Відкрити головне меню

Сер Ентоні Іден (англ. Sir Anthony Eden, 12 червня 1897 — 14 січня 1977; з 1961 пер та 1-й граф Ейвонський, англ. 1st Earl of Avon) — британський державний діяч, консерватор, у 19351938 роках (кабінет Болдвіна) та у 19401945 (військовий уряд Черчилля) міністр закордонних справ, у 19551957 роках 64-й глава уряду, після того, як переміг на парламентських виборах у травні 1955 року. Він одним з перших розповів усьому світу про плани нацистів знищити всіх європейських євреїв. Саме йому належить заслуга з порятунку кількох сотень тисяч євреїв від Голокосту.

Ентоні Іден
Anthony Eden
Ентоні Іден
Прапор
64-й Прем’єр-міністр Великої Британії
7 квітня 1955 — 10 січня 1957
Монарх: Єлизавета II
Попередник: Вінстон Черчилль
Наступник: Гарольд Макміллан
Прапор
Міністр закордонних справ
28 жовтня 1951 — 7 квітня 1955
Монарх: Єлизавета II
Попередник: Герберт Моррісон
Наступник: Гарольд Макміллан
Прапор
Міністр закордонних справ
22 грудня 1940 — 26 липня 1945
Прем'єр-міністр: Вінстон Черчилль
Попередник: Едуард Вуд
Наступник: Бевін Ернест
Прапор
Міністр закордонних справ
22 грудня 1935 року — 20 лютого 1938 року
Прем'єр-міністр: Стенлі Болдвін
Попередник: Семюель Хор
Наступник: Едуард Вуд
 
Партія: Консервативна партія
Освіта: Оксфордський університет
Ім'я при народжені: англ. Robert Anthony Eden
Народження: 12 червня 1897(1897-06-12)
Дарем, Північно-Східна Англія, Англія, Сполучене Королівство
Смерть: 14 січня 1977(1977-01-14) (79 років)
Alvediston[d], Вілтшир[d], Вілтшир, Південно-Західна Англія, Англія, Велика Британія
Громадянство: Велика Британія і Сполучене Королівство
Віросповідання: англіканство
У шлюбі з: Clarissa Eden, Countess of Avon[d] і Beatrice Beckett[d]
Діти: Клариса Іден, графиня Ейвонська
Нагороди:
Орден підв'язки

Медіафайли у Вікісховищі?

Див. також: Іден

Під час прем'єрства Черчилля Іден вважався його наступником, проте проявив себе, перш за все, як міністр закордонних справ під час війни. Його прем'єрство виявилося короткочасним та невдалим (Суецька криза у 1956 році, що закінчилася для Великої Британії катастрофічно). Йому довелося піти у відставку після масових виступів населення та поступитися лідерством у партії Макміллану).

ДжерелаРедагувати