Вікіпедія

Зарицький Іван Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Зарицький.

Іва́н Васи́льович Зари́цький (24 січня 1929, Глобине — 25 жовтня 2009, Київ) — український художник декоративного скла; член Спілки радянських художників України з 1962 року. Чоловік художниці Сусанни Сміян.

Зарицький Іван Васильович

Народження 24 січня 1929(1929-01-24)
Гло́бине, Кременчуцька округа, Українська СРР, СРСР
Смерть 25 вересня 2009(2009-09-25) (80 років)
  Київ, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Навчання Львівська національна академія мистецтв
Діяльність художник
Вчитель Бокшай Йосип Йосипович, Бєляєв Михайло Веніамінович, Порожняк Тарас Миколайович і Соболєв Андрій Миколайович
Працівник Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, Коростенський порцеляновий завод і Київський завод художнього скла
Член Спілка радянських художників України
Партія КПРС
У шлюбі з Сміян Сусанна Костянтинівна
Нагороди
орден «За заслуги» III ступеня
народний художник УРСР Заслужений художник УРСР Золота медаль ВДНГ срібна медаль ВДНГ срібна медаль ВДНГ бронзова медаль ВДНГ бронзова медаль ВДНГ бронзова медаль ВДНГ

Життєпис ред.

Народився 24 січня 1929 року в селі Глобиному (нині місто у Кременчуцькому районі Полтавської області, Україна). Упродовж 1946—1948 років навчався у Київському училищі прикладного мистецтва; у 1948—1954 роках — на кафедрі художньої кераміки Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, де його викладачами були зокрема Йосип Бокшай, Михайло Бєляєв, Тарас Порожняк, Андрій Соболєв. Дипломна робота — порцелянова настільна лампа «Свято врожаю» (керівник Михайло Бєляєв, оцінка — відмінно)[1].

Після здобуття фахової освіти викладав у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва; протягом 1955—1956 років працював художником Коростенського фарфорового заводу; у 1956—1958 роках — на Львівському склозаводі № 1; з 1959 року — на Київському заводі художнього скла: від 1969 року — головним, у 1989—2001 роках — провідним художником. Член КПРС з 1963 року.

Жив у Києві, будинку на вулиці Жовтневої Революції, № 27/6, квартира № 9, та у будинку на вулиці Рейгана, № 26, квартира № 171[2]. Помер у Києві 25 жовтня 2009 року.

Творчість ред.

Працював у галузі художнього скла. Розписував блюда, вази, сервізи; виготовляв декоративні композиції, скульптури, зразки для серійного виробництва. Серед робіт:

декоративні тарелі
  • «Кобзар» (1964, кришталь, алмазна грань);
  • «На панщині пшеницю жала» (1964, кришталь, алмазна грань);
  • «Катерина» (1964, кришталь, алмазна грань);
  • «Українські мотиви» (1966);
  • «Квіти» (1967);
  • «Володимир Ленін» (1970);
  • «Троянди» (2006);
  • «Лілеї» (2007);
вази
  • «Бузок» (1958);
  • «Україна» (1963);
  • «Слава праці» (1965);
  • «Слава Великому Жовтню» (1967);
  • «Серп і Молот» (1967);
  • «Соняшники» (1968);
  • «Володимир Ленін» (1970);
  • «Київ» (1977);
  • «Київська весна» (1982);
  • «Лісова казка» (1974; 1986);
  • «Вічна слава героям» (1975);
  • «Зимові етюди» (1975);
  • «Маки» (1994);
сервізи
  • «Весільний» (1974);
  • «Святковий» (1976);
  • «Весняний» (1977; 1983; 1994);
  • «Лісова пісня» (1986);
  • «Березень» (1987);
  • «Золота осінь» (1988);
  • «Смарагд» (1989);
скульптури
  • «Одарка і Карась» (1965);
  • «Оксана» (1967);
  • «Запорожець» (1967);
  • «Одарка і Карась» (1967);
  • «Рушничок» (1968);
декоративні композиції
  • «Сон» (1974; за мотивами поеми «Сон» Тараса Шевченка, 18 предметів);
  • «Зимовий етюд» (1974);
  • «Зима» (1990);
  • «Два кольори» (1991);
  • «Квіти України» (1994);
  • «Осінь» (1995, кольоровий кришталь);
  • «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне» (2009);
набори
  • «Бойківські мотиви» (1970—1971);
  • «Соняшники» (1971);
інше
  • чаша «Букет» (1972);
  • цикл «Пори року» (1987);
  • декоративний об'єм «Рух» (1996, кольоровий кришталь, алмазне гранування);
  • декоративний пласт «Тарас Шевченко» (2009).

Брав участь у розписі приміщень Верховної Ради України та Київського вокзалу в Москві.

З 1954 року брав участь у всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставках, зокрема в Італії та Австрії у 1966 році, Чехословаччині та у Всесвітній вистаці у Монреалі у 1967 році, Угорщині у 1973 році. Персональна виставка відбулася у Києві у 1996 році.

Окремі вироби майстра зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Запорізькому, Миколаївському, Чернігівському художніх музеях, Музеї сучасного скла у данському місті Ебельтофті.

Відзнаки ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Випускники кафедри художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв.
  2. ↑ Зарицький Іван Васильович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, сторіка 53.
  3. ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 2009 року № 810/2009 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва»

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зарицький_Іван_Васильович&oldid=40595792