Відкрити головне меню

ОписРедагувати

Кущ заввишки 20-120 см. Крона розлога, 88-130 см завширшки. Стебла висхідні, розгалужені від основи, завдовжки 33-60 см, на одній рослині їх може бути від 12 до 38. Молоді пагони жовтувато-пухнасті, старі — з волокнистими відшаруваннями світло-коричневої кори. Листки чергові, непарнопірчасті, завдовжки 4,8-6,6 см, завширшки 1,89-2,5 см. Листочки овальні або еліптичні, знизу шерстисто-пухнасті, зверху менше опушені, шкірясті, завдовжки 0,8-1,36 см, завширшки 0,6-0,75 см.

Суцвіття — зріджена видовжена китиця з 4-8 квіток на квітконосах до 10 см завдовжки, що підносяться над кроною. Віночок яскраво-жовтий, 20-25 мм завдовжки, у двічі перевищує залозисто-опушену чашечку. Плід — довгасто-циліндричний, світло-коричневий біб, 2-3,6 см завдовжки, 0,5-0,74 см завширшки, вкритий темно-червоними залозистими щетинками.

ЕкологіяРедагувати

Світлолюбна, посухо- та холодостійка рослина (витримує морози до −23… −29°C), чутлива до вмісту карбонатів у ґрунті. При помірному випасанні розвивається дуже добре, при надмірному — знаходиться у пригніченому стані. За сприятливих умов утворює щільні зарості.

Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-липні.

ПоширенняРедагувати

Ареал цього виду належить до сарматського географічного типу, тобто охоплює терени давнього Сарматського моря — це сучасне Східне Причорномор'я, пониззя Дону, Волги, Західний Казахстан. У Передкавказзі відомі лише поодинокі знахідки, здійснені на околицях Ставрополя, Бешпагирських висотах, уздовж річки Манич.

В межах України трапляється у Криму, Запорізькій[4], Донецькій та Луганській областях. Зростає переважно на пологих вапнякових або крейдяних схилах, багатих на карбонати чорноземах, рідше — відшаруваннях граніту та гнейсу.

Значення та статус видуРедагувати

Як й інші бобові, калофака є добрим кормом для худоби (особливо навесні та початку літа), проте через низьку щільність популяцій не відіграє помітної ролі у сільському господарстві. Її стебла містять волокна, придатні для виготовлення мотузок. Як декоративна рослина у культурі відома з 1786 року, вирощується в ботанічних садах степової зони.

Головними чинниками, що спричинюють зникнення калофаки волзької, є розорювання ділянок степу, надмірне випасання худоби та видобуток каменю у місцях її зростання. В Україні охороняється у «Провальскому степу» (філія Луганського заповідника), Кальміуському заповіднику, «Хомутовському степу» та «Кам'яних Могилах» (філії Українського степового заповідника).

СинонімиРедагувати

  • Adenocarpus wolgensis Spreng.
  • Calophaca wolgarica var. tianschanica Popov
  • Colutea wolgarica (L.f.) Lam.
  • Cytisus an-nigricans Pall.
  • Cytisus pinnatus Pall.
  • Cytisus wolgaricus L.f.[1]

ДжерелаРедагувати

  1. а б The Plant List. (англ.)
  2. Калофака волзька Calophaca wolgarica (L. f.) DC. // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 900 с.
  3. Камелин Р. В., В. В. Федяева. Майкараган волжский — Calophaca wolgarica (L. fil.) Fisch. ex DC. // Красная книга Российской Федерации (растения и грибы) — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2008. С. 225–226. (рос.)
  4. Коломийчук В. П. Зелёные жемчужины Приазовья // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, №11, с. 58-65

ПосиланняРедагувати