Вікіпедія

Еліґій Нуайонський

Елігій Нуайонський

Еліґій Нуайонський або Святий Еліґій (лат. Eligius, фр. Éloi, Eloy, Loye, 588(0588), Франція — 1 грудня 660, Нуайон, Франція) — єпископ Нуайона (641—660), святий римо-католицької церкви. Еліґій був, згідно з легендою, спочатку успішним ковалем, потім золотарем при дворі королів Меровінгів і, нарешті, священиком і єпископом. День пам'яті в католицькій церкві — 1 грудня.

Еліґій Нуайонський
лат. Eligius, фр. Éloi, Eloy, Loye
Народився 11 червня 588
Шаптела, Франкське королівство
Помер 1 грудня 660 (72 роки)
Нуайон, Нейстрія, Франкське королівство
Країна  Франкське королівство
Діяльність католицький священник, ювелір, письменник, католицький єпископ
Знання мов латина[1]
Посада єпископ[1]
Конфесія католицька церква
Автограф

Біографія ред.

Еліґій народився в обійсті Шаптель, що за 9 кілометрів на північ від Ліможа, в Аквітанії (нині Франція), в освіченій і впливовій галло-римській родині. Його батько, побачивши в сина незвичний талант, відправив його навчатися ювелірній справі до ювеліра Аббона, майстра монетного двору в Ліможі.

Пізніше сім’я перебралася до Нейстрії. Тут хлопець влаштувався працювати помічником майстра і скарбника королівського двору Боббо, за рекомендацією якого Хлотар II, король франків, доручив йому зробити золотий трон, прикрашений дорогоцінним камінням[2]. На службі в короля Еліґій показав себе як талановитий і чесний майстер, сповнений Божого страху — ніхто не міг звинуватити Еліґія в шахрайстві з коштовними матеріалами. Після чого Хлотар II призначив його королівським ювеліром і майстром монетного двору в Марселі[2], а згодом — фінансовим розпорядником королівського двору.

Після смерті Хлотара в 629 році, Дагоберт I призначив Еліґія, друга свого батька, своїм головним радником. Репутація Еліґія швидко поширювалася до такої міри, що посли спочатку шукали Еліґія за порадою і віддали йому шану перед тим, як піти до короля. Еліґій виконував дипломатичні функції при відносинах між франками і бретонцями. При Дагоберті Еліґій був також ювеліром і скарбником королівського двору. Попри добру платню, Еліґій не прагнув до розкоші. Приділяв чимало часу благодійної діяльності, допоміг у будівництві двох монастирів, лікарень. Зі своїх статків помагав нужденним. Еліґій покинув служіння при королівському дворі та вступив до монастиря.

 
Підпис св. Еліґія (Eligius), фінансиста і міністра Дагоберта І ; зі Статуту про заснування абатства Соліньяк (Mabillon, Da Re Diplomatica).

Після смерті Дагоберта I (639) королева Нантільда посіла трон, оскільки король Хлодвіг II був ще дитиною. Під час цього регентства Еліґій розпочав кампанію проти симонії в церкві.

Після смерті Акарія, єпископа Нуайону і Турне, Еліґій був призначений його наступником з одностайним схваленням духовенства та народу. 13 травня 641 року Еліґій був висвячений в сан єпископа. «Отож, мимоволі, золотар був пострижений і став опікуном міст або муніципалітетів графства Вермандуа, до яких належать столиця, Турне, який колись був королівським містом, та Нойон, Гент і Кортрейк з Фландрії»[3].

У своїй пастирській діяльності займався проповідницькою діяльністю серед місцевих язичників. Присвятив багато років поширенню християнства в Нідерландах та Фландрії, заснував нові монастирі і будував церкви. Його молитвами був врятований від пожежі храм святого Марціала та сталося чудо зцілення паралітика. Святий Еліґій залишив гомілії на тему Останнього суду та проповіді.

Еліґій помер 1 грудня 660 року. У 667 році мощі Еліґія були поміщені в кафедральному соборі Нуайона його наступником святим Момеленом.

Покровитель ред.

Св. Еліґій є святим покровителем деяких металообробних професій: золотарів і сріблярів, карбувальників, зброярів, граверів, слюсарів, ковалів, ливарників, майстрів монетного двору, годинникарів, а також нумізматів і колекціонерів монет. Хоча англійські металообробники прийняли як свого покровителя св. Дунстана. Він є також покровителем інших професій: землеробів, фермерів, майстрів карет, виробників ламп, шахтарів, слуг, кучерів, торговців кіньми, сідлярів, ветеринарів.

Св. Еліґій також є покровителем великої рогатої худоби та коней (з 17 століття)[4]; міста Болоньї.

Щорічно, 9 грудня, в соборі Нотр-Дам де Парі відбувається служба Божа для членів Братства св. Еліґія. Це успадковано від традиції Травневого приношення, як правило, релігійного живопису, зробленого для Собору між 1630 і 1707 рр. паризькими золотарями[5]. Традицію було відроджено в 1953 році паризькими золотарями, які утримують вівтар, розп'яття над ним та статую святого[6].

Ім’я Еліґія носить нагорода Німецького нумізматичного товариства (нім. Eligiuspreis)[7].

Легенда про підковування коня ред.

