Ельвіра Мадіґан (дан. Elvira Madigan, нар.4 грудня 1867(18671204), Фленсбург — пом.19 липня 1889, Нерресков, острів Тосінге) — данська циркова актриса (циркова наїзниця, канатоходець). Вона і її коханий, шведський лейтенант, граф Сікстен Спарре (27 вересня 1854, Мальме — 19 липня 1889, Нерресков, острів Тосінге) є найбільш відомим в Скандинавії прикладом трагічної любові.

Ельвіра Мадіґан
Гедвіга Антуанетта Ізабелла Елеонора Йєнсен
ElviraMadigan01.jpg
Портрет Ельвіри Мадіґан
Народилася 4 грудня 1867(1867-12-04)
Flag of Prussia (1892-1918).svg Пруссія, місто Фленсбург
Померла 19 липня 1889(1889-07-19) (21 рік)
о. Тосінге, Нерресков («Північний ліс»)
·вогнепальне поранення
Поховання с. Ландет (о. Тосінге)
Підданство Данія Данія
Діяльність циркова актриса (циркова наїзниця, канатоходець)
Батько John Madigand
Мати Laura Madigand

МолодістьРедагувати

 
Граф Сікстен Спарре
 
Могила Ельвіри Мадіґан та графа Сікстена Спарре на цвинтарі села Ландет, 2009 рік

Ельвіра Мадіґан, (справжнє ім'я при народженні — Гедвіга Антуанетта Ізабелла Елеонора Йєнсен) народилася у місті Фленсбург у Пруссії (нині земля Шлезвіг-Гольштейн Німеччини). Її мати Елеонора (Лаура) Сесілія Христина Марія Олсен, була норвезько-фінська циркова актриса. Їй було трохи більше 17 років і вона не перебувала у шлюбі, коли в неї народилася донька Ельвіра. Батько Ельвіри був данський акробат, Фредерік Йєнсен, який помер кілька років по тому[1].

Мати Ельвіри, у 1870 році зустріла американського артиста цирку, а пізніше циркового менеджера Джона Мадіґана. Мати Ельвіри і Джон Мадіґан, перш ніж одружитися, жили і виступали разом протягом багатьох років і в кінцевому рахунку сформували свою власну циркову трупу («Циркова трупа Мадіґан»)[1].

Перший виступ маленької Ельвіри на сцені в ролі наїзниці відбувся у 1872 році в копенгагенському парку розваг Тіволі. Пізніше вона виступає в парі з прийомною дочкою свого вітчима Мадіґана — як «Сестри Ельвіра та Гізела Мадіґани». Виступи дівчаток користувалися в Данії великим успіхом; в 1886 році в Копенгагені вони були нагороджені королем Крістіаном IX «Золотим хрестом». В цьому ж році їх цирк вельми успішно гастролював у Парижі, Лондоні, Берліні, Брюсселі, Амстердамі та Одесі.

ТрагедіяРедагувати

У 1888 році, під час виступів цирку в Швеції у місті Крістіанстад, Ельвіра зустрічає шведського дворянина і кавалерійського офіцера драгунського полку Бенгта Едварда Сікстена Спарре, який походив із старовинного аристократичного роду, Сикстен Спарре. Спарре та Ельвіра закохалися один в одного з першого погляду. Між парою почався обмін листами, проте їх шлюб був неможливий. Крім непереборних класових відмінностей між закоханими, перешкодою служило і те, що С. Спарре був одружений — хоч і був нещасливий у шлюбі, — і мав двох дітей. До того ж цирк «Мадіґан» не бажав втрачати Ельвіру, чиї виступи були його головним атракціоном, як і намагався уникати будь-яких скандалів навколо неї. Тому листування між Спарре та Ельвірою відбувалося таємно.

Після обміну любовними листами протягом більше як двох років, під час гастролей цирку в Швеції, у червні 1889 року, Ельвіра та Сікстен здійснили свою заплановану в листах і давно задуману втечу від суспільства. З боку Спарре, як офіцера, це ще й дорівнювало дезертирству з армії. Вони втекли в Данію, де провели близько місяця в готелі містечка Свендборг[en], видаючи себе за молоду пару. У них закінчувались гроші, тому вони змушені брати продукти у борг.

