Еліґій Нуайонський

Елігій Нуайонський

Еліґій Нуайонський або Святий Еліґій (лат. Eligius, фр. Éloi, Eloy, Loye, 588(0588), Франція — 1 грудня 660, Нуайон, Франція) — єпископ Нуайона (641—660), святий Римсько-Католицької Церкви. Еліґій був, згідно з легендою, спочатку успішним ковалем, потім золотарем при дворі королів Меровінгів і, нарешті, священиком і єпископом. День пам’яті в Католицькій Церкві — 1 грудня.

Еліґій Нуайонський
лат. Eligius, фр. Éloi, Eloy, Loye
Petrus Christus 003.jpg
Народився 588
Шаптела
Помер 1 грудня 660
Нуайон
Діяльність католицький священник, ювелір, єпископ, письменник
Знання мов латина[1]
Посада католицький єпископ[d]
Конфесія католицька церква
Автограф Signature de St Eloy Eligius.png

БіографіяРедагувати

Еліґій народився в обійсті Шаптель, що за 9 кілометрів на північ від Ліможа, в Аквітанії (нині Франція), в освіченій і впливовій галло-римській родині. Його батько, побачивши в сина незвичний талант, відправив його навчатися ювелірній справі до ювеліра Аббона, майстра монетного двору в Ліможі.

Пізніше сім’я перебралася до Нейстрії. Тут хлопець влаштувався працювати помічником майстра і скарбника королівського двору Боббо, за рекомендацією якого Хлотар II, король франків, доручив йому зробити золотий трон, прикрашений дорогоцінним камінням[2]. На службі в короля Еліґій показав себе як талановитий і чесний майстер, сповнений Божого страху — ніхто не міг звинуватити Еліґія в шахрайстві з коштовними матеріалами. Після чого Хлотар II призначив його королівським ювеліром і майстром монетного двору в Марселі[2], а згодом — фінансовим розпорядником королівського двору.

Після смерті Хлотара в 629 році, Дагоберт I призначив Еліґія, друга свого батька, своїм головним радником. Репутація Еліґія швидко поширювалася до такої міри, що посли спочатку шукали Еліґія за порадою і віддали йому шану перед тим, як піти до короля. Еліґій виконував дипломатичні функції при відносинах між франками і бретонцями. При Дагоберті Еліґій був також ювеліром і скарбником королівського двору. Попри добру платню, Еліґій не прагнув до розкоші. Приділяв чимало часу благодійної діяльності, допоміг у будівництві двох монастирів, лікарень. Зі своїх статків помагав нужденним. Еліґій покинув служіння при королівському дворі та вступив до монастиря.

 
Підпис св. Еліґія (Eligius), фінансиста і міністра Дагоберта І ; зі Статуту про заснування абатства Соліньяк (Mabillon, Da Re Diplomatica).

Після смерті Дагоберта I (639) королева Нантільда посіла трон, оскільки король Хлодвіг II був ще дитиною. Під час цього регентства Еліґій розпочав кампанію проти симонії в церкві.

Після смерті Акарія, єпископа Нуайону і Турне, Еліґій був призначений його наступником з одностайним схваленням духовенства та народу. 13 травня 641 року Еліґій був висвячений в сан єпископа. "Отож, мимоволі, золотар був пострижений і став опікуном міст або муніципалітетів графства Вермандуа, до яких належать столиця, Турне, який колись був королівським містом, та Нойон, Гент і Кортрейк з Фландрії"[3].

У своїй пастирській діяльності займався проповідницькою діяльністю серед місцевих язичників. Присвятив багато років поширенню християнства в Нідерландах та Фландрії, заснував нові монастирі і будував церкви. Його молитвами був врятований від пожежі храм святого Марціала та сталося чудо зцілення паралітика. Святий Еліґій залишив гомілії на тему Останнього суду та проповіді.

Еліґій помер 1 грудня 660 року. У 667 році мощі Еліґія були поміщені в кафедральному соборі Нуайона його наступником святим Момеленом.

ПокровительРедагувати

Св. Еліґій є святим покровителем деяких металообробних професій: золотарів і сріблярів, карбувальників, зброярів, граверів, слюсарів, ковалів, ливарників, майстрів монетного двору, годинникарів, а також нумізматів і колекціонерів монет. Хоча англійські металообробники прийняли як свого покровителя св. Дунстана. Він є також покровителем інших професій: землеробів, фермерів, майстрів карет, виробників ламп, шахтарів, слуг, кучерів, торговців кіньми, сідлярів, ветеринарів.

Св. Еліґій також є покровителем великої рогатої худоби та коней (з 17 століття)[4]; міста Болоньї.

Щорічно, 9 грудня, в соборі Нотр-Дам де Парі відбувається служба Божа для членів Братства св. Еліґія. Це успадковано від традиції Травневого приношення, як правило, релігійного живопису, зробленого для Собору між 1630 і 1707 рр. паризькими золотарями[5]. Традицію було відроджено в 1953 році паризькими золотарями, які утримують вівтар, розп'яття над ним та статую святого[6].

Ім’я Еліґія носить нагорода Німецького нумізматичного товариства (нім. Eligiuspreis)[7].

