Замок Ледниці

(Перенаправлено з Замок Ледніце)

Замок Ледніце (чеськ. Zámek Lednice) - неоготичний замок в Південній Моравії, розташований в 50 км на південь від Брно на самому кордоні з Австрією. [2] У 1996 році весь культурний ландшафт Ледніце-Вальтіце, в який входить і замок в м. Ледніце, був занесений до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. [3]

Замок Ледніце

48°48′05″ пн. ш. 16°48′20″ сх. д. / 48.801389000027775467° пн. ш. 16.80555600002777794° сх. д. / 48.801389000027775467; 16.80555600002777794Координати: 48°48′05″ пн. ш. 16°48′20″ сх. д. / 48.801389000027775467° пн. ш. 16.80555600002777794° сх. д. / 48.801389000027775467; 16.80555600002777794
Тип шато
Статус спадщини Національна культурна пам'ятка Чехіїd
Країна  Чехія
Розташування Ледніце
Архітектурний стиль неоготика
Перша згадка 1222
Власник Чехія
Адреса Zámekd[1]
Сайт www.zamek-lednice.com/cs
Замок Ледниці. Карта розташування: Чехія
Замок Ледниці
Замок Ледниці (Чехія)
Мапа

CMNS: Замок Ледниці у Вікісховищі
Див. також: Ледніце

Аристократична літня резиденція роду Ліхтеншейнів. [4]

Історія ред.

Селище Леднsце вперше згадується в літописах за 1222 рік. [5] Місцеві вельможі Адамар і Ліперт спорудили невелику фортецю, яка повинна була охороняти міст через річку Диє. В історичних документах, що стосуються цього замку, з 1222 до 1414 рр. зустрічається німецька назва Eissgrube (Айсгруб), тобто «крижана яма, льодовик». З 1412 року замок стали називати Ледніце, [6] завдяки річці Диє і її вічно холодним водам.

У 1249 році король Чехії Вацлав I надав невелику фортецю в користування австрійському дворянину Зігфріду Сироті. [7] У 1332 р. поселення перейшло представникам роду Ліхтенштейнів, яким Ледніце і належало до кінця Другої світової війни.[8]

Уже в XVI столітті (при Хартманн Ліхтенштейні) середньовічна фортеця була знесена, і її замінив замок в стилі ренесанс. В цей же час Ледніцький замок був об'єднаний в один комплекс з перебуваючим по сусідству Валтіцьким замком, який Ліхтенштейни купили в 1395 р. [9] У період Тридцятирічної війни (з 1618 по 1648 рік) замок серйозно постраждав від нападів шведських військ. [10]

Все це змусило Ліхтенштейнів після закінчення війни провести масштабну реконструкцію всього комплексу - знищені об'єкти були повністю відбудовані і перетворені в барокову резиденцію. Реконструкція тривала до 1730 р., [11] над проєктом працювали відомий архітектор Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах, а згодом — Доменіко Мартінеллі з Лукки — від цього проєкту в незайманому вигляді залишилися лише крило замку, в якому розташовувалися стайні й манеж. Тоді ж у замковому комплексі між двома резиденціями був заснований величезний парк.[9]

У другій половині XVIII століття була проведена нова реконструкція замку, і в 1815 р. були усунені його бічні крила. У 1837 році князь Алоїз II успадкував замок Ледніце. Князь провів багато часу в Англії і бачив, як дворянське суспільство може закріпити свої позиції в суспільстві, де править буржуазія. У той час модним віянням в будівництві стала неоготика. У 1848 році князь Ліхтенштейн вирішив перебудувати свою садибу Ледніце в неоготичному стилі. [12]


Свій сучасний вигляд замок отримав після перебудови в неоготичному стилі тюдорського типу в 1846 - 1858 роки. [13] Автором проєкту тоді був віденський архітектор Георг Вінгельмюллер.[14] Він залишив неушкодженими барокові стіни замку, однак заново обробив фасади, доповнивши їх різними елементами - балкончиками, арками, колонами, башточками. Цей же стиль підтримується і в інтер'єрах. [8] Тоді князь Алоїз II Ліхтенштейн вирішив, що Відень не підходить для проведення в ній літніх урочистостей, і наказав переробити Ледніце в представницьку резиденцію. [15]

Вінгельмюллер тому й відвідав Англію, де познайомився з неоготичними замками і використовував їх як зразок свого проєкту. Ця перебудова перетворила замок Ледніце, як часто говорять, у «романтичне чудо Чехії» або «неоготичну перлину Чехії».[16]

Після Другої світової війни Ліхтенштейни були змушені через звинувачення в зв'язках з фашистами емігрувати, вивізши при цьому більшість цінних речей із замку. [17] Під управлінням Ліхтенштейнів замок залишався аж до націоналізації в 1945 році. [18] З цього року замок є власністю держави, [19] і керує ним Міністерство культури Чеської Республіки за допомогою Національного інституту пам'яток. [20]

Архітектура і внутрішнє оздоблення ред.

Всі зали замку мають власну назву, які повністю відповідають його оформлення. [21]

Спочатку замок був побудований в стилі Ренесанс. У XVII столітті він був перебудований і набув рис, характерних стилю бароко і неоготики. Сьогоднішній вигляд замок набув після масштабної реконструкції в XIX столітті в стилі, що імітує неоготику, [22] ставши яскравим представником неоготичного англійського стилю. [23]

Пальмова оранжерея ред.

