Жервінчик білощокий

вид птахів
Жервінчик білощокий
Самець білощокого жервінчика (Сенегал)
Самець білощокого жервінчика (Сенегал)
Самиця білощокого жервінчика (Сенегал)
Самиця білощокого жервінчика (Сенегал)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Жайворонкові (Alaudidae)
Рід: Жервінчик (Eremopterix)
Вид: Жервінчик білощокий
Eremopterix leucotis
(Stanley, 1814)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Loxia leucotis Stanley, 1814
Pyrrhulauda leucotis (Stanley, 1814)
Посилання
Вікісховище: Eremopterix leucotis
Віківиди: Eremopterix leucotis
ITIS: 559956
МСОП: 22717192

Жерві́нчик білощокий[2] (Eremopterix leucotis) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.

Опис ред.

 
Самець білощокого жервінчика (Квазулу-Наталь, ПАР)
 
Білощокі жервінчики

Довжина птаха становить 12-13 см, вага 12,3-13,8 г. Довжина хвоста становить 48-55 мм, довжина дзьоба становить 10-11,5 мм. Виду притаманний статевий диморфізм.

У самців горло, підборіддя, горло, груди і верхня частина живота чорнувато-шоколадно-коричневі, на щоках і скронях великі білі плями, на задній частині шиї біла смуга. Спина і плечі каштанові, окремі пера на них мають білі або сірі краї і білі або сірі кінчики. Верхні покривні пера хвоста світло-коричневі, конрастують з більш темною спиною. Першорядні і другорядні махові пера коричневі, окрема пері мають світлі кінчики. Покривні пера крил коричневі зі світлими краями. Хвіст кричневий, центральні стернові пера мають рудуваті краї. Шості (крайні) стернові пера мають білуваті зовнішні опахала. Райдужки карі, дзьоб світло-роговий, лапи рогові.

У самиць голова коричнева, окрема пера на ній мають більш темну центральну частину. Спина коричневі, більш світла і менш яскрава, ніж у самців. Щоки і скроні білуваті, у деяких підвидів пістряві, сірувато-коричневі. Підборіддя, горло і груди світло-коричневі. окрема пера мають темно-коричневу або каштанову центральну частину, що надає шрудям плямистого вигляду. Середина живота темно-коричневі. Хвіст такий же, як у самців.

Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць, однак пера на голові, верхній частині спини і надхвісті темно-коричневі з білими кінчиками. Підборддя, горло і живіт білуваті, пера на них мають коричневу центральну частину. Груди у них такі ж, як у самиць.

Підвиди ред.

Виділяють п'ять підвидів:[3]

Поширення і екологія ред.

Білощокі жервінчики живуть у відкритих посушливих місцевостях, зокрема на сухих луках і в сухих трав'янистих саванах, в чагарникових саванах зустрічаються рідше. Північні популяції зустрічаються на висоті до 1800 м над рівнем моря, південні на висоті до 1200 м над рівнем моря. Білощокі жервінчики ведуть осілий або кочовий спосіб життя. Зустрічаються зграйками, які можуть нараховувати до 50 птахів. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з плямистими жервінчиками, в місцях, де ареали цих двох видів перетинаються.

Білощокі жервінчики живляться переважно насінням трав, а також комахами та іншими комахами. На півночі ареалу гніздування триває з жовтня по березень, під час сезону посухи, в Замбії, Зімбабве і Малаві птахи гніздяться з березня по вересень, в ПАР у березні-квітні. Як і інші жайворонки, білощокі жервінчики гніздяться на землі. В кладці 2 яйця. Інкуббаційний період триває 11 днів, насиджують переважно самиці, вдень їх іноді підмінають самці. За сезон може вилупитися два виводки.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Eremopterix leucotis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 18 листопада 2022
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 18 листопада 2022.

Джерела ред.

  • Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
  • Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.

Посилання ред.