Коли 15 липня 1889 року цирк «Бергман», в якому виступав протягом багатьох років зведений брат Ельвіри — Оскар, прибув в Свендборг, пара через страх, що їх впізнають, спішно вирушає в тривалу подорож, на поромі до прилеглого острова Тосінге. Тут у селі Троєнсе, вони знімають кімнату у місцевого рибалки, де годинами проводили час в альтанці у саду. Вони вирізали свої імена і серця на дощечці. Спарре написав листа в готель у Свендборг, повідомивши, що вони повернуться у четвер, 18 липня. Проте, за відсутності фінансової допомоги від його родини, їх остання надія зникла, поставивши їх на грань відчаю[1].

18 липня 1889, близько 10 години ранку, Ельвіра та Сікстен, в веселому, піднесеному настрої і з кошиком їжі, спорядженої для пікніка, залишають своє житло і направляються в лісисту смугу Нерресков (дан. Nørreskov — «Північний ліс») на східному узбережжі острова. Тут після останнього прийому їжі Спарре ймовірно, застрелив зі свого службового пістолета спершу свою кохану, а потім і себе. Їх тіла були знайдені протягом трьох днів. У кишені сукні Ельвіри був знайдений аркуш паперу, з віршем, який вона, очевидно, написана незадовго до смерті. Вірш було написано на суміші шведської, данської, норвезької та німецької мов. Переклавши на сучасну шведську, одержимо приблизно такий текст:

  En droppe föll i vattnet,

förklingade blott sakta.
Och stället där den föll
omringades från krets till krets.
Vad var det som där föll?
och var’från kom den?
Det var ett liv blott,
och blott en död som kom
för att vinna sig ett spår.
– – –
† Nu vilar vattnet åter.

Hedvig
 

Місце їх смерті у «Північному лісі» позначено сірувато-рожевим гранітним каменем (55°00′18″ пн. ш. 10°38′01″ сх. д. / 55.0050611° пн. ш. 10.6337694° сх. д. / 55.0050611; 10.6337694). Мадіґан у ту пору виповнився 21 рік, і Спарре — 34.

27 липня 1889 року, при великому зібранні громадськості, Спарре та Мадіґан були поховані на кладовищі церкви Святого Йоргена[da], в поселенні Ландет. Про цю трагічну любов багато повідомлялося в пресі — особливо у зв'язку з подібною трагедією, яка трапилася незадовго до цього: в січні 1889 року спадкоємець австро-угорського престолу Рудольф і його кохана, баронеса Марія фон Вечера наклали на себе руки в замку Маєрлінґ. Із спогадів матері Ельвіри, відомо, що Ельвіра була дуже вражена цією подією, і незадовго до своєї втечі вона запитувала, який спосіб самогубства кращий: утоплення чи самостріл[2].

 
Могила Ельвіри Мадіґан та графа Сікстена Спарре на цвинтарі села Ландет, після реконструкції у 2013 році

МогилаРедагувати

Могила Ельвіри Мадіґан та Сікстена Спарре стала місцем паломництва туристів і закоханих. На острові стало традицією, що після вінчання в місцевій церкві у Ландеті наречені приходять до могили Ельвіри, щоб покласти на неї свій весільний вінок, пропонуючи його їй як нареченій, яка ніколи не отримувала його у своєму житті.

Оригінальні надгробки 1889 року були різних кольорів: у Ельвіри — білий і Сікстена — сіро-чорний. На 75-ту річницю їх поховання у 1964 році, надгробки були замінені новими. У новому надгробку Ельвіри також було заявлено, її сценічний псевдонім, Ельвіра Мадіґан. У 1999 році після ремонту: старі (оригінальні) надгробки 1889 року були відновлені, але тепер їх повернули на схід. Місце поховання радикально було змінено в лютому 2013 року. Надгробки були розміщені близько один до одного в середині круглого, вимощеного каменем майданчику. Крім того, була розміщена меморіальна дошка зі словами, які коротко описують історію кохання і смерті молодої пари.

