Ентоні Даунс
Anthony Downs
Ім'я при народженні англ. James Anthony Downs[1]
Народився 21 листопада 1930(1930-11-21)
Еванстон (Іллінойс)
Помер
Бетесда, Монтґомері, Меріленд, США[1]
Країна США США
Національність американець
Діяльність економіст, політолог, філософ
Alma mater Карлтонський коледж, Стенфордський університет
Галузь економіка, політологія
Заклад Чиказький університет[2], RAND[2] і Брукінґський інститут[2]
Ступінь кандидат наук з економіки
Науковий керівник Чиказького університету, RAND,Брукінгського інституту
Членство Американська академія мистецтв і наук

Ентоні Даунс (англ. Anthony Downs, 21 листопада 1930(19301121), м. Еванстон) — відомий американський вчений, працює в сферах економіки і політології, також спеціалізується на державній політиці та державному управлінні. Займався проблемами автомобільних заторів. Один з основоположників теорії раціонального вибору. Застосував економічні моделі для дослідження ієрархічної структури бюрократії, для якої властиві «витік влади» і «бюрократична негнучкість».

ОсвітаРедагувати

У 1952 році Ентоні Даунс отримав диплом бакалавра у галузі міжнародних відносин і політичної теорії в Карлтонському коледжі. А у 1956 році закінчив Стенфордський університет здобувши ступінь магістра і науковий ступінь кандидата наук з економіки.

Кар'єраРедагувати

В 1952—1962 рр. викладав на факультеті економіки і політології Чиказького університету. В 1963—1965 рр. був економічним консультантом RAND (англ. Research ANd Development). З 1959 р. по 1977 р. Ентоні Даунс працював в Корпорації досліджень нерухомості (англ. Real Estate Research Corporation), причому протягом чотирьох років займав пост голови ради директорів. Даунс був консультантом в найбільших корпораціях і державних установах США. Він працював в Департаменті житлового будівництва і міського розвитку США (англ. Department of Housing and Urban Development або скорочено англ. HUD), Білому домі, IBM та JCPenney. У 1967 році президент Ліндон Джонсон включив Даунса до Національної комісії з міських проблем, а в 1989 році Джек Кемп, секретар Департаменту житлового будівництва і міського розвитку США, назначив його в Консультативну комісію з регуляторних бар'єрів для доступного житла. Він є довіреною особою Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People або скорочено англ. NAACP). З 1997 року Даунс — науковий співробітник Брукінгського інституту у Вашингтоні. З червня 2004 року по березень 2005 року він був запрошеним співробітником Інституту державної політики Каліфорнії (англ. Public Policy Institute of California) в Сан-Франциско.

ДосягненняРедагувати

Ентоні Даунс є автором і співавтором 24 книг, близько 500 статей і понад 1000 доповідей. Він бере участь в більш ніж 100 організаціях і подовжує читати лекції з економіки та політики в сфері житлового будівництва і міського розвитку; розробив уявлення про розмежування державної політики і політики приватності. На Заході особливої популярності набула розроблена Ентоні Даунсом і вдосконалена Вільямом Рікером та Пітером Ордешуком гіпотеза про раціональний вибір, яка ґрунтується на твердженні, що раціональний виборець бере участь у виборах, виконуючи свій громадянський обов'язок, то він, зрозуміло, у кращому чи навіть найгіршому випадку повинен би мати певний зиск від подібної участі, бачити, яким чином його електоральна поведінка вплинула на результати голосування. Але… Насправді, враховуючи ту обставину, що у виборах беруть участь дуже багато людей, виборців, вплив його рішення на кінцевий результат голосування є не тільки незначним, але й часто навіть непомітним. Рольф Швері вказував, що з точки зору особистого інтересу, електоральна поведінка є нераціональною. Цей феномен отримав назву «парадокс голосування». Теорія «раціонального вибору» дала нові можливості пізнання специфіки політичних процесів, кардинально подолала обмеженість структурного функціоналізму і біхевіоризму. Політичний процес у теорії «раціонального вибору» найчастіше описується у вигляді «суспільного вибору», або певного набору так званих сценаріїв «теорії гри» («теорії ігор» у політичній науці Гордона Таллока).

