Жан Клер
Жан Клер (фр. Jean Clair, власне Жерар Реньє, фр. Gérard Régnier; нар. 20 жовтня 1940, Париж) — французький історик сучасного мистецтва,[6] член Французької академії (2008).[7][8]
| Жан Клер | |
|---|---|
| фр. Jean Clair | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Gérard Régnier |
| Псевдо | Jean Clair |
| Народився |
20 жовтня 1940[1][2] (83 роки) Париж[3] |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | мистецтвознавець, журналіст, письменник, куратор мистецької виставки, куратор |
| Галузь | мистецтвознавство[4][4] |
| Alma mater | Ліцей Генріха IV, Гарвардський університет, Faculty of Arts of Paris[d], Паризький університет і Ліцей Карно |
| Науковий керівник | Андре Шастель |
| Знання мов | французька[5][4][…] |
| Членство | Французька академія, Національний комітет французької гравюриd, Academy of Morvand і Istituto Veneto di Scienze, Lettere ed Artid |
| Посада | директор музеюd і seat 39 of the Académie françaised |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Навчався в ліцеї Карно, потім — в ліцеї Генріха IV. Захистив дисертацію в Сорбонні (де його наставниками були Андре Шастель та Жан Греньє) та в Гарварді. З 1966 — співробітник різних музеїв: Державного музею сучасного мистецтва, кабінету графіки Центру Помпіду, директор Музею Пікассо в Парижі (1989—2005). Комісар численних виставок (Боннар, Дельво, Дюшан, Бальтюс, Музич, Картьє-Брессон та ін.). Головний редактор кількох художніх журналів (Зошити Музею сучасного мистецтва, 1979—1986, та ін), викладач історії мистецтва в Школі Лувру (1977—1980).
У 1995 році — директор 46-ї Венеційської бієнале.
Вибрана бібліографія ред.
- Les Chemins détournés (1962)
- Considérations sur l'état des Beaux-Arts (1983, 1989)
- Медуза. Contribution à une anthropologie des arts du visuel (1989)
- Le Voyageur égoïste (1989)
- Le Nez de Giacometti. Faces de careme, figures de carnaval (1992)
- Les Métamorphoses d'Eros (1996)
- Eloge du visible (1996)
- Malinconia. Motifs saturniens dans l'art de l'entre-deux guerres (1996)
- La Responsabilité de l'artiste (1997)
- Sur Marcel Duchamp et la fin de l'art (2000)
- La Barbarie ordinaire. Music à Dachau (2001)
- Court traité des sensations (2002)
- Du surréalisme considéré dans ses rapports au totalitarisme et aux tables tournantes (2003)
- De Immundo. Apophatisme et apocastase dans l'art d'auhourd'hui (2004)
- Journal atrabilaire (2006)
- Malaise dans les musées (2007)
- Lait noir de l'aube (2007)
- Autoportrait au visage absent (2008)
- La Tourterelle et le chat-huant (2009)
- Dialogue avec les morts (2011)
- Hubris: la fabrique du monstre dans l'art moderne: homoncules, géants et acéphales (2012)
- Le Temps des avant-gardes. Chroniques d'art 1968—1978 (2012)
Визнання ред.
Офіцер ордену Почесного легіону, командор ордену літератури та мистецтва. Премія Чино дель Дука (2005). Член Французької Академії (2008, крісло 39). Офіцер ордену «За заслуги» (2008)[9].
Література ред.
- Debray R. L'honneur des funambules: réponse à Jean Clair sur le surrealisme. Paris: Echoppe, 2003
Інтерв'ю ред.
- Interview avec Élisabeth Lévy, Le Point, 30/05/2003[Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Interview avec Élisabeth Lévy, Le Point, 11/10/2007[Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Babelio — 2007.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #120193183 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Éric Biétry-Rivierre, « Jean Clair, un “atrabilaire” sous la Coupole » [archive], Le Figaro, May 23, 2008. [in French]
- ↑ Éric Biétry-Riviérre, « Jean Clair, un “atrabilaire” sous la Coupole », Le Figaro, May 23, 2008
- ↑ Astrid de Larminat, « Jean Clair, le réactionnaire assumé » [Archives], Le Figaro, encart « Culture », November 4, 2013, page 48.
- ↑ Décret du 16 mai 2008 [Архівовано 4 червня 2011 у Wayback Machine.] // Journal officiel de la République française du 17 mai 2008.(фр.)