У 1843 - 1848 роки будувалася пальмова оранжерея, що є найстарішою спорудою цього типу в Європі. У ній можна оглянути колекцію тропічної і субтропічної флори. [24] В оранжереї ростуть фінікові і бананові пальми, які навіть дають урожай. [25] Оранжерея в довжину 92 метрів, шириною в 13 метрів і висотою 10 метрів. [26]

Манеж ред.

У 1843—1848 роках був за проєктом Йогана Бернарда Фішера фон Ерлаха побудований гігантський комплекс стайні з манежами, завершений Мартінеллі. Нині це найстаріша збережена частина замку.[26]

Екскурсійні маршрути ред.

  • 1-й екскурсійний маршрут

Триває 50 хвилин. Пропонує побачити парадні зали на першому поверсі замку, що служили для проведення світських заходів, танців і балів, а саме вестибюль, мисливський салон, ванну, передпокій, синю кімнату, дамську спальню, китайську кімнату і кабінет, лицарський зал, їдальню, бібліотеку, бірюзовий зал для прийомів, червоний курильний салон і синій зал для танців. [27]

  • 2-й екскурсійний маршрут

Триває 50 хвилин. Під час цього маршруту можна побачити князівські апартаменти на другому поверсі замку. Замкові покої служили князівської сім'ї до 1945 року. Починаючи з 50-х рр. XX століття і до 2001 року в цих приміщеннях виставлялися експонати сільськогосподарського музею. З 2001 року знову відкритий екскурсійний маршрут з справжніми предметами, виставленими на основі документів того часу. [28]

  • 3-й екскурсійний маршрут

Триває 50 хвилин. Відвідувачам пропонується огляд дитячих кімнат князів і княгинь і Музей ляльок. У першій частині маршруту відвідувачі побачать мебльовані кімнати князів і князівен Ліхтенштейну. Друга частина екскурсії пропонує можливість відвідати музей ляльок Мілана Кніжака, що був найбільшою приватною колекцією історичних ляльок в Чехії. [29]

Примітки ред.

  1. Památkový katalog NPÚ
  2. Замки и крепости Чехии // Замки Моравии // Готический средневековый замок Леднице. chehzamki.ru (рос.). Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 22 грудня 2019. 
  3. Дмитрий Лычёв (30 жовтня 2008). Беззубое зеркало истории Лихтенштейнов. radio.cz (рос.). Процитовано 22 грудня 2019. [недоступне посилання]
  4. Елизавета Утко, Ольга Шумихина.Сокровища человечества. 981 памятник Всемирного наследия ЮНЕСКО. Сокровища человечества. 981 памятник Всемирного наследия ЮНЕСКО : [рос.]. — 2. — Эксмо, 2013. — С. 538. — 180 с. — (Подарочные издания. Туризм). — 3000 екз. — ISBN 978-5-699-67891-4.
  5. Романтика у Лихтенштейнов // Добро пожаловать в сказочный замок. czechtourism.com (рос.). Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 22 грудня 2019. 
  6. Марина Фелтлова (17 серпня 2003). Замки Леднице и Раби. radio.cz (рос.). Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 22 грудня 2019. 
  7. Леднице — самый сказочный замок в Чехии. zdravo.ru (рос.). Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  8. а б Замок Леднице. zlatapraga.ru (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  9. а б Замок Леднице, Чехия. czholding.ru (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  10. Замок Леднице. fjord.travel (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  11. Замок Леднице. my-cz.ru (рос.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  12. Леднице экскурсия из Праги (Castle Lednice). s808.ru (рос.). Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  13. Замок Леднице (Lednice). vizitcz.com (рос.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  14. Леднице-Валтице. czech.cz (рос.). 1 січня 2010. Процитовано 22 грудня 2019. 
  15. Михаил Назаров. Чешский замок Леднице. travelreal.ru (рос.). Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 22 грудня 2019. 
  16. Замки ЛЕДНИЦЕ и ВАЛТИЦЕ. globustravel.eu (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  17. Замок Леднице. euro-tours.travel (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  18. Всемирное наследие ЮНЕСКО. Замок Леднице. lgroutes.com (рос.). Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 22 грудня 2019. 
  19. Замок Леднице. puzzleit.club (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  20. O zámku Lednice. zamek-lednice.com (чес.). Архів оригіналу за 23 серпня 2020. Процитовано 22 грудня 2019. 
  21. Ольга Шейко. Замок Леднице – самый крупный замковый комплекс Европы. kuku.travel (рос.). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  22. Андрей Секачев. Замки Леднице и Валтице. nostranno.ru (рос.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 22 грудня 2019. 
  23. Замок Леднице. cosmopolites-wedding.com (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  24. Ледницко-Валтицкий комплекс. ilovecz.ru (рос.). 27 грудня 2006. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  25. Леднице. tonkosti.ru (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  26. а б Lednicko-Valtický areál – historické centrum. joseph1699.cz (чес.). Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 22 грудня 2019. 
  27. Парадные залы. zamek-lednice.com (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  28. Княжеские апартаменты. zamek-lednice.com (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 
  29. Детские комнаты князей и княжон и Музей кукол. zamek-lednice.com (рос.). Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019. 

Посилання ред.