Вікіпедія

Золота ера хіп-хопу

«Золота ера хіп-хопу» (або «золоте століття»; англ. Hip hop’s «golden age» або «golden era») — період у хіп-хопі кінця 80-х — початку 90-х років XX століття. Журналісти характеризують його як період різноманітної та якісної музики, який вплинув на розвиток культури в цілому[1][2][3][4][5]. У творчості артистів простежуються теми афроцентризму, політичної активності, музика переважно створюється за допомогою семплювання вже існуючих записів, відрізняється якоюсь еклектичністю звучання[6][7][8]. Найбільш асоційованими з цим виразом виконавцями є Public Enemy, Boogie Down Productions, Eric B. & Rakim, De La Soul, A Tribe Called Quest та Jungle Brothers[3][5][7][6][8][9][10][11][12][13][14]. Релізи цих колективів співіснували і були більш комерційно вигіднішими ніж ранні виконавці гангста-репу (такі як N.W.A.), секс-репу (2 Live Crew), та «party-oriented» музики (Kid 'n Play та DJ Jazzy Jeff & The Fresh Prince)[15].

Стиль ред.

 
KRS-One - «філософ» хіп-хопу

Золоте століття відоме своїм нововведенням — це час, «коли здавалося, що кожен новий сингл заново винайшов жанр» згідно з журналом Rolling Stone[2]. «Що стосується хіп-хопу в його золотому столітті», — говорить головний редактор журналу Spin Sia Michel, — «було дуже багато важливих, інноваційних альбомів, що виходять вчасно»[4]. Sway Calloway з MTV додає: «Особливість того великого періоду полягає в тому, що нічого не було винайдено. Все тільки вивчалося, і все було інноваційним та новим»[14]. Письменник William Jelani Cobb: «До ери, яку вони проголосили гідною звання „золотий“, привело величезну кількість стилістичних нововведень, що з'явилися… в ці золоті роки, критична маса цих мікрофонних чудес буквально створювала сама себе і одночасно з цим — свою художню форму»[16].

Ця ера також забезпечила деякі з найвидатніших досягнень у техніці репу — Kool G Rap, у вступі до книги «How to Rap», заявляє щодо золотої доби: «Ця епоха виховала таких реперів як Big Daddy Kane, KRS-One, Rakim, Chuck D... <…> їх здібності та вміння читання репу – ці хлопці феноменальні!»[17][18]

Багато видатних виконавців хіп-хопу перебували в найвищій точці свого творчого розвитку — Allmusic стверджує, що золота ера «свідчить про кращі записи від кількох найвидатніших реперів в історії жанру… Переважно базується в Нью-Йорку, золота ера характеризується скелетними бітами (англ. skeletal beats), вкраденими з хард-року та соул-композицій семплами, і жорстким дис-репом (англ. tough dis raps)… Рифмоплети на кшталт Chuck D, Big Daddy Kane, KRS-One, Rakim і Public Enemy практично винайшли складну гру слів і ліричне кунг-фу подальшого хіп-хопу»[19].

Досить частим був акцент на чорному націоналізмі — дослідник хіп-хопу Michael Eric Dyson стверджує, що «протягом золотої доби хіп-хопу, з 1987 до 1993, афроцентристський і чорно-націоналістичний реп був видатним»[20]. Критик Scott Thill зауважує: «золоте століття хіп-хопу, кінця 80-х і початку 90-х, коли форма найбільш уміло поєднувала войовничість їхніх попередників — Чорних Пантер та Watts Prophets з широко відкритим культурним експерименталізмом De La Soul та інших»[7].

Стилістична різноманітність також була видатною — MSNBC пише про золоту епоху: «у реперів був індивідуальний звук, який був визначений їх місцем проживання та оточенням, а не маркетинговою стратегією»[21]. The Village Voice також відзначає «еклектизм» золотої доби[11].

Період ред.

Різні джерела вказують різні часові рамки золотої ери хіп-хопу. Rolling Stone посилається до «золотого віку репу '86-'99»[2], MSNBC стверджує: «„Золоте століття“ музики хіп-хоп: 80-ті та 90-ті»[21].

Деякі джерела називають пізні 1980-і та 1990-ті повністю. До них відносяться: The New York Times: «золоте століття хіп-хопу - пізні 1980-ті і 1990-ті»[1]; Allmusic пише: «золота ера хіп-хопу обмежена комерційним проривом Run-D.M.C. в 1986 році з одного боку, і вибухом популярності ганста-репу, пов'язаним з альбомом Dr. Dre The Chronic в 1992 році, з іншого[19]; у книзі Contemporary Youth Culture «ера золотої доби» приписується періоду 1987-1999, що настав після «ери Old School: з 1979 до 1987»[22]. Ед Саймонс, учасник гурту The Chemical Brothers каже, «золота ера хіп-хопу була на початку 1990-х, коли Jungle Brothers записали Straight Out the Jungle, а De La Soul випустили Three Feet High and Rising[8] (хоча ці записи були зроблені у 1988 та 1989 роках відповідно).»

