Відкрити головне меню

ЖиттєписРедагувати

Закінчив чотирикласну народну школу. Відвідував гімназію Луітпольда і реальну гімназію в Мюнхені. 23 грудня 1916 року записався добровольцем до армії. 17 липня 1917 року відправився на Західний фронт в складі мінометного батальйону 230-ї роти 30-го резервного піхотного полку. Дослужився до віце-фельдфебеля, був важко поранений. 18 січня 1919 року демобілізований.

У квітні 1919 року вступив в Добровольчий корпус Еппа, брав участь у боях проти Баварської радянської республіки. У березні-квітні 1920 року брав участь у боях в Рурі. З липня 1919 по 30 вересня 1920 року працював клерком у Баварському торговому банку, з 1 жовтня 1920 по 30 вересня 1922 року — інспектор мюнхенського суду. 1 жовтня 1922 року переведений в поліцію Мюнхена. Як командир 3-го взводу 2-ї роти Добровольчого корпусу Оберланд взяв участь у Пивному путчі.

У 1933 році вступив в СС (№ 36 134) і НСДАП (№ 3 201 697). З березня 1933 по травень 1934 року служив у гестапо Баварії, був близьким співробітником Рейнгарда Гейдріха і Генріха Мюллера. У травні 1934 року перейшов в Прусське гестапо, де очолив відділи II 1 H і II H 1, які відповідали за структуру НСДАП, стеження всередині партії і переслідування гомосексуалістів. Підготував ряд компрометуючих документів на Ернста Рема. З 1935 р. керував відділом II S з питань гомосексуалістів, з 1936 р. — PP II H по боротьбі з гомосексуалізмом і абортами. Один з організаторів справи Бломберга-Фріча, в ході слідчого процесу був відправлений до Єгипту для збору доказів гомосексуальних контактів Фріча. Своїми діями викликав критику своїх співробітників: Мюллер постійно скаржився на нього, а Вернер Бест описував його як примітивну людину з брутальними методами. В результаті Майзінґер був переведений з гестапо в архів СД, а з вересня 1939 р. став заступником командира айнзатцгрупи IV в Польщі.

У жовтні 1939 — березні 1941 року — керівник поліції безпеки і СД в окрузі Варшава. Його заходи з розстрілу мирних жителів були визнані керівництвом рейху «надто радикальними». За свою діяльність отримав прізвисько «Варшавський м'ясник». Брав участь у створенні Варшавського гетто. У 1940 році Вальтер Шелленберг передав керівництву СС компромат на Майзінґера. Генріх Гіммлер розпорядився віддати Майзінґера суду і розстріляти його, проте Майзінґер був врятований Гейдріхом, який відправив його до Японії. У березні-квітні 1941 року Майзінґер працював в РСХА, з квітня 1941 року — аташе з питань поліції при німецькому посольстві в Токіо, а також уповноважений СД по Японії.

В Японії подружився з Ріхардом Зорге і став для нього одним з головних джерел інформації. Славився в Токіо азартним гравцем в покер, якось під час гри застрелив капітана німецького торгового флоту, але це зійшло йому з рук. В цілому, Майзінґер продемонстрував свою повну некомпетентність, у Берліні Йоахім фон Ріббентроп навіть порушував питання про відкликання Майзінґера. Останній намагався довести зворотне: наприклад, планував підняти повстання в Тибеті під керівництвом авантюриста Ігнаца Требіча, з яким познайомився в Шанхаї. Брав участь у гоніннях євреїв: так, 1941 року Майзінґер зажадав у японської адміністрації знищити близько 18 000 єврейських біженців з Німеччини та Австрії, які перебували в гетто Шанхая.

6 вересня 1945 року був заарештований американською владою в Йокогамі і 17 грудня 1946 року виданий Польщі. У 1947 році засуджений Верховним національним судом у Варшаві до смертної кари і повішений.

Нагороди[3]Редагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • History of the United Nations War Crimes Commission and the Development of the Laws of War p. 532, United Nations War Crimes Commission, London, 1948.
  • Astrid Freyeisen Shanghai und die Rolle des Deutschen Reichs, Königshausen und Neumann 2000.
  • Karl-Heinz Janßen, Fritz Tobias: Der Sturz der Generäle — Hitler und die Blomberg-Fritsch-Krise 1938. München 1994. S. 95.
  • Schellenberg W. Aufzeichnungen. Moewig Verlag 1981. S.182f.
  • Piekalkiewicz J. Weltgeschichte der Spionage, Weltbild Verlag S.369.
  • Höhne Heinz. Nachwort zu Ivar Lissner Mein gefährlicher Weg, 1975. S.253.