Легенда про підковування коняРедагувати

Існує легенда, що св. Еліґій вирішив підкувати норовливого коня, яким опанував диявол. Відрізавши коневі ногу, щоб було зручніше підковувати, майстер підбив підкову, а потім дивним чином «приростив» ногу назад[8].

 
Ганс Лей Старший : Еліґій (посередині).

Легенда зображена в різьбленні Парафіяльної церкви м. Вінкантон, Англія, церкві с. Слептон в Нортхемптонширі, Англія[9], на гобелені в старовинному хоспісі (Готель Дьє) в м. Бон, Франція[10], на фресці в соборі м. Орхус, Данія, а також на полотні, яке приписується живописцю XIV-го століття, Ніколо ді П'єтро Джеріні, в музеї дю Петі Пале в м. Авіньйон, Франція[11]. Картина була вилучена у австрійського колекціонера німцями під час Другої світової війни, і була повернена спадкоємцям первісних власників у березні 2013 року французьким Міністерством культури.

В мистецтвіРедагувати

Часто зустрічається на картинах художників болонської школи, будучи покровителем м. Болонья. Зображується в єпископському вбранні, але частіше — за роботою з коштовним матеріалом, або як карбувальник (в шапочці, з шкіряним фартухом). Атрибути - знаряддя праці ювеліра: молоток, щипці, ковадло, міхи. Якщо твір замовлено гільдіями, патроном яких він був, може бути зображений за гравіруванням чаші або підносячи королю золоту раку.

 
Св. Еліґій з атрибутами - молотком, кліщами та підковою (XIV ст.) на порталі церкви Ойа (Öja kyrka, о. Готланд, Швеція).

Можуть зображуватися епізоди з життя:

  • підковує відрізану ногу коня;
  • перемагає Сатану - тримає його за ніс кліщами.

Зображення св. Еліґія на печатці Львівського цеху золотарівРедагувати

 
Печатка львівського цеху золотарів. Львівський історичний музей

У Львівському історичному музеї зберігається печатка львівського золотарського цеху. Печатка круглої форми (d 30 мм), виготовлена зі срібла, насаджена на дерев’яне точене руків’я. У центрі печатки зображений патрон цеху Св. Еліґій у єпископських шатах що сидить на троні. У правій руці святий тримає молоточок, а у лівій – келих. Перед Св. Еліґієм стоїть шперак (спеціальне ковадло) в пеньку. За ним - стіл з інструментами та виробами, під стіною - горно. На передньому плані, унизу печатки, за фігурним картушем із зображенням подвійного кубка, зображений крокуючий лев. По краю кола розташовано напис латиною із скороченням слів «: SIGIL : CONTUB : AURIFA : LEOPOL» (печатка львівського цеху золотарів). Печатка, ймовірно, була виготовлена з нагоди затвердження статуту вже самостійного цеху львівських ювелірів у 1600 році, або невдовзі після цього, після виокремлення від цеху малярів, конвісарів і гарматників.

Зображення св. Еліґія на печатці Ужгородського цеху золотарівРедагувати

На печатці цеху золотарів м. Ужгорода теж зображена в центрі постать св. Еліґія в образі ремісника, який сидячи працює над виготовленням келиха. В лівій руці тримає молоток, у правій - заготовку для келиха, що розміщується на ковадлі. Навколо напис: "+ SIGILYM + CEH + AVRIFABRORVM + DE UNG + 1666."

В кіноРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Mirabile: Digital Archives for Medieval CultureSISMEL – Edizioni del Galluzzo.
  2. а б Van der Essen, Léon. "St. Eligius." The Catholic Encyclopedia. Vol. 5. New York: Robert Appleton Company, 1909.(англ.)
  3. Saint Ouen of Rouen. The Life of Saint Eligius (Vita Sanci Eligii). Translated by Jo Ann McNamara.(англ.)
  4. Olmert, Michael (1996). Milton's Teeth and Ovid's Umbrella: Curiouser & Curiouser Adventures in History, p.230. Simon & Schuster, New York. ISBN 0-684-80164-7(англ.)
  5. "Les Grands "Mays" de Notre-Dame de Paris".(фр.)
  6. "Messe de la Saint Éloi".(фр.)
  7. Eligiuspreis, сайт Німецького нумізматичного товариства.(нім.)
  8. Daniel, Roger M. (2016). The Quest for King Arthur. Lulu.com. p. 122. ISBN 9781326677428(англ.)
  9. "St. Eloi shoeing a possessed horse, Slapton, Northamptonshire"(англ.)
  10. "Tapestry of the Miracle of Saint Eligius (Eloy)".(англ.)
  11. Breeze, Andrew (1991). "Chaucer, St. Loy, and the Celts" (PDF). Reading Medieval Studies. 17: 110.(англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Петренко М.З. Українське золотарство XVI-XVIII ст. - Наукова думка, 1969. - С - 27.
  • Гавриленко В. Спроба визначення емблеми цеху золотарів: сігіллограма // Друга наук, геральд. конф... - С. 22 – 24.
  • Економічні привілеї міста Львова ХV–ХVІІІ ст.: привілеї та статути ремісничих цехів та купецьких корпорацій / упор. М. Капраль - Львів: Літературна агенція Піраміда, 2007. - 816 с., 8 іл. ISBN: 978-966-02-4312-5

ПосиланняРедагувати