Кабиця
Каби́ця — українська відкрита літня кухня (піч) у дворі або в садку[1]. Кабицею називалася також земляна піч, а також допоміжна піч у сінях[1][2].
У найпримітивнішій формі кабиця являє собою похилу горизонтальну нору, що сполучує нижню частину викопаної ями з поверхнею (полінезійське багаття або багаття дакота). На дні ями розводять вогонь, підкладаючи в нього паливо через нору, а на верхній отвір ставлять посуд. Ця кабиця також називалася польовою, бо вона використовувалася для розкладання багать у польових умовах, наприклад, на пасовищах. Кабиці влаштовувалися і в сінях хат, у найпростішому варіанті їх робили так само, як польові (іноді з двома верхніми отворами), у складніших їх складали з глини за зразок маленьких печей, розташовуючи їх під димарем-бовдуром. На півдні України в XIX столітті кабиці влаштовували поза хатою, на дворі. Використовування літніх кухонь уможливлювало уникнути неминучих літньої пори хатньої духоти і скупчення мух.
У гончарів кабицею називалася кругла чи чотирикутна яма, де поміщалася гончарна піч[2].
Примітки ред.
- ↑ а б Кабиця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Кабиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Джерела ред.
- Хведір Вовк. 8. Будівництво // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.
Посилання ред.
- Кабиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 568. — 1000 екз.