Відкрити головне меню

Енні Сміт Пек (англ. Annie Smith Peck) (19 жовтня 1850 — 18 липня 1935) — американська альпіністка й письменниця. Авторка чотирьох книг про подорожі і досліджень.

Енні Сміт Пек
англ. Annie Smith Peck
AnnieSmithPeckTradingCard.jpg
Народилася 19 жовтня 1850(1850-10-19)[1][2][…]
Провіденс, США[4]
Померла 18 липня 1935(1935-07-18)[1][2] (84 роки)
Мангеттен, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Поховання Род-Айленд
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States (1912-1959).svg США
Діяльність альпініст, викладачка університету
Alma mater Університет Мічигану[4] і Rhode Island College[d]
Заклад Університет Пердью[4] і Коледж Сміт[d][4]
Нагороди

БіографіяРедагувати

Дитинство і юність, освітаРедагувати

Пек народилася 19 жовтня 1850 у місті Провіденс[5].

Навчалася в гімназії, потім у школі доктора Стокбриджа для юних леді (англ.  Dr. Stockbridge's School for Young Ladies), у середній школі міста Провіденс (англ.  Providence High School), і в «Нормальній школі Род-Айленда» (англ.  Rhode Island Normal School) (нині Коледж Род-Айленд (англ.  Rhode Island College), де готували викладачів.

Після цього Пек викладала латинську мову в середній школі міста Провіденс, але затрималася там ненадовго, переїхала в штат Мічиган, щоб почати самостійне життя; там вона працювала вчителем математики і мов у середній школі міста Сагіно (англ.  Saginaw High School) аж до 1874 року. Пек хотіла вступити до Браунівського університету — того, в якому навчалися її батько і брати, — але жінок туди в той час не брали[6].

Але Пек все одно вирішила продовжити освіту й отримати повний ступінь. Коли вона написала про це додому, її рідні сприйняли як «абсолютну дурницю» вступ до коледжу в двадцять сім років. Але Пек наполягала на своєму, і батько погодився допомогти їй отримати таку саму освіту, як її брати. Енні Пек вступила до Мічиганського університету, який відкрив свої двері для жінок в 1871 році[7]. У 1878 році вона закінчила університет з відзнакою за спеціальністю «грецька та античні мови» (англ.  Greek and Classical Languages). У 1881 році вона отримала ступінь магістра грецької мови в університеті штату Мічиган. Потім Пек вирушила в Європу, де продовжила освіту в Ганновері та Афінах[8]. Пек стала першою жінкою, що навчалася в Американській школі антикознавства в Афінах (англ.  American School of Classical Studies at Athens). Там вона вивчала археологію, а також французьку, іспанську та португальську мови[6].

 
Енні Сміт Пек в одязі для скелелазання. 1878 рік.

У 1885 році вона захопилася альпінізмом і для початку піднялася на вершину Мису Мисено (італ.  Capo Miseno) висотою 300 футів в Італії і невеликі гірські перевали у Швейцарії, включаючи Теодул (10000 футів). Перебуваючи в Греції, вона піднялася на гори Імітос і Пентекус (3000-4000 футів). З 1881 по 1892 рік вона була піонерним професором (англ.  pioneering professor) у галузі археології та латинської мови в Університеті Пердью і Коледжі Сміт. Паралельно вона почала займатися самостійним проведенням лекцій, завдяки чому успішно заробляла гроші, і в 1892 році відмовилася від викладання в навчальних закладах, стала писати книги й проводити заняття з археології, альпінізму та читати лекції про свої подорожі.

Продовжуючи займатися альпінізмом, Пек сходила на кілька середньо-високих гір у Європі та Сполучених Штатах, включаючи гору Шаста. У 1895 році вона за прикладом Люсі Вокер (англ.  Lucy Walker): здійснила успішне сходження на Маттерхорн. Похідний одяг Енні Сміт — довга туніка, альпіністські черевики й особливо штани — була для жінок того часу дуже незвичайною й навіть зухвалою: носити штани в громадських місцях жінкам було заборонено під загрозою арешту. Це викликало не тільки серйозний ажіотаж у пресі, але й публічні дебати (наприклад, в «New York Times») з приводу того, чим жінки повинні займатися й ким вони можуть бути[6].

Енні Сміт Пек претендувала на світовий рекорд висоти сходження серед жінок-альпинисток, піднявшись на північну вершину (пік Уаскаран-Норте) гори Уаскаран в Перу. Але її рекорд був оскаржений іншою американською альпіністкою та суфражисткою — Фанні Буллок Уоркман, яка брала рекордні висоти в Гімалайських горах. Уоркмен найняла геодезистів і довела, що Пек помилилася приблизно на 600 метрів у вимірюванні висоти через несправність її альтиметра, який неправильно показав 7300 метрів над рівнем моря тоді, як дійсна висота вершини Уаскаран-Норте становить 6648 метрів. Так за Пек залишився рекорд серед альпинисток, які піднімалися на гори в Америці, а світовий рекорд — за Уоркмен[5]. Про це сходження Пек написала книгу «У пошуках вершини Америки: високогірний альпінізм у Перу й Болівії, у тому числі підкорення Уаскарана, а також деякі спостереження за країною, що лежить нижче, та її мешканцями» (англ.  The Search for the Apex of America: High Mountain Climbing in Peru and Bolivia, including the Conquest of Huascaran, with Some Observations on the Country and People Below). Саме з цієї книги взята її відома цитата: «мій дім там, де мій фургон» (англ.  My home is where my death is)[5].

