Відкрити головне меню

Жигмонд Баторі (угор. Báthory Zsigmond, 20 березня 1572 —27 березня 1613) — великий князь Трансильванії в 15861599 і 16011602 роках.

Жигмонд Баторі
Жигмонд Баторі
Coa Hungary Family Báthory.svg
 
Народження: 20 березня 1572(15720320)
Варад
Смерть: 27 березня 1613
Лібоховице
Похований: собор Св. Віта
Національність: угорці
Громадянство: Річ Посполита
Династія: Баторі
Батько: Криштоф Баторі
Мати: Ержбета Бочкаї
У шлюбі з: Марія Христина Габсбург

Медіафайли у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Баторі, гілки Баторі-Шомльо. Син Криштофа Баторі, трансильванського князя, та Ержбети Бочкаї.народився 1572 року в Вараді.Виховувався єзуїтами.

У 1581 році після смерті батька оголошений князем Трансильванії. Проте фактичну владу здійснювали представники короля Речі Посполитої Стефана Баторі, який одночасно був великим князем Трансильванії. Владуздійснюваларада на чолі із Денесом Чакі та Іштваном Бочкаї. Водночас угорський шляхтич Пал Мархазіза пропонував султанові 100 тис. флоринів в обиін на затвердження себе князем Трансильванії, атакож збільшення данини османам. Його підтримав великий візир Коча Сінан-паша. Втім рада на чолі із Чакі та Бочкаї відкинула вимоги султанського уряду, що вимагав сплати збільшеної данину вобмін на збереження влади родом Баторі. Зрештою було сплачено звичайну данину у 15 тис. флоринів.

1583 року Стефан баторій замість ради шляхти призначив радників Шандора Кенді, Фаркаша Коважочі та Ласло Сомборі. 1585 року їх змінив кальвініст Янош Гичі. Після смерті Стефана Баторія 1586 року Жигмонд став одноосібним правителем. Був одним з претендентів на трон Речі Посполитої, але через молодий вік був відкинутий польською шляхтою. Залишався правити під орудою регента Гичі, який 1587 року надав допомогу королю Речі Посполитої Сигізмунду III проти Максиміліана Австрійського.

Перше пануванняРедагувати

Лише після набуття повноліття 1588 року Жигмонд Баторі набув повної влади. Але за пропозицею стриєчних братів Балтазара і Іштвана погодився на пропозицію сейму вигнати єзуїтів з Трансильванії. За це папа римський Сікст V відлучив Жигмонда від церкви. За протекцією кардинала Андраша Баторі у 1590 році відлучення було скасовано. Після цього 1591 року надав дозвіл на повернення єзуїтів. проводив політику на зміцнення католицтва в Трансильванії. Продовжуючи політику батька, також запросив до свого суду італійських художників та ремісників, зробивши їх своїми радниками чи дворецькими.

Політика Жигмонда викликала невдаволення протестанської знаті, яка вимагала від князя прийнятя рішення лише за погодженням з радою. Водночас він вступив у конфлікт з Балтазаром, Іштваном і Андрашом Баторі. Зрештою 1592 року легат папи римського Аттіліо Амальтео домігся примирення між братами.

1593 року навимогу османського султана надав допомогу Арону Тирану, молдавськомугосподареві. Водночас планував оженитися на Анні Ваза (сестрі короля Сигізмунда III), щоб мати права на трон Речі Посполитої. проте цей план провалився.

1594 році османський султан Мурад III став готуватися до нової війни проти СвященноїРимської імперії. Водночас планувалося втручання османів в справи Трансильванії. Під впливом цього Жигмонд Баторі долучився до Священної ліги, яку організував папа римський Климент VIII. Цьому також сприяли успіхи імператора Рудольфа Габсбурга проти османів. Протезнать відмовилася підтримати дії князя. У відповідь Жигмонд зрікся влади на користь Балтазара Баторі, але його не визнала знать й вмовила Жигмонда повернутис яна трон. після цього князь наказав стратити противників війни з Османською імперії, серед яких був Балтазар Баторі. Багато їхніх родичів перейшли в католицизм, щоб запобігти конфіскації їхніх маєтків.

1595 року Трансильванія офіційно доєдналася до Священної Ліги, а імператор Рудольф II визнав спадкове право Баторі керувати Трансільванією й передав Жигмондові Березовський, Угочанський і Марамороський комітати. Для зміцнення союзу Баторі оженився на представниці династії Габсбург. Того ж року господар Михайло Хоробрий визнав зверхність Жигмонда над Валахією. Втім Арон Тиран відмовився підкорятися Трансильванії. У відповідь війська Баторі вдерлися до Молдавії, поваливши Арон. Новим господарем став Стефан Разван, що визнав зверхність Трансильванії. Але вже в серпні війська Речі Посполитоїповалили Развана, поставивши свого васала — Єремію Мовіле.Жигмонд Баторі надав війська Стефану Развану, але той убитві біля Сучави у грудні 1595 року зазнав поразки, потрапив у полон й був страчений.

