Калофака волзька
Вільгунець волзький[1], калофа́ка во́лзька[2] (Calophaca wolgarica)[3] — багаторічна рослина родини бобових. Ендемік південно-східної частини Східної Європи, занесений до Червоних книг України[4], Казахстану, Росії,[5] Європейського Червоного списку. Формація калофаки волзької занесена до Зеленої книги України. Належить до кормових та декоративних рослин.
| Калофака волзька | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
| Родина: | Бобові (Fabaceae) |
| Рід: | Calophaca |
| Вид: | Калофака волзька (C. wolgarica)
|
| Біноміальна назва | |
| Calophaca wolgarica | |
Опис
ред.._Prymorsk_raion.jpg)
Кущ заввишки 20-120 см. Крона розлога, 88-130 см завширшки. Стебла висхідні, розгалужені від основи, завдовжки 33-60 см, на одній рослині їх може бути від 12 до 38. Молоді пагони жовтувато-пухнасті, старі — з волокнистими відшаруваннями світло-коричневої кори. Листки чергові, непарнопірчасті, завдовжки 4,8-6,6 см, завширшки 1,89-2,5 см. Листочки овальні або еліптичні, знизу шерстисто-пухнасті, зверху менше опушені, шкірясті, завдовжки 0,8-1,36 см, завширшки 0,6-0,75 см.
Суцвіття — зріджена видовжена китиця з 4-8 квіток на квітконосах до 10 см завдовжки, що підносяться над кроною. Віночок яскраво-жовтий, 20-25 мм завдовжки, у двічі перевищує залозисто-опушену чашечку. Плід — довгасто-циліндричний, світло-коричневий біб, 2-3,6 см завдовжки, 0,5-0,74 см завширшки, вкритий темно-червоними залозистими щетинками.
Екологія
ред.Світлолюбна, посухо- та холодостійка рослина (витримує морози до −23… −29 °C), чутлива до вмісту карбонатів у ґрунті. При помірному випасанні розвивається дуже добре, при надмірному — знаходиться у пригніченому стані. За сприятливих умов утворює щільні зарості.
Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-липні.
Поширення
ред.Ареал цього виду належить до сарматського географічного типу, тобто охоплює терени давнього Сарматського моря — це сучасне Східне Причорномор'я, пониззя Дону, Волги, Західний Казахстан. У Передкавказзі відомі лише поодинокі знахідки, здійснені на околицях Ставрополя, Бешпагирських висотах, уздовж річки Манич.
В межах України трапляється у Криму, Запорізькій[6], Донецькій та Луганській областях. Зростає переважно на пологих вапнякових або крейдяних схилах, багатих на карбонати чорноземах, рідше — відшаруваннях граніту та гнейсу.
Значення та статус виду
ред.._%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD.jpg)
Як й інші бобові, калофака є добрим кормом для худоби (особливо навесні та початку літа), проте через низьку щільність популяцій не відіграє помітної ролі у сільському господарстві. Її стебла містять волокна, придатні для виготовлення мотузок.
Як декоративна рослина у культурі відома з 1786 року, вирощується в ботанічних садах степової зони.
Головними чинниками, що спричинюють зникнення калофаки волзької, є розорювання ділянок степу, надмірне випасання худоби та видобуток каменю у місцях її зростання. В Україні охороняється у «Провальскому степу» (філія Луганського заповідника), Кальміуському заповіднику, «Хомутовському степу» та «Кам'яних Могилах» (філії Українського степового заповідника).
Синоніми
ред.- Adenocarpus wolgensis Spreng.
- Calophaca wolgarica var. tianschanica Popov
- Colutea wolgarica (L.f.) Lam.
- Cytisus an-nigricans Pall.
- Cytisus pinnatus Pall.
- Cytisus wolgaricus L.f.[3]
Джерела
ред.- ↑ Calophaca wolgarica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 193.
- ↑ а б The Plant List. (англ.)
- ↑ Калофака волзька Calophaca wolgarica (L.f.) DC. [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 900 с.
- ↑ Камелин Р. В., В. В. Федяева. Майкараган волжский — Calophaca wolgarica (L. fil.) Fisch. ex DC. // Красная книга Российской Федерации (растения и грибы) — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2008. С. 225—226. (рос.)
- ↑ Коломийчук В. П. Зелёные жемчужины Приазовья // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 58-65
Посилання
ред.- Калофака волзька [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 19 березня 2015.
- Калофака волзька (Calophaca wolgarica): інформація на сайті GRIN (англ.)