Слід у мистецтвіРедагувати

У літературіРедагувати

Шведський поет Йохан Ліндстрем Саксон (1859—1935) написав баладу «Visan om den sköna konstberiderskan Elvira Madigans kärlek och grymma död (В пам'ять про любов і трагічну смерть прекрасної наїзниці Ельвіри Мадіґан)» і з підзаголовком «Sorgerliga saker hända (Сумні речі відбуваються)».

У кінематографіРедагувати

Історія Ельвіри Мадіґан та Сікстена Спарре була сюжетом трьох фільмів:

  • «Elvira Madigan» — шведський фільм 1943 року, режисера Оці Оберга, в головній ролі Єва Геннінг, з Оці Обергом в ролі «графа Крістіана» (ім'я С. Спарре під натиском його сім'ї в фільмі було змінене).
  • «Elvira Madigan» — данський фільм 1967 року, режисера Поля Меллера Педерсена.
  • «Ельвіра Мадіґан» — шведський фільм режисера Відерберга 1967 року, є найбільш відомим. З Піа Дегермарк в ролі Е. Мадіґан та Томмі Берггреном в ролі С. Спарре. Цей фільм був удостоєний премії «За найкращу жіночу роль» на Міжнародному кінофестивалі в Каннах (1967), а також премії «Золотий глобус» Голлівудської асоціації кінокритиків в номінації «кращий іноземний фільм» 1967 року.

У музиціРедагувати

  • Твір Моцарта «Piano concerto No. 21 in C-Dur» (K.467) помилково стали називати: «Посвята Ельвірі Мадіґан»[3] після того, як режисер Відерберг використав музику композитора в своєму фільмі, 1967 року, «Ельвіра Мадіґан». Насправді Моцарт помер за 76 років до народження дівчини і тому не міг посвятити їй свій твір.
  • Шведська поп-група «Комеда» записала оригінальну пісню «Elvira Madigan» в їхньому третьому альбомі «Kokomemedada» (англійською мовою).
  • Англійська народна група «Mr. Fox» записала свою пісню «Elvira Madigan» в своєму другому альбомі, «The Gipsy».
  • Чиказький камерний поп-дует «The Heavy Boxes» записав свою власну пісню «Elvira Madigan (Walkin' a Tightrope)».
  • Данська народна музична група «Dræsinebanden» записала пісню (данською мовою) про Ельвіру Мадіґан та Сікстена Спарре під назвою — «Elvira-ог-Sixten».
  • «Elvira Madigan» називається заснована в 1995 році шведська рок-група.

ІншеРедагувати

  • «Circus Madigan» — цирк, відкритий у 1989 році в шведському місті Сьобо.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Grönqvist, Klas (2013). En droppe föll — En bok om Elvira Madigan. Norsborg: Recito. Libris 14840445. ISBN 978-91-7517-506-5
  2. Familjen Madigan. Архів оригіналу за 14-12-2016. Процитовано 12-12-2016.  (швед.)
  3.   Mozart - Piano concerto No 21, Elvira Madigan - Best-of Classical Music  на сайті YouTube

ЛітератураРедагувати

  • Anders Enevig: Fakta om Elvira Madigan og Sixten Sparre. Odder 2005, ISBN 87-89191-67-6 .
  • Grönqvist, Klas (2013). En droppe föll — En bok om Elvira Madigan. Norsborg: Recito. Libris 14840445. ISBN 978-91-7517-506-5
  • Henrik M. Jansen: Elvira Madigan & Sixten Sparre: som samtiden opfattede dem — og 100 år senere. Skrifter fra Svendborg og omengs Museum 21, Svendborg 1989.
  • Poul Erik Møller-Pedersen: Elvira Madigan. Kopenhagen 1978, ISBN 87-7215-404-7.

ПосиланняРедагувати