Воднчоас Жигмонд Баторі вимушен був зосередити усю увагу на Валахії, куди вдерлися османські війська на чолі із великим візирем Кочасінан-пашою. Господар МихайлоХоробрийвимушен був відступити до кордону з Трансильванією. Для поповнення свого війська Баторі запропонував секеям долучитися до його війська в обмін на повернення їх колишніх прав. В результаті 23 тис. секеївпоповнили військо Трансильванії. В результаті війська під орудою Іштвана Бочкаї вжовтні 1595 року завдали поразки османам у битві біля Джурджи. Але Жигмонд Баторі відмовився повертати секеям їх права. У відповідь останні, скориставшись поїздкою Жигмонда до імператора Рудольфа II 1596 року підняли повстання, якепридушив Іштван Бочкаї.

Навесні 1596 року продовжив війну проти османської імперії. Втім спроба захопили Темішоару виявилася невдалою. Після цього доєднався до імпераського війська на чолі із Максиміліаном Габсбургом. Але той ужовтні 1596 року зазнав поразки у Керестецькій битві. Внаслідок цього Трансильваніяопиниласяв складній ситуації. Жигмонд вів перемовини з імператором та османським султаном, намагаючись вийти з війни. При цьому відновив католицьке єпископство в Альба-Юлії.

ЗреченняРедагувати

1597 року підписав угоду з Рудольфом II про передачу Трансильванії імператорові. Натомість Баторі мав отримати Опольсько-ратиборське князівство і щорічну платню в 50 тисю талерів. 1598 року угоду затвердив сейм Трансильванії. Намісником було призначено Максиміліана Габсбурга. Втім того ж року повернувся до Трансилвьанії, де здобув підтримки Іштвана Бочкаї. Незабаром на бік Баторі перейшло більшість шляхти. Але залога Вараду зберегла вірність імператору. Цим розгардіяжем скористалося османське військо, що вдерлося до Трансильванії. Спроби Жигмонда укласти мир з султаном виявилися марними.

1599 році Жигмонд зрікся на користь стриєчного брата Андраша Баторі. Того ж року анулював шлюб з дружиною, після цього перебрався до Речі Посполитої. Втім післязагибелі Андраша у 1600 році Жигмонд оголосив про бажання повернутися на трон. На той час в Трансиванії урядував Михайло Хоробрий як намісник імператора.

В цей час Іштван Чакі розпочав бойові дії проти Михайла Хороброго, який 1601 року вимушен був залишити Трансильванію. Слідом за цим через Молдавію за підтримких польських загонів та запорізьких козаків Жигмонд Баторі увійшов до Трансильванії.

Друге пануванняРедагувати

4 лютого 1601 року Жигмонд Баторі був оголошений князем Трансильванії на сеймі в Коложварі. Але невдовзі Михайло Хоробрий та імперський найманець Джорджо Баста атакували Баторі, який у битві біля Гуруслеу 3 серпня зазнав поразки.

Вбивство 9 серпня Михайла дозволило Баторі повернути владу в Трансильванії вже у вересні. За підтримки османських загонів відновив владунад усім князівством, окрім Коложвара. Проте Жигмонд Баторі відчував непевність свого становище. Тому 1602 року остаточно зрікся влади, передавши її імператорському наміснику Джорджо Басті. Після цього перебрався до Праги.

Останні рокиРедагувати

У 1605 і 1606 роках відкидав пропозиції імператора, Венеції та Іспанії повернути собі владу. У 1607 роціотримав маєтність Лібоховіце, депровів решту життя. Помер 1613 року.

ХарактерРедагувати

Відзначався амбіціями, хитрістю та впертістю. Водночас був досить побожним й вірним католицизму. Історик Ласло Надь вказує, що в джерелах відсутні відомості про стосунки Жигмонда з жінками й тому напевне він був гомосексуалистом.

ДжерелаРедагувати

  • Kurt W. Treptow, Ioan Bolovan. A History of Romania. — Center for Romanian Studies, 1997. — 740 p. — ISBN 9739809103.
  • Szegedi, Edit (2009). «The Birth and Evolution of the Principality of Transylvania (1541—1690)». In Pop, Ioan-Aurel; Nägler, Thomas; Magyari, András (eds.). The History of Transylvania, Vo. II (From 1541 to 1711). Romanian Academy, Center for Transylvanian Studies. pp. 99–111. ISBN 973-7784-04-9.
  • Keul, István (2009). Early Modern Religious Communities in East-Central Europe: Ethnic Diversity, Denominational Plurality, and Corporative Politics in the Principality of Transylvania (1526—1691). Brill. ISBN 978-90-04-17652-2.