Музичний критик Тоні Грін, у книзі Classic Material посилається на дворічний період 1993—1994 як на «другий Золотий Вік», у якому представлені впливові та високоякісні альбоми, що використовують класичні елементи недалекого минулого — драм-машина E-mu SP-1200, скретчинг посилання на хіти хіп-хопу старої школи та «tongue-twisting triplet verbalisms» — поки що стає ясно, що були обрані нові напрямки. Грін включає в список релізів такого роду такі альбоми як Enter the Wu-Tang (36 Chambers) (Wu-Tang Clan), Illmatic (Nas), Buhloone Mindstate (De La Soul), Doggystyle (Snoop Dogg), Midnight Marauders (A Tribe Called Quest) і Southernplayalisticadillacmuzik (OutKast)[23].

Закінчення епохи ред.

Закінчення «золотої доби» хіп-хопу традиційно відносять до 1993 року, коли Snoop Dogg випустив свій дебютний альбом, і почався комерційний зліт джі-фанка. Саме тоді хіп-хоп Західного узбережжя переживав розквіт свого розвитку; це викликало невдоволення реперів зі Сходу, проте переламати ситуацію їм вдалося пізніше, з виходом релізів Illmatic та Ready to Die.

Вплив епохи ред.

Під час «золотого віку» з'явилися наступні жанри

Найбільш відомі артисти ред.

На думку ряду джерел, таких як Rolling Stone, The Village Voice, Pittsburgh Post-Gazette, Allmusic, The Age, MSNBC та письменника William Jelani Cobb, ключовими виконавцями золотої ери хіп-хопу є[9][11][14][19][5][21][16][22]:

Примітки ред.

  1. ↑ а б Jon Caramanica. Hip-Hop’s Raiders of the Lost Archives // New York Times. — . Архівовано з джерела 10 квітня 2014. Процитовано 9 березня 2022.
  2. ↑ а б в Cheo H. Coker. Slick Rick: Behind Bars // Rolling Stone. — . Архівовано з джерела 2 лютого 2010.
  3. ↑ а б Lonnae O’Neal Parker. U-Md. Senior Aaron McGruder’s Edgy Hip-Hop Comic Gets Raves, but No Takers // Washington Post. — . Архівовано з джерела 11 травня 2011.
  4. ↑ а б Jake Coyle из Associated Press. Spin magazine picks Radiohead CD as best // USA Today. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  5. ↑ а б в Andrew Drever. Jungle Brothers still untamed // The Age. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  6. ↑ а б Roni Sariq. Crazy Wisdom Masters // City Pages. — . Архівовано з джерела 23 листопада 2008.
  7. ↑ а б в Scott Thill. (6 мая 2005). Whiteness Visible (англ.). AlterNet. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 19 квітня 2010.
  8. ↑ а б в Will Hodgkinson. Adventures on the wheels of steel // The Guardian. — . Архівовано з джерела 15 травня 2008. Процитовано 9 березня 2022.
  9. ↑ а б Cheo H. Coker. KRS-One: Krs-One // Rolling Stone. — . Архівовано з джерела 14 січня 2009. Процитовано 9 березня 2022.
  10. ↑ Andrew Pettie. «Where rap went wrong» // Daily Telegraph. — . Архівовано з джерела 5 грудня 2008. Процитовано 19 червня 2022.
  11. ↑ а б в Mosi Reeves. Easy-Chair Rap // Village Voice. — . Архівовано з джерела 4 листопада 2006. Процитовано 9 березня 2022.
  12. ↑ Greg Kot. Hip-Hop Below the Mainstream // Los Angeles Times. — .
  13. ↑ Cheo Hodari Coker. «It’s a Beautiful Feeling» // Los Angeles Times. — .
  14. ↑ а б в Scott Mervis. From Kool Herc to 50 Cent, the story of rap — so far // Pittsburgh Post-Gazette. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  15. ↑ Bakari Kitwana. The Cotton Club // Village Voice. — . Архівовано з джерела 9 червня 2008. Процитовано 9 березня 2022.
  16. ↑ а б William Jelani Cobb. To the Break of Dawn. — NYU Press, 2007. — С. 47. — ISBN 978-0-8147-1670-0.
  17. ↑ Paul Edwards. How to Rap: The Art & Science of the Hip-Hop MC. — Chicago Review Press, 2009. — С. vii.
  18. ↑ Kool G Rap. (3 декабря 2009). How To Rap: Foreword (англ.). rapradar.com. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 23 квітня 2010.
  19. ↑ а б в Golden Age (англ.). allmusic. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 24 квітня 2010.
  20. ↑ Michael Eric Dyson. Know What I Mean?. — Westview Press, 2007. — С. 64.
  21. ↑ а б в Green, Tony (2 авгеста 2004). The '80s were golden age of hip-hop (англ.). MSNBC. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 24 квітня 2010.
  22. ↑ а б Shirley R. Steinberg. Contemporary Youth Culture. — Greenwood Publishing Group, 2006. — С. 361.
  23. ↑ Oliver Wang. Classic Material: The Hip-Hop Album Guide. — Toronto : ECW Press, 2003. — С. 132.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Золота_ера_хіп-хопу&oldid=41080521