Еміль Ніколаус фон Резнічек
Барон Еміль Ніколаус Йозеф фон Резнічек (нім. Emil Nikolaus Joseph Freiherr von Rezniček; 4 травня 1860, Відень — 2 серпня 1945, Берлін) — австрійський композитор чеського походження. Син генерала Йозефа фон Резнічека, зведеного в баронський титул в 1860 році й єдинокровний брат художника-карикатуриста Фердинанда фон Резнічека.
| Еміль Ніколаус фон Резнічек | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 4 травня 1860[1][2][3] |
| Місце народження | Відень, Австрійська імперія[4][1][2] |
| Дата смерті | 2 серпня 1945[1][2] (85 років) |
| Місце смерті | Берлін, Німеччина[1][2] |
| Поховання | Wilmersdorfer Waldfriedhof Stahnsdorfd |
| Громадянство | Австрійська імперія, Долитавщина, Перша Австрійська Республіка, Федеративна держава Австрія і Третій Рейх |
| Професії | композитор, викладач університету |
| Освіта | Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона |
| Вчителі | Вільґельм Маєр (композитор)[5] |
| Жанри | опера і симфонія |
| Заклад | Hochschule für Musik Hanns Eisler Berlind |
| Нагороди | |
| Батько | Josef von Rezničekd |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Вивчав право і музику, потім тільки музику (у Вільгельма Маєра) в Ґраці, пізніше займався також в Лейпцизькій консерваторії у Карла Райнеке і Саломона Ядассона. У 1886—1894 роках працював в Празі, де в 1894 році написав і поставив оперу «Донна Діана» (увертюра з неї до сих пір є найбільш виконуваним твором Резнічека). Надалі Резнічек жив переважно в Берліні, в 1909—1911 роках був капельмейстером Берлінської комічної опери, з 1920 року викладав в Берлінській вищій музичній школі.
Творча спадщина Резнічека досить широка, включає сім опер, п'ять симфоній й інші оркестрові твори (в тому числі увертюру «Раскольников», 1931), п'ять струнних квартетів, фортеп'янну і органну музику. Оригінальною рисою музики Резнічека є її часто іронічний характер: такі, зокрема, опера «Синя Борода» (нім. Ritter Blaubart; 1915—1917), частково симфонічна поема «Переможець» (нім. Der Sieger; 1913) з «Танцем навколо золотого тільця» і «Танцювальною симфонією» та Тарантелою, що входять до її складу, а симфонічна поема «Невдаха» (нім. Schlemihl; 1912) вважається прямою пародією на симфонію «Життя героя» Ріхарда Штрауса, з яким Резнічек дружив. Прем'єрами симфоній Резнічека дириґували Артур Нікіш і Фелікс Вайнгартнер.
З середини 1990-х рр. в Німеччині й Австрії піднімається нова хвиля зацікавлення музикою Еміля фон Резнічека: в 1996 році Квартет імені Шуберта вперше виконує перший квартет Резнічека (1921), в 2000-ні рр. починають з'являтися записи його творів.
Іменем Резнічека названа вулиця в Відні (нім. Reznicekgasse).
Примітки ред.
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118744798 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Česká divadelní encyklopedie
- ↑ Institut für kunst-und musikhistorische Forschungen Reznicek (Rezniček), Familie Josef Resnitschek
- ↑ Г. Риман Резничек // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1090.
- ↑ Österreichisches Musiklexikon Online
Посилання ред.
- Сторінка про Еміля фон Резнічека на особистому сайті його онука [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.](нім.)
- Резнічек, Еміль Ніколаус фон: ноти творів