Вікіпедія

Зіверт Альфонс Карлович

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Зіверт.

Альфонс Карлович Зіверт — лікар, науковець Російської імперії німецького походження, який працював в Україні. Альфонс Фердинанд Юлій Зіверт, у повсякденному житті його звали Альфонс Карлович Зіверт, був нащадком німецького дворянства, що присягнуло Російській імперії.

Зіверт Альфонс Карлович
Народився 1872
Помер 1922
Країна  Російська імперія
Діяльність лікар, науковець, військовий лікар, викладач університету
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»

Біографія ред.

Його батько, таємний радник Карл-Фердинанд Зіверт, був видатною фігурою в історії розвідки. Його основна робота полягала в організації таємного перегляду листів. Він винайшов унікальний пристрій для таємного читання листів без сліду, і був пов'язаний з переглядом пошти дипломатів і державних чиновників. Наприкінці довгої успішної кар'єри в 1917 році його звинуватили як російсько-австрійського подвійного агента.

Один із його синів Еріх Зіверт успадкував бізнес батька, став поштовим чиновником і офіцером російської армії. Під час Першої світової війни потрапив у полон до австрійців, його подальша доля невідома.

Сам Альфонс обрав медичну кар'єру. По закінченню медичного факультету Київського університету Святого Володимира 20 вересня 1899 року і був прийнятий до клініки пропедевтики як «екстраординирний інтерн» 22 лютого 1903 року, а також одночасно працював практикуючим лікарем у міській клініці К. Е. Вагнера. У 1906—1908 роках був у відрядженні за кордоном. Від 1909 року прийнятий на військово-медичну службу. З 18 січня 1909 року по 1912 рік служив військовим лікарем Кубанського, а згодом — Миргородського піхотних полків. Наприкінці строкової служби став головним лікарем 12-ї клініки внутрішніх хвороб Київського клінічного військового госпіталю. У 1912 році Зіверт став приват-доцентом[1]. Пізніше, у 1920—1921 роках, був завідувачем кафедри внутрішніх хвороб Університету Св. Володимира.

На початку 1900-х років мешкав у Києві на сучасній вулиці І. Франка, 21, потім упродовж 1907—1917 — на вулиці Стрілецькій, 4, з 1918 року — на сучасній вулиці Богдана Хмельницького, 27/1[2].

Драматичні події Першої світової та громадянської війни не покращили його здоров'я. У 1922 році Альфонс Карлович Зіверт помер у віці 49 років.

Сім'я ред.

Зіверт одружився з дочкою відомого музиканта В. В. Пугольського, директора Імператорської Київської консерваторії. У них було двоє синів Володимир і Георгій, дочка Марія. Син Володимир (1902—1938), юрист за освітою, мав трагічну долю, брав участь у революційній націоналістичній діяльності, у 1919 році заарештований радянською владою як «гетьманец і контрреволюціонер», того ж року звільнений завдяки клопотанням і зв'язкам батька, але справу не припинено. У 1929 році знову заарештований як «член монархічної організації», відбув трирічне висилання. 1938 року втретє заарештований, звинувачений як «активний учасник контрреволюційної фашистської підпільної організації церковників», того ж року засуджений до виняткової міри покарання і розстріляний[3].

Наукові здобутки ред.

Зіверт вивчав фізіологію артеріального тиску і виділення сечової кислоти, опублікував монографію з токсикології, де виклав результати експериментальних досліджень дії різних спиртів (етанолу, метанолу, компонентів сивушних олій), особливо на ізольовану функцію серця. У 1912 році був доповідачем із кардіології на IV з'їзді терапевтів Російської імперії. Ця доповідь про активні механізми серцевої діастоли є досить примітною, оскільки містила уявлення про те, що енергія використовується в міокарді не лише для скорочення, а й для розслаблення його, що було підтверджено у подальших фізіологічних дослідженнях середини XX століття. Розширену версію доповіді він опублікував пізніше в Німеччині[4].

Відомий першим у світі описом синдрому, який включає транспозицію внутрішніх органів, аномальні лобні пазухи, що призводить до виникнення різних синуситів, бронхоектатична хвороба і нерухомість війок[5]. Згодом цей синдром невиправдано стали називати синдромом Картагенера, який описав його лише в 1933 році[6], хоча іноді його все ж таки називають синдромом Зіверта — Картагенера. Ще в 1902 році Зіверт опублікував у щотижневій медичній газеті в Санкт-Петербурзі «Російський лікар» опис випадку юнака з синуситом, вродженими бронхоектазами та situs inversus viscerum (транспозиція внутрішніх органів). Пізніше цей оригінальний опис було перевидано в Німеччині. Цей пізній німецький варіант його статті західні спеціалісти називають першим описом тріади Зіверта — Картагенера, хоча насправді він був опублікований Зівертом російською мовою двома роками раніше.

Наукові твори ред.

  • Über einen Fall von Bronchiectasie bei einem Patienten mit situs inversus viscerum. Berliner klinische Wochenschrift, 1904, 41: 139—141. (нім.) / Про випадок бронхоектатичної хвороби у хворого з inversus viscerum.
  • К вопросу об определении границ желудка раздуванием. С.-Петербург, 1904;
  • Учение о динамическом антагонизме ядов. К., 1906;
  • Лечебное значение алкоголя. С.-Петербург, 1909;
  • О влиянии на вырезанное сердце кошки этилового, метилового, пропилового, изобутилового и гептилового алкоголей. К., 1911.

Примітки ред.

  1. ↑ ДО 180-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ. «ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ НА КНИЖКОВІЙ ПОЛИЦІ БІБЛІОТЕКИ» — З КОЛЕКЦІЇ ФОНДУ РІДКІСНИХ І ЦІННИХ ВИДАНЬ БІБЛІОТЕКИ НМУ. ВИНОГРАДОВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ (11.12.1876 — 16.06.1927). [1] [Архівовано 14 грудня 2021 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Ірина Преловська, Олександр Тищенко, Лариса Федоров Житловий будинок 1898, в якому проживали відомі діячі науки і культури. [2] [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.]
  3. ↑ ЗАКЛЕЙМЕННЫЕ ВЛАСТЬЮ. ДВОРЯНЕ: КНИГА ПАМЯТИ. Зиверт Владимир Альфонсович [3] [Архівовано 24 листопада 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ A. K. Siewert. Ueber aktive Diastole. Zeitschrift fuer die gesamte experimentelle Medizin, 1922, 28: 324. (нім.)
  5. ↑ A. K. Zivert. Über einen Fall von Bronchiectasie bei einem Patienten mit situs inversus viscerum. Berliner klinische Wochenschrift, 1904, 41: 139—141. (нім.)
  6. ↑ M. Kartagener. Zur Pathogenese der Bronchiektasien: Bronchiektasien bei Situs viscerum inversus. Beiträge zum Klinik der Tuberkulose, 1933, 83: 489—501. (нім.)

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зіверт_Альфонс_Карлович&oldid=40075122