу; Гельмут Розенбаум; Франческо Мімбеллі
Військові формування
Чорноморський флот	ВМС Румунії; Крігсмаріне
Військові сили
1 лінкор; 6 крейсерів; 19 есмінців; 15 малих бойових кораблів; 84 торпедні катери; 44 ПЧ	4 есмінці; 4 міноносці; 3 мінні тральщики; 3 канонерські човни; 1 плавуча база підводних човнів; 1 навчальний корабель; 8 ПЧ; 16 міноносців; 6 ПЧ; 49 протичовнових кораблів та суден; 100+ десантно-висадкових засобів; 7+ міноносців; 6 ПЧ; 11 міноносців; 5 протичовнових засобів; 14 десантно-висадкових засобів; 12 протичовнових засобів

Кампанія на Чорному морі (1941—1944) — військово-морська кампанія Другої світової війни, протистояння радянського РСЧФ та військово-морських сил Румунії та Третього Рейху за комунікації і панування в акваторії Чорного моря, а також на підтримку дій сухопутних військ сторін. Чорноморський театр охоплював усі морські бойові та десантні операції, що відбувалися в басейні Чорного та Азовського морів у період з червня 1941 року до серпня 1944 року. На цьому театрі активно діяли військово-морські, повітряні сили та сухопутні війська держав Осі (зокрема, Німеччини, Румунії та Італії за підтримки невеликих контингентів з Болгарії та Незалежної Держави Хорватії) з одного боку та Радянського Союзу з іншого протистояли один одному як частина ширшого Східного фронту Другої світової війни.

Кампанія на Чорному морі почалася 22 червня 1941 року з вторгненням німецького вермахту в Радянській Союз за планом операції «Барбаросса». Сили Осі в Чорному морі складалися з румунських і болгарських військово-морських сил, а також німецьких та італійських підрозділів, перекинутих у цей район залізницею і внутрішніми водними комунікаціями. Хоча Радянський Союз домінував завдяки своєму Чорноморському флоту, більш численному і оснащеному капітальними кораблями, на противагу невеликому румунському флоту і нечисленним німецьким та італійським легким флотським силам, спрямованим на театр воєнних дій, це було фактично зведено нанівець перевагою німецьких Люфтваффе у повітрі, і більшість потоплених радянських кораблів були знищені саме внаслідок бомбардування з повітря.

З початку воєнних дій становище радянського флоту у причорноморських регіонах доволі швидко стало критичним, насамперед через втрату головних військово-морських баз флоту після німецького завоювання України. Перша фаза повітряно-морських боїв була зосереджена на облозі Одеси, незабаром на битві за Севастополь, де радянські війська намагалися поповнити запаси під постійними атаками авіації та легких частин Осі, доки місто й важлива військово-морська база не була остаточно захоплена в липні 1942 року.

Після цієї битви акцент бойових дій перемістився на східне узбережжя Чорноморського басейну: спочатку німецькі, а потім радянські десанти здійснювали висадки в районі Таманського півострова; радянські військово-морські підрозділи продовжували діяти у все більш небезпечних умовах, поки наприкінці 1943 року в результаті масштабних наступальних операцій Червоної армії частини Вермахту не були відкинуті назад. Військово-морські операції на Чорному морі припинилися у вересні 1944 року з виходом Румунії та Болгарії з конфлікту.

Основні радянські суднобудівні заводи були розташовані в Україні (Миколаїв) і на Кримському півострові, який тоді був частиною Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, в Севастополі. Перший був окупований у 1941 році, але хоча останній не був окупований до липня 1942 року, решта Криму також була окупована у 1941 році, що зробило суднобудівні заводи практично непридатними для використання. Багато недобудованих кораблів, що були на плаву, були евакуйовані до портів Грузії, які стали основними базами для вцілілого Чорноморського флоту. Однак ці порти, такі як Поті, мали дуже обмежені ремонтні можливості, що значно знизило оперативну спроможність радянського флоту.

Склад сторін на початок кампанії ред.

Склад Чорноморського флоту СРСР ред.

Тип (клас) кораблів	Кількість	Прим.
Лінійний корабель	1	«Паризька комуна»
Крейсери	6	«Молотов», «Ворошилов», «Червона Україна», «Червоний Крим», «Червоний Кавказ», «Комінтерн»
Лідери есмінців	3	«Харків», «Москва», «Ташкент»
Есмінці (сучасні)	11	6 типу 7, 5 типу 7-У,
Есмінці (старі)	5	4 типу «Фідонісі», 1 типу «Дерзкий»
Багатоцільові малі бойові кораблі	15	2 типу «Ураган» і 13 типу «Фугас»
Підводні човни	44
Торпедні катери	84

Склад флотів Осі ред.

Королівський флот Румунії ред.

Тип (клас) кораблів	Кількість	Прим.
Есмінці	4	«Мерешті», «Марасешті», «Регеле Фердінанд», «Реджіна Маріа»
Міноносці	4	«Сборул», «Вісколул», «Віфорул», «Віджелія»
Мінні загороджувачі	2	«Регеле Кароль I», «Амірал Мурджеску»
Плавуча база підводних човнів	1	«Констанца»
Канонерські човни	3	«Сублокотент Гікулеску», «Євген Стіхі», «Капітан Думітреску»
Навчальний корабель	1	«Мірча»
Підводні човни	3 (пізніше 8)	«Дельфінул», «Речінул», «Марсуінул»

Див. також ред.

Примітки ред.

Виноски

Джерела

Посилання ред.

Operation Battle of the Black Sea(англ.)

Література ред.

Andro Vrkljan (2011). Hrvatski Argonauti 20. stoljeća: Povijest Hrvatske pomorske legije na Crnom moru 1941. — 1944. Hrvatski Državni Arhiv. ISBN 978-953-7659-07-3.