Модель Хотеллінга-ДаунсаРедагувати

У 1957 році Ентоні Даунс припустив, що кандидати формують політику для того, щоб виграти вибори, а не виграють вибори для того, щоб формулювати політику, і на основі цього побудував базову модель політичної конкуренції. Її передумовами є наявність двох кандидатів у1 і у2, які вибирають позиції в одновимірному політичному просторі R ⊂ S з метою перемоги на виборах, а також «чесних» виборців vі ∈ S, і= 1,..,N, голосуючих за найбільш близьку програму (для спрощення будемо вважати, що їхня кількість непарна). Останнє означає, що функція виграшу кожного виборця Uі(vі) задовольняє умову: для будь-яких у1<у2<vі і vі<у2<у1

Uі(vі)>Uі(у2)>Uі(у1)

Слід зауважити, що Даунс фактично перевів у площину політичної конкуренції модель лінійного міста Гарольда Хотеллінга відмінність полягає в інтерпретації: замість просторової диференціації товару ми спостерігаємо диференціацію платформ в заданому політичному просторі. Зокрема, Даунс в якості альтернативи розглядав ставку оподаткування і, як наслідок, обсяг фінансування суспільних благ. Виборці з більш високим доходом віддадуть перевагу більш низькій ставці, і навпаки. Модель Даунса призводить до простого, хоча і не дуже логічного з точки зору здорового глузду, результату. Якщо виборці впорядковані v1 ≤ … ≤ vN, то при будь-якому парному виборі перемагає кандидат, який вибрав позицію медіанного виборця:

у1*=у2*= v(N+1)/2

У той же час на практиці цього не відбувається. Спробуємо вказати основні причини розбіжностей:

  1. Підтримка кандидатом певної ідеології. Незважаючи на те, що ми припускали стратегічну поведінку кандидатів, можуть існувати і кандидати, які стоять на певних позиціях і намагаються пройти у владу, чесно їх вказуючи.
  2. Двохетапні вибори. Цю ситуацію можна спостерігати, зокрема, на американських виборах президента. Спочатку кандидат бореться за висунення від партії і тільки потім за перемогу.
  3. «Байдужість» і «відчуження» — неучасть у голосуванні частини виборців.
  4. Багатовимірна шкала переваг, при якій наявність рівноваги стає практично неймовірною подією.

Список основних працьРедагувати

  • Економічна теорія демократії (An Economic Theory of Democracy, 1957);
  • Всередині бюрократії (Inside Bureaucracy, 1967);
  • Міські проблеми та перспективи (Urban Problems and Prospects, 1970);
  • Відкриття передмістя: міська стратегія для Америки (Оpening up the suburbs: an urban strategy for america, 1973);
  • Федеральні житлові субсидії: як вони працюють? (Federal housing subsidies: how are they working?, 1973);
  • Квартали та містобудування (Neighborhoods and urban development, 1981);
  • Оренда житла в 1980-х роках (Rental housing in the 1980s, 1983);
  • Все ще застряг в дорожньому русі (Still stuck in traffic, 1992);
  • Нові погляди столичної Америки (New visions for metropolitan america, 1994);
  • Міські справи та міська політика (Urban affairs and urban policy, 1998);
  • Політична теорія та громадський вибір (Political theory and public choice, 1998);
  • Вибрані есе Ентоні Даунса (The Selected Essays of Anthony Downs, 1998);
  • Розвиток менеджменту та доступне житло (Growth management and affordable housing, 2004);
  • Витрати на розростання: економічні наслідки неконтрольованого розвитку (Sprawl costs: economic impacts of unchecked development, 2005);
  • Ніагарський капітал (A Niagara of capital, 2007);
  • Нерухомість і фінансова криза (Real estate and the financial crisis, 2009).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Герасіна Л. М. Методологія і праксеологія досліджень політичних процесів /Л. М. Герасіна.— Харків,2017.— № 2(33).— С.19.
  • Кривошеїн В. В. Виборча фреквенція як індикатор політичної активності/В. В. Кривошеїн.— Дніпропетровськ: Грані,2013.— С.144.
  • Downs A. An Economic Theory of Democracy / Anthony Downs. — N. Y. : Harper,1957. — 310 р.

ПосиланняРедагувати