Влада Перу відзначила досягнення Енні Сміт Пек: підскорена нею неголовна вершина гори Уаскаран в 1928 році була названа її ім'ям (Cumbre Aña Peck), а за внесок у розвиток американської торгівлі й промисловості Перу нагородило Пек золотою медаллю[9].

Після повернення вона написала дві книги: «Промислова й комерційна Південна Америка» (англ.  Industrial and Commercial South America) і «Південно-американське турне: путівник з описами» (англ.  The South American Tour: A Descriptive Guide). Обидві книги користувалися великою популярністю серед дипломатів, бізнесменів, корпорацій, політиків та туристів. Крім участі в суфражістському русі, Пек стала членом «Королівського географічного товариства» в 1917 році, а в 1925 році — членом «Товариства жінок-географів» (англ.  Society of Woman Geographers)[5][10]. Вона була однією із засновників Американського альпійського клубу[6].

Затята суфражистка Енні Пек ніколи не була заміжньою й до старості продовжувала займатися альпінізмом. Вона здійснила першосходження на одну із п'яти вершин гори Коропуна в Перу в 1911 році, коли їй було 65 років, і розгорнула там плакат з гаслом «women's Vote» на підтримку «Ліги жіночого виборчого права імені Жанни д'арк» (англ.  Joan of Arc Suffrage League), президентом якої вона хотіла стати в 1914 році[11].

У 1929—1930 роках Пек здійснювала обліт навколо Південної Америки для того, щоб продемонструвати доступність і безпеку авіаперельотів для туристів. Цей переліт став найдовшим у Північній Америці того часу. Пізніше вона опублікувала свою четверту й останню книгу: «Пролітаючи над Південною Америкою: двадцять тисяч миль повітрям» (англ.   Flying Over South America: Twenty Thousand Miles by Air). За цей захід Енні Сміт Пек була нагороджена Урядом Чилі: у 1930 році чилійський консул Луїс Е. Феліу (ісп. Luis E. Feliú) вручив їй нагороду за заслуги (англ.) «Decoration al Merito»[12].

Останньою вершиною, на яку зійшла Енні Пек у 82 роки, стала вершина гори Медісон (англ.) в штаті Нью-Гемпшир[10].

СмертьРедагувати

Пек почала світове турне в 1935 році у віці 84 років, але захворіла під час сходження на Афінський акрополь. Вона повернулася до готелю Монтерей у Нью-Йорку, де померла від бронхіальної пневмонії 18 липня 1935 року[13]. Її тіло було кремовано, а прах похований у Род-Айленді на Північному кладовищі Провіденса (англ.  North Burial Ground)[10].

Особисті папери Енні Сміт Пек (з 1873 по 1935 роки), зокрема щоденники, листи і фотографії, зберігаються в Бібліотеці архівів та спеціальних колекцій" (англ.  Library Archives and Special Collections) Бруклінського коледжу[14].

БібліографіяРедагувати

Список літературиРедагувати

  • Giffuni, Cathy. "Annie Peck Smith: A Bibliography, " Bulletin: Geography and Map Division, Special Libraries Association, No. 149, September 1987.
  • Kimberley, Hannah Scialdone. (2012). Woman at the Top: Rhetoric, Politics, and Feminism in the Texts and Life of Annie Smith Peck (Doctoral dissertation). Retrieved from ProQuest Dissertations and Theses Database. (AAT 3510626).ISBN 9781267349033.
  • Lamar, Christine. Annie Smith Peck, 1850—1935. Providence: Rhode Island Historical Society, 1985.
  • Magnus, Marilyn. Annie Smith Peck: Queen of the climbers. Macmillan: 1997. ISBN 0-02-182169-0.
  • Olds, Elizabeth Fagg. Women of the Four Winds: The Adventures of Four of america's First Women Explorers. Mariner Books: 1999. ISBN 0-395-95784-2.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. FemBio
  4. а б в г https://en.wikisource.org/wiki/Woman_of_the_Century/Annie_Smith_Peck
  5. а б в г Polk, Milbry C. (April 2014). Peck, Annie Smith. American National Biography Online. American National Biography. Процитовано 2 August 2015. 
  6. а б в г Sutton, Brook (November 16, 2014). Historical Badass: Annie Smith Peck. http://adventure-journal.com/. Adventure Journal. Процитовано 2 August 2015. 
  7. Woman at the top: Rhetoric, politics, and feminism in the texts and life of Annie Smith Peck
  8. Potter, Russell A. Annie Smith Peck. http://www.ric.edu/faculty/rpotter. Процитовано 2 August 2015. 
  9. «Woman at the Top», retrieved 12/8/2012.
  10. а б в James, Edward T.; James, Janet Wilson; Boye, Paul S., ред. (Jan 1, 1971). Peck, Annie Smith. Notable American Women, 1607-1950: A Biographical Dictionary, Volume 1. Harvard University Press. Процитовано 2 August 2015. 
  11. Annie Smith Peck: A woman's Place Is at the Top, retrieved 12/8/20012.
  12. Annie Smith Peck: A woman's Place Is at the Top" http://anniesmithpeck.org/pecks-bio-4/, retrieved 12/8/20012.
  13. Peck, Annie Smith. Encyclopedia.com. Encyclopedia of World Biography. 2005. Процитовано 2 August 2015. 
  14. The Annie Smith Peck Collection. Brooklyn College Library Archives and Special Collections. Архів оригіналу за 2015-10-03. Процитовано 2 August 2015.