Існує легенда, що св. Еліґій вирішив підкувати норовливого коня, яким опанував диявол. Відрізавши коневі ногу, щоб було зручніше підковувати, майстер підбив підкову, а потім дивним чином «приростив» ногу назад[8].

 
Ганс Лей Старший : Еліґій (посередині).

Легенда зображена в різьбленні Парафіяльної церкви м. Вінкантон, Англія, церкві с. Слептон в Нортхемптонширі, Англія[9], на гобелені в старовинному хоспісі (Готель Дьє) в м. Бон, Франція[10], на фресці в соборі м. Орхус, Данія, а також на полотні, яке приписується живописцю XIV-го століття, Ніколо ді П'єтро Джеріні, в музеї дю Петі Пале в м. Авіньйон, Франція[11]. Картина була вилучена у австрійського колекціонера німцями під час Другої світової війни, і була повернена спадкоємцям первісних власників у березні 2013 року французьким Міністерством культури.

В мистецтві ред.

Часто зустрічається на картинах художників болонської школи, будучи покровителем м. Болонья. Зображується в єпископському вбранні, але частіше — за роботою з коштовним матеріалом, або як карбувальник (в шапочці, з шкіряним фартухом). Атрибути - знаряддя праці ювеліра: молоток, щипці, ковадло, міхи. Якщо твір замовлено гільдіями, патроном яких він був, може бути зображений за гравіруванням чаші або підносячи королю золоту раку.

 
Св. Еліґій з атрибутами - молотком, кліщами та підковою (XIV ст.) на порталі церкви Ойа (Öja kyrka, о. Готланд, Швеція).

Можуть зображуватися епізоди з життя:

  • підковує відрізану ногу коня;
  • перемагає Сатану - тримає його за ніс кліщами.

Зображення св. Еліґія на печатці Львівського цеху золотарів ред.

 
Печатка львівського цеху золотарів. Львівський історичний музей

У Львівському історичному музеї зберігається печатка львівського золотарського цеху. Печатка круглої форми (d 30 мм), виготовлена зі срібла, насаджена на дерев’яне точене руків’я. У центрі печатки зображений патрон цеху Св. Еліґій у єпископських шатах що сидить на троні. У правій руці святий тримає молоточок, а у лівій – келих. Перед Св. Еліґієм стоїть шперак (спеціальне ковадло) в пеньку. За ним — стіл з інструментами та виробами, під стіною — горно. На передньому плані, унизу печатки, за фігурним картушем із зображенням подвійного кубка, зображений крокуючий лев. По краю кола розташовано напис латиною із скороченням слів «: SIGIL : CONTUB : AURIFA : LEOPOL» (печатка львівського цеху золотарів). Печатка, ймовірно, була виготовлена з нагоди затвердження статуту вже самостійного цеху львівських ювелірів у 1600 році, або невдовзі після цього, після виокремлення від цеху малярів, конвісарів і гарматників.

Зображення св. Еліґія на печатці Ужгородського цеху золотарів ред.

На печатці цеху золотарів м. Ужгорода теж зображена в центрі постать св. Еліґія в образі ремісника, який сидячи працює над виготовленням келиха. В лівій руці тримає молоток, у правій - заготовку для келиха, що розміщується на ковадлі. Навколо напис: "+ SIGILYM + CEH + AVRIFABRORVM + DE UNG + 1666."

В кіно ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
  2. ↑ а б Van der Essen, Léon. "St. Eligius." The Catholic Encyclopedia. Vol. 5. New York: Robert Appleton Company, 1909.(англ.)
  3. ↑ Saint Ouen of Rouen. The Life of Saint Eligius (Vita Sanci Eligii). Translated by Jo Ann McNamara.(англ.)
  4. ↑ Olmert, Michael (1996). Milton's Teeth and Ovid's Umbrella: Curiouser & Curiouser Adventures in History, p.230. Simon & Schuster, New York. ISBN 0-684-80164-7(англ.)
  5. ↑ "Les Grands "Mays" de Notre-Dame de Paris".(фр.)
  6. ↑ "Messe de la Saint Éloi".(фр.)
  7. ↑ Eligiuspreis [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.], сайт Німецького нумізматичного товариства.(нім.)
  8. ↑ Daniel, Roger M. (2016). The Quest for King Arthur. Lulu.com. p. 122. ISBN 9781326677428(англ.)
  9. ↑ "St. Eloi shoeing a possessed horse, Slapton, Northamptonshire"(англ.)
  10. ↑ "Tapestry of the Miracle of Saint Eligius (Eloy)".(англ.)
  11. ↑ Breeze, Andrew (1991). "Chaucer, St. Loy, and the Celts" (PDF). Reading Medieval Studies. 17: 110.(англ.)

Література ред.

  • Петренко М. З. Українське золотарство XVI—XVIII ст. — Наукова думка, 1969. — С - 27.
  • Гавриленко В. Спроба визначення емблеми цеху золотарів: сігіллограма // Друга наук, геральд. конф… — С. 22 — 24.
  • Економічні привілеї міста Львова XV–XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів та купецьких корпорацій / упор. М. Капраль — Львів: Літературна агенція Піраміда, 2007. — 816 с., 8 іл. ISBN 978-966-02-4312-5

Посилання ред.

Еліґій Нуайонський
у сестринських Вікіпроєктах
  Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліґій_Нуайонський&oldid=42444253