Жан-Батист Дюма
Жан-Бати́ст Анре́ Дюма́ (фр. Jean-Baptiste Andre Dumas; 14 липня 1800, Але, департамент Гар — 11 квітня 1884, Канни) — французький хімік.
.svg){kind=small}
Біографія
ред.У юності навчався аптекарській справі; у 1816 році відправився до Женеви, де працював помічником фармацевта. Закінчивши Женевський університет, в 1823 році перебрався до Парижу, де до 1840 року працював в Політехнічній школі; у 1835 році став професором. Одночасно Дюма викладав в Сорбонні (1832—1868), Центральній школі мистецтв і ремесел (1829—1852), одним із засновників якої він був, і у Вищій медичній школі (з 1839 року).
З 1832 року став членом Паризької АН, а в 1868 став її неодмінним секретарем. У 1859 Дюма став президентом Французького хімічного товариства. З 1840 року — член Лондонского королівського товариства, з 1845 — іноземний член-кореспондент Петербурзької АН, з 1880 — член Берлінської АН. У 1844 Лондонське королівське товариство нагородило Дюма медаллю Коплі. У 1849—1851 роках він був міністром сільського господарства і комерції Франції. Був членом Сенату (1856), президентом муніципальної ради Парижа (1859), начальником Монетного двору (1868). Кавалер ордена Почесного легіону (1863).
Наукова робота
ред.Наукові роботи Дюма відносяться в основному до області органічної хімії. У 1826 році він запропонував спосіб визначення щільності пари, за допомогою якого визначив атомну масу кількох елементів; проте Дюма не робив чіткої відмінності між атомом і молекулою, що привело його до помилкових висновків. У 1830 році він запропонував об'ємний спосіб кількісного визначення азоту в органічних сполуках (метод Дюма).
У 1827 Дюма встановив склад ацетону і естерів; спільно з французьким хіміком П. Булле прийшов до висновку, що ефірі, винному спирті й етилені міститься однаковий радикал, який Якоб Берцеліус назвав етерином. Дюма вважав етерин основою, подібною аміаку. Ці уявлення були розвинені в етеринну теорію — одну з теорій «складних радикалів».
У 1833—1834 він вивчав дію хлору на органічні сполуки і сформулював емпіричні правила заміщення водню хлором (реакція металепсії). У 1835 спільно з французьким хіміком Еженом Пеліго провів дослідження деревного спирту, і, зіставивши його склад і властивості з складом і властивостями винного спирту, заклав уявлення про клас спиртів. У 1839 спільно з Пеліго встановив, що жири є естерами. Отримавши в тому ж році трихлороцтову кислоту, висловив припущення, що будь-які елементи в хімічних сполуках можуть бути заміщені іншими. Ґрунтуючись на результатах своїх досліджень по металептичному заміщенню водню хлором, запропонував відмовитися від електрохімічного дуалізму Берцеліуса і висунув першу теорію типів.
Дюма також визначив емпіричну формулу індиго (1841), встановив існування першого гомологічного ряду в органічній хімії — ряду мурашиної кислоти (1843). У 1847 вперше отримав нітрили і розробив загальний метод їх синтезу. Крім органічної хімії, він вивчав вплив їжі на хімічний склад молока різних тварин і хімічний склад крові, займався також питаннями шовківництва, брав участь в заходах щодо боротьби з філоксерою. У 1851—1959 роках Дюма, як і дещо раніше німецький лікар Макс фон Петтенкофер, спробував знайти у хімічних елементів співвідношення, подібні тим, що виявляються в гомологічних рядах органічних сполук. Він показав, що атомні маси хімічно схожих елементів зазвичай відрізняються один від одного на величину, кратну восьми.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Dumas, Jean Baptiste André // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 8.
- ↑ а б Jean Baptiste André Dumas — 2009.
- ↑ а б Jean-Baptiste André Dumas / за ред. B. Delmas — 2009.
- ↑ а б senat.fr
- ↑ Jean-Baptiste Dumas / Assemblée nationale
- ↑ Jean Baptiste Dumas — ministère de la Culture.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #100828051 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Дюма // Энциклопедический лексикон — СПб: 1841. — Т. 17. — С. 392.
- ↑ http://www.astro.com/astro-databank/Dumas,_Jean-Baptiste
- ↑ http://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/00033798500200111
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ www.accademiadellescienze.it
Джерела
ред.- Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. — ISBN 5-06-001568-8. (рос.)
- Джуа М. История химии // Пер. с итал. — М. : Мир, 1966. (рос.)
- Partington J. R. A history of chemistry, v. 4, L., 1964. (англ.)