Елдґ'я

вулкан та каньйон в Ісландії


Елдґ'я (ісл. Eldgjá, вогняний каньйон) — вулкан та каньйон довжиною до 8 км в Ісландії.

Елдґ'я
Вид на дно каньйону Елдґ'я
Вид на дно каньйону Елдґ'я
Вид на дно каньйону Елдґ'я
63°58′00″ пн. ш. 18°36′33″ зх. д. / 63.9666666666947776320739649° пн. ш. 18.60916666669477948° зх. д. / 63.9666666666947776320739649; -18.60916666669477948Координати: 63°58′00″ пн. ш. 18°36′33″ зх. д. / 63.9666666666947776320739649° пн. ш. 18.60916666669477948° зх. д. / 63.9666666666947776320739649; -18.60916666669477948
Тип вулканічні тріщини вулкану Катла
Країна  Ісландія
Місце знаходження Ісландія
Гори Серединно-Атлантичний хребет
Висота різниться - від каньйону до 800 м.н.м.
Останнє виверження 934
Ідентифікатори і зовнішні посилання
2632071
372030
Елдґ'я. Карта розташування: Ісландія
Елдґ'я
Елдґ'я

Мапа
CMNS: Елдґ'я у Вікісховищі

Опис ред.

Елдґ'я — найбільший вулканічний каньйон у світі з глибиною до 150–270 метрів та шириною до 600 метрів. Елдґ'я є центральною частиною вулканічної системи вулкану Катла довжиною 75 км на півдні країни,[1] та лежить на південь від Ісландського плато. На північний схід від каньйону розташовані Кратери Лакі, що належать до тої ж вулканічної системи.

Перше задокументоване виверження в 934 році було найбільшим базальтовим виливом (траповим магматизмом) в історичні часи — з землі вилилось до 18 км³ магми.[2]. Розлив лави становить до 800 км².[3]

 
Оуфаєруфосс в 1975 р.

В північній частині каньйону є водоспад Оуфаєруфосс (ісл. Ófærufoss), через який раніше був перекинутий природний кам'яний міст. Однак в 1993 році міст обвалився внаслідок сильного потоку води з талого льоду.

Ця північна частина каньйону, включно з водоспадом та оточуючими територіями включена до Національного парку Ватнайокутль з 2011 року.[4]

Каньйон був відкритий ісландський геологом та географом Торвальдуром Тороддсеном в 1893 році.[5]

Дістатися до (частини) каньйону можна Кільцевою дорогою (відрізок біля селища Кірк'юбайярклаустур)

Виверження 934-40 рр ред.

Елдґ'я виник ймовірно при великому виверженні 934 року, коли вилилось до 18 км³ магми, а у повітря було викинуто до 1,4 км³ тефри[6].

Можлива послідовність серії вивержень ред.

Серія вивержень почалася з масивного вибухового виверження на південно-західному кінці вулканічної системи, схованому під льодовиком Мюрдальсйокутль (ісл. Mýrdalsjökull). У той же час був спалах у кальдері Катла. Приєдналося еффузивне виверження на півночі, що примикає до Мірдальсйокудль вільною від льоду частиною вулканічної системи.

Це викликало єкуллойпи (ісл. Jökulhlaup) (льодовикові потопи) в східному напрямку по зандрі Мюрдальзандур (ісл. Mýrdalssandur) та в північному напрямку по зандрі Меліфельсзандур (ісл. Mælifellssandur). Одночасно розпочалось виверження в кальдері Катли та приєдналися ефузивні виверження на півночі вулканічної системи, що була вільна від льоду.

Середня частина вулканічної системи, сучасний каньйон Елдґ'я, виник в наступній фазі виверження. Наприкінці приєднались виверження на північно-східній межі Ватнайокутль. Серія вивержень тривала 3-4 роки, розпочавшись вибуховою фазою та закінчившись ефузивною фазою[7].

Сліди виверження ред.

Стіни каньйону складаються з палагоніту, але покриті шлаком. Окремі сліди дозволяють говорити про наявність лавових стовпів. На дні каньйону також існують активні шлакові кратери[8].

Вплив на природне середовище ред.

Виверження Елдґ'я було більшим за виверження Кратерів Лакі в вісімнадцятому сторіччі та більше за виверження вулкану Тамбора в 1815 році. У повітря було викинуто 219 млн.тонн двоокису сірки, де відбулася її реакція з водою та киснем та утворилось бл. 450 млн.тонн сірчаної кислоти. Атмосферні аерозолі повинні були покрити більшу частину північної півкулі, а наслідки відчуватися декілька років, однак історичних свідчень тих часів дуже мало.[6]

Вплив на населення ред.

Вплив на населення мав би бути спустошливий, однак на диво в жодному з відомих ісландських середньовічних джерел це виверження прямо не згадується — ні в Ланднамабок (ісл. Landnámabók), ні в Книзі про ісландців (ісл. Íslendingabók), історії Ісландії, написаних Арі Мідрим. Щодо відсутності згадки про таку визначну подію існують різні теорії, одна з них — щоб не відлякувати людей від подальшого заселення Ісландії.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Katla. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут.  (англ.)
  2. Katla: Eruptive History. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут.  (англ.)
  3. Árni Hjartarson 2011. Víðáttumestu hraun Íslands. (The Largest Lavas of Iceland). Náttúrufræðingurinn 81, 37-49.
  4. Ósnortin víðerni og einstakar jarðmyndanir (Icelandic). Ministry for the Environment and Natural Resources. 29 липня 2011. Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 24 березня 2014. 
  5. Martin Scharzbach, Geologenfahrt auf Island, 3. Aufl. 1971, S. 68
  6. а б TThor Thordarsson, Armann Hoskuldsson: Iceland.Classic Geology in Europe 3. Harpenden 2002, S. 110
  7. Schutzbach, S.34ff.
  8. Thor Thordarsson, ebd., S. 109–110

Посилання ред.